Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

у жертву, але він за допомогою якогось чуда врятувався і дістався Колхіди[103]. Але все це могло бути вигадкою і зовсім інша причина могла змусити Фрікса та його сестру Геллу покинути Беотію. У цей-бо час нові озброєні орди ахейців приступили з півночі та захопили кам’яні мікенські твердині Пілос, Мікени, Тірінф, Фіви та чимало острівців на Іонічному морі. Ватажки переможців побралися зі спадкоємицями престолів і одразу ж почали вважати себе законними владарями. Але далі влаштовували грабіжницькі походи і займалися піратством, розбишакуючи по всьому Середземному морі та добираючись аж до Лівії. В Ахайї вони теж постійно воювали між собою — за здобич, замки, невільників, за намисто богині чи пояс цариці амазонок, але найчастіше за стада худоби.

В Іолку Пелій відібрав престол у свого зведеного брата Есона, а решту кревних повбивав. Через багато років із вигнання повернувся син Есона Ясон. Прибув одягнений у тигрову шкуру і оголосив свої права на батьківську спадщину, обіцяючи дядькові залишити йому череди і табуни. З’явився у товаристві вуя, царя Фер, отож Пелій не відважився відправити його ні з чим, однак зажадав чи умовив небожа, щоб той спершу здобув славу, вирушаючи до злотодайної Колхіди, а ще краще, щоб і трон там для себе здобув, посватавши другу доньку Аєта. Можливо, спричинилися до цього сини Фрікса, бо дід саме вирядив їх із Колхіди до Орхомену і вони розповіли, що їхнього батька не поховано у гробниці-вулику, як це заведено в Елладі, але, за звичаєм колхів, зашито в овечу шкуру і повішено на вершечку дерева. Щоправда, не звичайного дерева, а дуба, і не у звичайну шкуру, а покриту золотими пластинками, і не за містом на Рівнині Кірки, де вішано останки чоловіків (жінки мали право спочивати у священній землі), а перед храмом Ареса; втім, почувши про наругу над тілом беотійського царевича, ахейці запалали справедливим гнівом, а, коли Аргос, найстарший із синів Фрікса, знічев’я додав, що на території храму, де повішено золоте руно, знаходиться скарбниця царів Колхіди, Пелей зізнався, що дух Фрікса віддавна його мучить, вимагаючи, щоб принаймні золоте руно повернулося на землю предків.

Ясон, зрозумівши, що, доки він не виконає поставленої умови, доти дядько добровільно не зійде з престолу, а, можливо, захоплений видивом великої пригоди, оголосив експедицію до Колхіди під гаслом «Похід по Золоте Руно».

То мав бути один із багатьох грабіжницьких походів, які у той час влаштовували ахейці, і ніхто не передбачав, що він покриє безсмертною славою Ясона і його товаришів та принесе найбільше горе кавказькій царівні Медеї.

Збірний пункт було призначено у Пагасах, де найуміліші теслярі, — під наглядом теспійця Арга — будували корабель із добрих соснових стовбурів з поблизької гори Пеліон. Нава мала бути п’ятдесятивесловою, а назвали її «Арго» — на честь майстра, що її створив. (Пізніше дехто запевняв, що будовою «Арго» керував Аргос, син Фрікса, і що він — згідно з порадами богині, — закликав до походу, і що це на його честь був названий корабель).

Екіпаж корабля складався частково зі синів завойовників, одружених із мікенськими царівнами, а частково з потомків царів, яких північні завойовники позбавили престолів, хоча й були з ними посвоячені через сестер і тіток.

У похід зголосилися:

Поліфем, що в молоді роки воював на боці лапіфів проти диких кентаврів;

Адмет із Фер, багатих на вівці, наречений доньки Пелія, та його син Акаст, що прагнув геройської слави;

Мопсус, що умів віщувати з польоту птахів, і Канф із Евбеї, ці двоє, — окрім інших, — загинули в поході;

Авгій з Еліди;

Пелей і Теламон, родом із Фтії, обидва мали на руках кров третього брата[104];

Тіфій з Беотії, що став стерничим «Арго» і помер від лихоманки, не допливши до Колхіди[105];

Фалер афінянин, славний із метання ясенового списа;

Кастор та Полідевк, близнюки з царського роду в Спарті, звані Діоскурами, славні тим, що завжди перемагали у змаганнях та їздили на білих конях, а ще більше тим, що їхня сестра Гелена вважалася найвродливішою дівчиною грецької землі;

Ідас та Лінкей із Мессени, що не разом у компанії зі своїми кузенами Діоскурами рушали до Аркадії грабувати худобу. (Такі звичаї панували тепер у Греції);

Периклімен, найстарший син Нелея, що здобув Пілос;

Зет і Калаїд із Фракії, сини царівни Оріфії та Борея Північного Вітру (чи, як дехто запевняв, фракійського князя), що обгорнувся довкола неї і проникнув у неї, коли сама-одна танцювала над струмком;

Амфідамант і Кефей з Тегеї та їхній брат Анкей; той останній вирвався із замку одягнений у ведмежу шкуру та озброєний критським лабрисом (бо зброю та обладунок сховав у якійсь комірчині дід, щоб утримати наймолодшого внука від непевної пригоди);

Орфей, фракійський царевич, найзнаменитіший співець усіх часів, що співом під супровод триструнної ліри приборкував диких звірів та схиляв дерева у свій бік;

ще сини Фрікса, щоб згадати найславетніших з-посеред тих, що рушили на «Арго» і самі себе називали мінійцями, бо Фрікс був онуком царя Мінія із Орхомену[106].

Пізніше казано в Елладі, що серед аргонавтів був ще й Геракл, бо жоден славний похід ані подвиг геройський не могли обійтися без співучасті Геракла. Але тоді, коли «Арго» рушала до Колхіди, Геракла не було вже серед живих, а його синів із Фів, куди вони сховалися, вигнав цар Еврісфей. Вони рушили до пророчого святилища у Піфоні, а там віщунка-піфія напророчила, що повернуться, коли настане слушний час…

Аргонавти, які зібралися у Пагасах, увечері сідали біля вогнищ, цікаво і недовірливо приглядаючись один до одного та нетерпляче чекаючи чи скоро буде готовим корабель. Зранку йшли допомагати теслям, а ті, що мали досвід морських походів, перевіряли, чи дошки досить висушені, чи линви насмолені, а вітрила добре напнуті, весла достатньої довжини і легко осаджені, лави не надто широкі і не надто вузькі, а ще на скільки часу вистачить їм запасу в’яленої риби, сушених фіг та винограду, жбанів меду і вина, ячних коржів та посудин олії.

Врешті настав день спуску корабля на