Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

— А тепер скажи, звідки ти тут взялася і хто такий цей чужинець? — сказала.

Отож Медея почала своєю рідною колхійською мовою розповідати про прибуття аргонавтів і те випробування, якому мав бути підданий Ясон, і про те, як Аєт задумав погубити мінійців, а разом із ними — синів Халкіопи. А коли дійшло до зустрічі з Апсіртом і до того, як вона заманила його на острів Артеміди, дурячи, що повернеться разом із ним до Колхіди, замовкла.

Тоді озвалася Кірка.

— Раз ти прибула до мене як благальниця і ти моя кревна, то не вчиню тобі нічого злого. Але залиш мій дім разом із чужинцем, ким би не був той чоловік, якого ти воліла більше, ніж своїх рідних, і заради якого пролила кров свого брата. Встань і не колінкуй біля мого вогнища — я не для того вчила тебе мові квітів та зел, щоб ти сіяла знищення.

Медея встала і накинула серпанок на голову, а Ясон обійняв її за стан і, так тримаючись, вони залишили дім Кірки і повернулись на берег, де чекала їх вірна нава.

Пливли тепер уздовж фракійського узбережжя аж до Босфору. А коли перетнули Пропонтиду, щасливо проминули Геллеспонт і опинилися на Егейському морі, то не могли повірити, що подолали усю цю дорогу і повертаються до Ахайї зі Золотим Руном.

В Іолку ніхто їх не чекав. Ніхто не сподівався, що «Арго» повернеться. Доходили вісті, що мінойці загинули у Пафлагонії, що захопили їх у полон амазонки, що убили їх колхи, а дехто твердив, що «Арго» взагалі не перепливла Геллеспонт, бо її затопили троянські кораблі.

Вночі «Арго» причалила у Пагасах. Зранку Ясон довідався від старого перевізника, що його батьки мертві. Цар Пелій убив обох, скориставшись відсутністю сина. Ясон хотів негайно ж ударити на Іолк, але аргонавти не дозволили цього зробити. Серед екіпажу «Арго» був також син Пелія та наречений його доньки. Інші мінійці теж хотіли якомога швидше повернутися до своїх домів. Нехай Ясон кожному виділить належну пайку здобичі і кожен піде собі до свого краю.

Отож тоді у Пагасах настала розлука аргонавтів і вони розійшлися до своїх міст чи замків, якщо хтось мав замок.

Ясон і Медея не мали куди повертатись. Їхнім єдиним домом була «Арго». Ще раз зійшли на борт і разом із синами Фрікса попливли до Беотії. В Орхомені Ясон повісив Золоте Руно у святині, щоб воно по віки віків свідчило про похід аргонавтів до Колхіди. Сини Фрікса зосталися в діда, натомість Ясон і Медея попливли далі. Біля корінфського перешийку Ясон поставив «Арго» на якір та посвятив її Владиці Морів, Посейдонові. Звідти разом із Медеєю вирушив до Корінфу.

Пізніші перекази твердять, що цар Аєт походив із Корінфу і що Медея була законною спадкоємицею корінфського престолу. Хай там як, після смерті царя Корінфа Медея зійшла на трон і разом із Ясоном правила Корінфом.

Через десять років, протягом яких Медея народила двох синів, Ясон закохався у Главку, доньку царя Фів[112], і вирішив розлучитися з Медеєю. Звинувачував її в отруєнні царя Корінфу з метою захопити престол. Вже раніше — твердив — вона пропонувала отруїти царя Пелія, але він не дозволив. (Дехто запевняв, що вона таки це зробила, обіцяючи відмолодити його в магічному казані).

Тоді Медея нагадала Ясонові присягу, складену на Матір-Землю і Зевса, що ніколи її не покине.

Ясон заперечив, що ця присяга складена була під примусом і що він не хоче мати жоною отруйницю.

Тоді Медея пристала на розлучення і вирішила повернутись до Аї, бо дійшли до неї вісті, що батько її, Аєт, помер, а вона стала спадкоємицею престолу Колхіди.

На прощання послала Главці шлюбні шати, а потім одвела своїх дітей до олтаря Великої Богині — Арголідійської Гери, а сама повернулася до палацу.

І одразу ж після цього спалахнула пожежа. Полум’я знищило увесь дім та зібраних в ньому весільних гостей. Загинули і Медея, і її суперниця Главка. Тільки Ясон врятувався.

Родичі царя Фів, помщаючись за смерть Главки, убили дітей Медеї і розпустили поголос, що це Медея їх погубила — як перед тим Пелія та Корінфоса.

Ясон змушений був залишити Корінф і вів життя скитальця, мандруючи з міста до міста.

Багатьма роками пізніше у корінфському порту з’явився старий чоловік; він любив сидіти у тіні «Арго». До того часу наву аргонавтів встигла роз’їсти морська сіль, а водорості обросли її дно. Але старий чоловік ще пам’ятав, як вона була гарним кораблем, спроможним на далекі морські мандри, і за жбан пива чи й задарма розповідав про похід аргонавтів по Золоте Руно. У розповіді старого чоловіка Ясон зовсім не уникав завдання, яке йому поставив цар Аєт, а уярмив огнедишних биків і, завдяки чудотворному еліксирові Медеї, переміг Засіяних Людей, що зійшли з драконячих зубів. Усі легенди про морські походи, які лиш кружляли Середземним морем, опинилися в оповіді про плавання аргонавтів, що відвагою та хитрістю перемагали людей, звірюк і підводні скелі.

— А чи бачив ти, дідуню, на власні очі Ясона, що в нього закохалася царівна Медея? — спитав якось один із моряків.

На цеє старий підвівся із тіні та мовив голосом, що мав загучати, наче бойова сурма, натомість забринів тихо і скрипуче.

— Ясон — це я.

Громада парубчаків зареготала. Потім хтось із них кинув у старого грудкою глини.

— Ти, жебраче, ти — Ясон!

І знову реготались.

Вночі старий підвівся із постелі, що сам її розклав на палубі «Арго» і пішов на ніс корабля. Довго і тяжко прив’язував міцний конопляний мотуз. При цьому тяжко дихав і хрипів, відпльовуючи мокротиння. Коли все було готове, зійшов із борту і став перед носом корабля, з якого звисав мотуз.

— Медея, — сказав і взявся за мотузку. Цієї миті корабель перехилився і носом ударив старого по голові.

Назавтра його знайшли мертвим у тіні «Арго», з мотузком, прив’язаним до носа нави.

Казали, що не