свідчень. Наші фрагментарні знання про них будуються на висновках археологів та нотатках римських і грецьких істориків.Єдине «письмове» свідчення того періоду датується початком нашої ери. Це позначки, викарбувані на каменях, що їх часто встановлювали на могилах видатних осіб. Багато таких знахідок виявили в Ірландії, менше — у Велсі й Шотландії. Ці позначки — букви примітивного алфавіту, що мав назву «огам» (ogham). (Огам містив 25 знаків, вирізьблених на краях каменів, кожен з яких означав певну букву).Таке письмо було дуже недосконалим і обмеженим, бо давало змогу зафіксувати практично лише ім’я особи, похованої під каменем. (Ключ до прочитання цих написів було знайдено у «Книзі Белімоута» (Book of Ballymote) у XIV ст.). За деякими даними, залишки мови найперших колоністів простежуються у деяких назвах місцевостей країни.Попри те, що ранні колоністи не мали писемної історії, у них існувала багата міфологія й численні легенди, що їх передавали з покоління в покоління і, зрештою, занотували. Ці легенди розповідають про неймовірні подвиги героїв та богів. На жаль, невідомо, чи спираються вони на реальні події. Ця міфічна «історія» розповідає нам про п’ять вторгнень до стародавньої Ірландії. Перше вторгенння здійснили парталонійці з Греції, а чисельність їхнього війська становила близько тисячі. Три століття по тому всі вони загинули від чуми.Наступними прийшли немедійці, виснажені постійними нападами племені піратів-фоморійців. Відбулося багато битв, отож чисельність обох племен значно скоротилась. Частина немідійців втекла до Греції. Вони повернулись через кілька століть, називаючи себе фірболгами (Fir Bolgs).Третє вторгнення здійснила армія фірболгів чисельністю 5 тисяч воїнів. Вони розділили Ірландію на п’ять провінцій — Ленстер, Конакт, Ольстер та Східний Манстер і Західний Манстер. Вважається, що вони спорудили кам’яні форти в Стейгу, Керрі та Дан Енгус на Аран Мор.З Греції також прийшли Туата де Данан, які володіли мистецтвом магії. Очолювані Нуадою «Срібна Рука», вони пристали до берегів північної Ірландії. Щоби фірболги не помітили їх, вони оповилися магічним туманом і рушили до західного берега країни. Вони перемогли фірболгів і стали незаперечними правителями країни. Вважається, що поховальні кургани у долині ріки Бойн, Ньюгранжі, Дауті й Науті були створені цим народом. До заслуг Туата де Данан також належить те, що вони привезли до Ірландії Камінь Долі (на якому був коронований Верховний король на горі Тара).З приходом наступних завойовників — мілезійців — народ Туата де Данан відступив до горбів та фортів. Там ці люди навіки залишилися в образі ельфів ірландського фольклору.Уп’яте Ірландію захопили мілезійці блиько 1700-1000 р. до н.е. Історія цього завоювання, ймовірно, базується на реальних фактах. Хоча перекази досі містять неймовірні історії, вони все ж частково правдиві. Мілезійці прийшли з Іспанії. Вони висадилися на трьох мисах: у затоці Вексфорд, на берегах річок Бойн та Кенмар. Мілезійці відвоювали країну в Туата де Данан та обрали короля, який успішно правив країною аж до останнього Верховного короля — Рорі О’Коннора.З додатків до розділу 1.Кажуть, що ірландці, прізвища яких містять «Мак» чи «О», є прямими нащадками мілезійців.Ірландія по-різному називалась у літературі. Її називали Ейре, Банба, Фодбла (Eire, Banba, Fodbla) (кажуть, що це імена трьох королев Туата де Данан), а також Ініс Фейл (Inis Fail; Острів Долі) та Гібернією (Hibernia).(Кінець цитати)Як бачимо, викладене в «Історії Ірландії» непогано збігається зі змістом «ірландської» частини представленого оповідання. Що ж стосується кельтсько-ірландського пантеону (кельтського, звісно, умовно, бо кельти примандрували до Смарагдового острова пізніше цікавих нам мілезійців), то зазначу, що там дійсно є богиня Аріанрод, і вона дійсно причетна, хоч і посередньо, до створення «жінки з квітів» (порівняйте з піснею Аріанрод). А загалом цей пантеон такий численний і стосунки між богами та напівбогами такі заплутані, що грецькі олімпійці порівняно з цією громадою виглядають скромним шкільним гуртком на недільній екскурсії. Читачі фентезі можуть скласти собі бодай початкове уявлення про нього зі «Світу короля Артура» Анджея Сапковського.">[97]. Медея-чарівниця[98]
…Мала ім’я Медея.
Була вона молодшою із двох доньок царя Колхіди та жрицею Гекати — так ахейці називали Артеміду Тавридську.
Медея знала всі зілля, що росли на землі, а принаймні у Колхіді, і знала, яку силу має кожне з них.
…вміла приготувати тою[99] так, щоб спала гарячка, або ж так, що спричинила параліч…
… знала дивовижні властивості алтеї, весняного цвіту, любленого бджолами, та плющу, який розквітає наприкінці літа…
…знала, де росте колхідський крокус, барви шафрану, з подвійним стеблом; його розрізаний корінь кровоточив, немов живе тіло, бо виріс із крові Прометея…
… і що є таке небезпечне зілля — молі – яке росте, коли місяць зменшується і сила Гекати слабне; тому молі може погасити магічну силу богині Місяця[100]…
Всю цю науку — таємну, доступну лише жрицям Місяця, та складну, бо зібрану впродовж тисячоліть шляхом спроб і спостережень, передаваних з покоління до покоління, — відкрила Медеї тітка її Кірка[101] пишноволоса, рідна сестра Аєта, царя колхів, — ще до того, як поселилася на далекому острові Ея.
Старша донька царя Аєта, Халкіопа, багато років тому пошлюбила сина царя Орхомену[102], Фрікса; його мали принести
