Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

Сіли до учти. Паріс намагався підтримувати розмову, але, щойно глянув на Гелену, перехоплювало йому подих. Серце билося все сильніше, наче через мить мало розбити грудну клітку.

… Це тому, — клубилися в його голові думки, ніби грозові хмари на небі, — це тому Кассандра заклинала, щоб я утримався від цієї подорожі… Не буря морська, не пірати, не колісниця зі сполошеними кіньми загрожували мені катастрофою, це обличчя Гелени мало принести мені згубу, бо я не зумію вже жити без неї.

Десять днів провів Паріс у Спарті, коли прибіг гонець із Криту зі скорботною вісткою — помер цар Катрей, Менелаїв дід, мати-бо його була донькою критського царя. Менелай одразу ж почав готуватися до від’їзду. Просив Паріса зостатися у Спарті гостем, поки він з Агамемноном не повернеться з Криту, а тоді розпочнуть перемовини щодо союзу.

Паріс та Гелена залишились самі.

А коли Менелай повернувся з похоронних урочистостей додому, не застав уже в Спарті ні дружини, ні троянського гостя. Була лише дев’ятилітня донька Герміона, яка, дивлячись на нього аметистовими очима, розповіла, що якось уночі мати зайшла до її спальні та довго її обіймала. Зранку, коли Герміона прокинулась, няня-пістунка сказала їй, що мати надовго виїхали, але не слід їй плакати, бо от-от повернеться батько, а недалеко мешкають дідусь Тіндарей та бабуся Леда. Гелена забрала з собою свої шати і шлюбні дари Менелая, але, що дивно, чи то навмисне, чи то через забудькуватість, залишила подарунки Паріса і, коли через багато років, — а здавалося їй, що були то віки, — повернулась до рідної Спарти, чекало на неї золоте веретено та кошик на коліщатах, єдина згадка про чоловіка, якого вона кохала понад усе, і, прядучи фіалкову вовну, як годиться матроні, снувала в думках безконечну історію свого й Парісового кохання.

Приголомшений Менелай слухав розповідь доньки, а пізніше пістунки, ключниці, вартових, — і не міг збагнути свого тяжкого горя.

Від найдавніших часів збройні мужі викрадали царівен, — інколи чужих дружин, — і забирали до своїх замків. Траплялось, що царівна була у змові з викрадачем, але ніколи не спадало йому на думку, щоб таке могла зробити його власна дружина. Та найгіршим було те, що він не відчував прагнення помститися зрадливиці та її коханцеві. Бажав тільки одного: будь-що повернути собі Гелену. Сам він не зуміє її відібрати. Необхідна допомога Агамемнона. Тут охопив його ляк, як прийме цю звістку брат. Знав-бо, що Агамемнону дуже залежало на союзі з Троєю. Чи захоче розпочати війну, щоб повернути Менелаєві його дружину?

Агамемнон уважно вислухав оповідь Менелая, а, коли брат закінчив, хижо та зловісно усміхнувся. Сперся долонею об різьблене поруччя трону.

— Отож, війна, — сказав. — Оголосимо похід проти Трої. Похід, на який прикличемо усіх царів та правителів Ахайї, Арголіди, Локриди, Криту та Алашії. Ми не могли й мріяти про кращий претекст для війни. Сама Могутня Мойра послала нам того Александуса чи як він зветься!

Менелай розкрив рота і сидів так якийсь час, аж врешті промовив:

— Гадаєш, я поверну Гелену?

— Гадаю, що ми не залишимо з Трої каменя на камені, доки ти не повернеш собі Гелену.

Це була остання спроба ахейців вдертися на Чорне Море. Спершу Геракл і Тесей пішли походом на Теміскіру, потім сам Геракл виступив проти Трої, Ясон поплив аж до Колхіди, — а тепер всі ахейські владики з Агамемноном на чолі готувалися вдарити на Трою.

Прадавня легенда, яку знали і греки, і троянці, розповідала, що багато століть тому, на місці, де колись збудовано святилище, впала з неба статуя Афіни, звана Палладієм.

З’явився тоді засновнику Трої Аполлон Смінтей[125] і провістив: «Збережи Палладій — і збережеш своє місто: якщо ж богиня піде, то забере із собою твоє царство!»

На десятий рік війни проти Трої, якої греки все ще не здобули, верховна жриця Теано, родом із Локриди, віддала Палладій ахейцям.

Невдовзі після цього Троя впала.

Не врятувало її, що владику злочинного вперше

Батька ласкавим іменням назвала вона, бідолашна.

Жахом пойняту, німу, її понесли до жертовні…

Тит Лукрецій Кар, «Про природу речей»

…Агамемнон вислав до Трої послів, вимагаючи повернути Гелену і заплатити відшкодування за зневагу, завдану мікенським владикам в особі одного з них, — Менелая, царя Спарти. Цар Пріам відповів, що, як натепер, Паріс із Греції не повернувся і що Гелени у Трої немає. Що ж до відшкодування, — яким мало бути право вільного плавання по Чорному морі та участь у торгах над Скамандром, — то троянці вважали, що до подібних поступок їх може змусити лише програна війна. Вони ж не тільки не програли війни, а навіть сумнівалися, чи вічно розсварені між собою греки взагалі її розпочнуть.

Однак розпочали.

Агамемнон закликав усіх владарів Ахайї, Арголіди, Еліди, Фокіди та островів Егейського, Критського та Іонічного морів, щоб вони з кораблями прибули до Авліди, звідки рушать проти Трої, добиваючись відплати за надуживання троянським царевичем закону гостинності.

З тих, що дев’ять років тому добивалися руки Гелени, з’явились усі, навіть Ідоменей, цар Кноссу. Лише Одіссей намагався викрутитися, вдаючи божевілля, але зрештою, коли критянин Паламед довів його ошуканство, і він змушений був прилучитись до інших. (Ніколи не простив цього Паламедові і під Троєю помстився, страхітливо й ганебно).

Менелай особисто їздив до всіх владарів та умовляв їх рушати в похід. У цьому йому діяльно допомагав старий, загально шанований Нестор із Пілосу, якого Менелай першим схилив на свій бік, хоча здавалося, що відмовить. Почав від того, що сили його звутліли і що він не такий уже справний, як колись, коли рушив до Еліди відбивати стада худоби, беззаконно захоплені елійцями. Далі пролунала розлога оповідь, скільки корів, овець, свиней та кіз Нестор відібрав та пригнав до Пілосу… Закінчивши оповідь, що її переривало доливання вина до двовухих кратерів, несподівано встав і наказав подати йому шолом, щит і меч, не стільки для того, щоб негайно рушати в дорогу, скільки щоб виявити свою готовність. Тимчасом Еврідіка, дружина Нестора, запросила їх вечеряти, а потім пішли