Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

змійкою довкола шиї. Стоячи за стовпом на терасі, придивлялася до видовища, яке діялося перед палацом. Пізнала небожів, але погляд її був прикований до чужинця, що у шкіряній туніці та пурпуровому плащі стояв посеред дідинця на широко розставлених ногах, з руками, опертими на бронзовий меч, — у позі завойовника.

Ким був отой прибулець, виглядом такий несхожий на колхів, скіфів та савроматів? Чим довше Медея дивилася, тим могутніша сила тягла її до чужинця. Голова їй запаморочилась, наче раптом розкрилася під нею прірва, і вперше у житті довідалась вона, що таке тривога.

Незабаром мала відбутися учта.

З дрижанням серця Медея спускалася по сходах до бенкетної зали, де зібрався двір та гості-чужоземці. На мить її очі зустрілися з поглядом Ясона, — і зрозуміла вона, що все її дотеперішнє життя було чеканням на нього.

Посеред бенкету Аєт спитав Ясона, нащо аргонавти прибули до Колхіди.

Ясон скромно відповів, що по Руно, бо душа Фрікса не дає ахейцям спокою і мучить їх по ночах, домагаючись гідного похорону, в святилищі-вулику, як належить цареві.

На це Аєт:

— Пригадую, що Фрікс приніс із собою овечу шкуру, що в ній, — так він казав, — мали принести його в жертву на горі Лафістіон. Але не переконаєш мене, наче овече руно, хоч би й золоте (бо ми покрили його золотом і повісили з останками Фрікса — згідно з нашим обрядом — на дереві), було причиною, заради якої ви відбули таку далеку і небезпечну подорож.

Відповів йому Ясон:

— І справді, я прибув сюди з наказу мого дядька, царя Іолку, він відібрав трон у мого батька і заявив, що віддасть його лише тоді, коли я привезу Золоте Руно.

— А я думав, що ти приїхав свататися до моєї доньки, як колись Фрікс, — зненацька сказав Аєт.

Отож Ясон поквапом відповів, що його найпалкіше бажання — стати зятем царя Аєта і поселитися в Колхіді. А ще він готовий своєю залогою підтримати царя Аєта проти одвічних ворогів Колхіди — савроматів.

Аєт примружив вузькі очиці, а на устах його з’явилася хитра й жорстока усмішка, схована під буйним вусом.

— Я завжди передчував, що не матиму потіхи з Фріксових синів, — і от передчуття мене не обманули. Мої рідні внуки притягли чужинців, щоб позбавити мене престолу! Бодай би я наказав язики та руки їм обтяти і на власних ногах пустити в широкий світ, замість дарувати корабель! Що ж до тебе, чужинцю, якщо ти хочеш добиватися руки Медеї, то мусиш пройти випробування: за один день виорати і засіяти поле.

Ясон чув, що Аталанта[109] обіцяла побратися з тим, хто пережене її в бігу; але траплялося, що в якомусь занепалому царстві претендентові на руку спадкоємиці трону наказували виконати старовинний обряд орання та сіяння зерна. Отож, не здогадуючись про підступ, радо відповів, що охоче береться за це завдання.

— Закладеш ярмо на огнедишних биків і ними тричі заореш поле. Потім кинеш у ріллю зерно. Будуть то зуби драконячі, а з них зійдуть Озброєні Люди. Якщо зумієш сам-один їх подолати — дістанеш те, чого бажаєш. Випробування відбудеться за три дні. Бажаю успіху.

Аєт добродушно усміхнувся, а Ясон відчув, що зеленіє від страху.

Підвівся з-за столу; разом із ним Теламон і Авгій. Всі троє уклонилися і рушили до виходу. За ними Аргос, син Фрікса.

Медея, що впродовж усієї розмови мінилася на виду, вп’яла погляд у пурпуровий плащ, який покривав плечі Ясона, а, коли зник він за дверима, здалося їй, що згасло світло і землю оповила темрява. Не помітила, як Халкіопа схопилася з місця та, обійнявши трьох молодших синів, поспішила до своїх покоїв.

Тимчасом аргонавти поспішно радилися.

Взяв слово Аргос:

— Лише одна людина може нам допомогти. Жриця Гекати. Богиня відкрила їй таємниці зела та всього, що росте на суші та у воді, біг зірок і шлях мандрівки Місяця.

— Медея? — спитав Ясон і серце його прискорено забилося.

— Так. Піду до палацу порозмовляти з моєю матір’ю.

Ясон наказав вивести «Арго» з очеретів, де його досі ховали, та закотвичити біля берега. — Не годиться нам довше ховатись у шуварах, тепер, коли нас прийняли як гостей, а я прийняв виклик.

Цар Аєт також радився з колхами, як позбутися чужинців. Врешті знайшли безпомильний спосіб: доки Ясон трудитиметься на полі, колхи вирубають дубовий гай на березі, де стоїть «Арго», і підкладуть вогонь, а залогу переб’ють. Щоб жоден Фрікс Еолід[110] більше не приїжджав до Колхіди в гості!

Вночі Медея бачила сон. Снилося їй, що сама виконує завдання, яке її батько дав Ясонові. Наклала на биків діамантове ярмо та зорала поле; посіяла драконові зуби і подолала Засіяних Людей, що зійшли за ніч та були озброєні, як колхідські воїни; приспала Стоголову Варту перед святинею Ареса, зняла Золоте Руно і дала його Ясонові. Пробудилася з криком жаху: сон відкрив їй правду — воліє чужинця, а не рідного батька і готова взяти на себе все, що мало спіткати його. Плакала на ложі, — і так застала її Халкіопа.

— Чого ти плачеш, сестро? Може, знаєш, що батько збирається зробити зі мною та моїми дітьми? Ти чула погрози, які він кидав у їхній бік? Може, я мушу, доки є час, покидати рідний дім і тікати з дітьми на край світу, де ніхто і не чув про Колхіду?

Відповіла їй Медея:

— Боюся, що батько задумав погубити твоїх синів разом із чужинцями.

— Один тільки спосіб є, щоб їх порятувати, — мовила Халкіопа. — Але ти мусиш присягти на Матір-Землю, що не зрадиш мене.

— Присягаюсь Матір’ю-Землею.

— Аргонавти мусять негайно забрати Золоте Руно і відплисти.

— Золоте Руно охороняє Стоголова Варта.

— Треба приспати варту. Ти знаєш усілякі зела. Лише ти можеш порятувати ахейців, а з ними моїх синів.

…Отож, сама доля в особі Халкіопи вирішила замість неї. Медея відчула, як охоплює її дикий захват, — немов пожежа, що дощенту випалює