Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

всі аргонавти покинули Колхіду разом із Ясоном. Начебто зосталися в Аї близнюки із царського дому Спарти. Правду кажучи, не мали чого повертатися до Спарти, бо їхній батько змушений був пообіцяти престол синові завойовника Мікен, Менелаєві. Він мав побратися з їхньою сестрою Геленою, коли дівчинка підросте. Діоскури збудували пліт і попливли вздовж кавказького узбережжя. У місці, найдальше на схід розміщеному, зупинилися і збудували поселення, на їхню честь назване Діоскуріадою З часом осіли тут купці, що торгували з кавказькими племенами. Скуповували вовну, мед і будівельне дерево, а пропонували на продаж грецькі амфори та зброю, виготвлену із заліза, купленого в халібів. Через тисячу років після того, як Діоскури заснували поселення над Чорним морем, Діоскуріада була портовим містом, відомим у всьому еллінському світі. Грецький географ Страбон сповіщав, що припливали туди кораблі з усіх частин світу і що тамтешні купці тримали сто тридцять перекладачів з усіляких мов[113].

З часом внаслідок воєн та нападів кавказьких племен Діоскуріада занепала і римляни побудували на її території нове місто[114].

[У ХІХ столітті мешканці Грузії відкопали в Сухумі скарб із монет, карбованих у Діоскуріаді, а у ХХ столітті, після другої світової війни, грузинські археологи у водолазних костюмах спустилися на дно Сухумської затоки та знайшли там руїни фортифікації міста, заснованого Діоскурами[115].]

Зрештою, невідомо, чи Кастор і Полідевк поселилися у заснованому ними місті. Бо Аполлодор розповідає, що Діоскури та їхні двоюрідні брати Ідас та Лінкей повбивали одні одних у суперечці при поділі здобичі й худоби, награбованих в Аркадії. Але ще раніше Діоскури викрали наречених Ідаса та Лінкея. Одна з них була жрицею Афіни, друга — Артеміди[116].

Що ж до Медеї, то поклонники Гекати ніколи не повірили переказам, начебто жриця Триликої Богині загинула в полум’ї. Запевняли, що Геката прислала за нею колісницю, запряжену крилатими зміями, і та забрала Медею з палаючого палацу.

Пізніше, коли запанувала олімпійська релігія, Медею вважали лихою чарівницею і приписували їй усе нові злочини.

Хай там як, Медея — перша відома нам на ім’я чарівниця, що загинула на вогнищі.

Вогнищем був царський палац у Корінфі, підпалений її власною рукою.

Відтоді вогнище стало остаточним приреченням чарівниць упродовж трьох тисяч років.

Клітемнестра і Гелена

…Клітемнестра, старша з двох дочок царського дому в Спарті, була видана за Тантала, сина Фієста, царя Мікен, що походив із нової династії Пелопідів. Пелопс здобув колись руку спадкоємиці трону Еліди[117], вигравши змагання на колісницях (недаремно в юності вправлявся при дворі царя гетитів у мистецтві правити четвіркою коней). Його син Атрей захопив трон у Мікенах, але невдовзі був позбавлений влади молодшим братом, Фієстом, якого підтримувала Атреєва дружина[118].

Спартанський цар довго вагався, чи віддати свою доньку синові Фієста, не тому, що вважав його невідповідним кандидатом, але тому, що не схвалював підступу, до якого вдався Фієст, і гадав, що спадкоємцем Мікен повинен бути Атрей. Але через якийсь час Атрей відібрав престол в узурпатора, а його малолітніх синів повбивав і — як сповіщала понура звістка — подав брату на бенкеті замість печеної ягнятини.

Живим зостався найстарший син Фієста, Тантал, цар Піс, одружений із Клітемнестрою. Проти нього вирушив Агаменмнон, первородний Атрея; він уже мав за собою військовий вишкіл: брав участь у корсарських походах проти Родосу, Алашії та Лівії, де оселились побратими ахейців.

Палац у Пісах не був монументальною будівлею, — на відміну від цитаделей у Мікенах та Тірінфі. Зрештою, Агемемнон зовсім не мусив його здобувати, бо Тантал вийшов йому назустріч, рукою запрошуючи, щоб увійшов досередини[119]. Агамемнон став навпроти нього в панцирі з бронзових плиток на шкіряній туніці, у шоломі, за гетитською модою оздобленому гребенем з кінського хвоста, у лівій руці тримав довгого списа, недбало на нього спершись; при поясі висів у нього бронзовий стилет — віднедавна носили такий ахейські воїни — який саме виймав із піхов.

Тантал, наче не помітивши цього жесту, далі рухом долоні запрошував його увійти.

— Не стій, як жертовний баран! — нетерпляче промовив Агамемнон. — Витягай меча!

— Нащо? Я не збираюся боронити тобі увійти до мого дому.

— По твоєму трупі, — промовив Агамемнон, — по твоєму трупі, — і вбив стилета Танталові в груди.

Коли він упав, Агамемнон переступив через тіло і увійшов до продомосу; тоді до мегарону, звідки вели сходи на верхній поверх, до покоїв цариці.

Почав підійматися вгору.

Біля вікна на гебановому кріслі із золотими підлокітниками, які зображали левів, сиділа молода жінка. Мала біле кругле личко з ямочками на щоках та великі зеленаві очі з підмальованими, трохи скісними бровами. Одягнена була в спідницю з багатьох плисованих шлярок і обтягаючий, глибоко відкритий корсаж, що показував груди. На колінах тримала дитину. Колись він уже її бачив. Ах так, це ж одна із двох божественних цариць — Ванассо[120] — з дитям, вирізьблена зі слонової кості, яка привітала Атридів, коли вони ввійшли до замку царя Евристея. По губах жінки блукала загадкова посмішка, як у крилатого сфінкса в Хаттусі. Жінка глянула на того, хто входив, але не ворухнулася, наче дитина на її колінах справді була божим сином і чинила її недосяжною.

Агамемнон зробив крок у її бік.

— Ти Клітемнестра?

— Так. А ти? Хто ти?

— Я Агамемнон, син Атрея. Ти мусила чути про мене від свого батька.

— Чому я мусила чути про тебе від свого батька?

— Тіндарей завжди вважав, що Мікени повинні