Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

був вигнаний із Евбеї та осів у Трої. Йшлося про нагадування троянцям — хоча вони й так добре це пам’ятали! — що чимало теперішніх мешканців Троади походили з Греції та Криту. Зрештою, мандрівки відбувались у обидві сторони. Колись дануни вимандрували з Малої Азії та через Єгипет дісталися до Арголіди, останнім прибув Кадм, гетит, засновник Фів і фіванської династії. Пізніше ахейці то натискали на Троаду, то укладали з нею союзи. Локридський Опунт мав формальний привілей висилання жриць до Трої. Троянці намагалися цьому перешкодити, але з моменту, коли локридські дівчата опинялися на священній храмовій території, вони ставали недоторканними і мали право відправляти обряди на честь Великої Богині, — троянці іронічно називали її Афіною. Принесення жертви на могилі Літоса, очевидно, було тільки приводом: насправді Агамемнон хотів змусити Трою укласти торговий союз. Бо доки Троя і союзні з нею держави пафлагонців та амазонок заступали грекам доступ до Чорного моря, усі незмірні багатства Азії — золото, срібло і залізо, корабельне дерево, базальт, ляпіс-лазурит та карнеоли з Еламу, індійські рубіни та чорні нефрити з країни, заселеної косоокими племенами на краю Землі, — переходили через руки троянців і союзних із ними міст. Отож Менелай мав на місці оцінити обороноздатність Трої, довідатися, скільки та яких вона має союзників (тут йому могли надати інформацію жриці з Локриди, стражниці Палладію) і, якби інакше не вдалося, погрозити Трої військовим походом. Щоправда, Менелай не був аж надто розумним і краще було б відправити до Трої Аякса з Локриди або ж Аякса з Саламіну чи Одіссея з Ітаки, але Агамемнон мав свої підстави обрати Менелая. По-перше, нікому не довіряв так, як братові, — натомість Аякс із Саламіну, мати якого була сестрою царя Пріама[123], міг бути прийнятий аж надто добре чи, навпаки, надто недовірливо. Одіссей, незрівнянний спритник, був надто дрібною особою, щоб виступати від імені усіх мікенських царів. Але найважливішою причиною було те, що Менелая не могла приворожити жодна з доньок царя Пріама. Безтямно кохаючи Гелену, він був цілковито невразливим на спокуси гарних жінок, — неоцінима перевага для посла!

У Трої Менелая зустріли понад сподівання прихильно. Хоча він не здобув дозволу на прохід ахейських суден через Геллеспонт або ж не менш важливого права на співучасть у щорічних торгах на Скамандрській рівнині, зате його допустили до урочистостей на честь Великої Богині, коли під звуки флейт та сопілок дівчата танцювали довкола Палладію. Дістав також запевнення, що цар Трої обдумає пропозицію мікенського царя і вишле до Ахайї для переговорів когось зі своїх синів. Крім того, Менелай привіз відомості про союзників Трої: до них належали Пафлагонія, Фракія, Мізія та Лікія, якщо згадати найголовніших. Гетити мали досить власних клопотів із дикими касками, що тиснули на них з півночі, отож не були спроможними турбуватися долею прибережних міст Троади. Попри численних союзників, Троя не мала ні великої армії, ні військового флоту. Троянський флот складався головним чином із глибоких повільних торгових суден, які не могли рівнятися з гостродзьобими вузькими піратськими кораблями ахейців. В разі війни Троя, поза сумнівом, змушена була б воювати за допомогою найманих військ. Була достатньо багатою, щоб оплатити охочих, але Агамемнон вважав, що троянці надто люблять розкіш і торгівлю, щоб прагнути війни. Тому волітимуть укласти союз із ахейцями, ніж довести справу до збройної сутички.

Коли Менелай закінчив свій звіт, Агамемнон спитав його:

— А сини Пріама? Які вони?

— Їх у нього дуже багато. Від першої дружини і від другої. Після смерті першої дружини і до шлюбу з Гекубою (а потім теж) мав також численних наложниць, які народили йому дітей. Усі, сини та їхні жони, доньки та їхні мужі, мешкають у палаці, що складається з багатьох будівель. Лише Кассандра мешкає у вежі.

— Кассандра?

— Донька Пріама, що має віщий дар. Її тримають у вежі, бо її пророцтва сіяли надто великий жах.

— І кажеш, що її ім’я Кассандра?

— Кассандра.

— Це все дуже дивно. Цікаво, кого Пріам пришле на переговори.

— Якщо хотітиме війни, то Гектора — він наступник Пріама. Якщо миру — то Паріса, званого також Александусом, того, що укладав трактат із гетитами і є дуже спритним дипломатом.

Наступного року, на початку осені, у час, найсприятливіший для мореплавства, до Спарти прибув Паріс, званий також Александусом.

Старовинний палац у Спарті відзначався шляхетною простотою, хоча видавався скромним порівняно з царською садибою в Трої. Розміщений у глибокій долині, в тіні старих дерев, мав високі склепіння, розлогий продомос і мегарон із різьбленими тронами, меблі, оббиті золотими цвяхами, та мальовані стіни. У глибині дому була скарбниця, замкнена спижевим ключем із ручкою зі слонової кості. Там переховували коштовну зброю, срібний та золотий посуд, дорогоцінні шати і жертовні триноги. У возівнях стояли ридвани з тесаного дерева та мальовані колісниці, а у конюшнях чекали прив’язані до жолобів коні, наминаючи оркіш[124], змішаний з білим ячменем. Панували тут заможність без надмірності та гідність, як буває у стародавніх домах. Паріса завели до лазні, де у срібній ванні змито з нього пил і щедро намащено олією. Одягнув пурпурову коротку гетитську туніку, а зверху накинув драпований плащ. Подумавши, вийняв із в’юків срібного флакончика і скропив свої кучері розкішно пахучою олійкою, — радше через звичку, ніж із гадкою про звабу. На пальцях мав персні, високо на лівому передпліччі — золотий нараменник-браслет. Так прибравшись, зайшов до мегарону, а за ним герольд із дарами для жони Менелая. Сам Менелай чекав гостей при щедро накритому столі. Розмовляли, яке плавання мав Паріс і чи забрані з Трої коні без перевтоми відбули морську подорож, а потім дорогу від пристані до Лакедемону. Аж тут ввійшла Гелена.

Паріс зробив крок у її бік — і онімів.

Навпроти нього стояла постать струнка, немов спис, і біла, ніби Левкотея, з очима аметистової барви. Але найгарнішим було в неї бурштинове волосся. Мала в собі щось блискуче й мерехтливе, наче видиво з іншого світу.

Парісів герольд, помітивши, як змішався