Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

— Де Тантал?

— Лежить. Там.

— Де?

— Біля входу в палац.

— Ти його вбив?

— Я був змушений це зробити. Це його син?

— Мій.

— Передусім його.

Агамемнон вирвав дитину з її обіймів.

— Віддай мені мою дитину.

— Підеш зі мною?

— Ні. Віддай мені мою дитину.

— Підеш зі мною?

Агамемнон підняв стилет.

— Піду.

Але було вже пізно. Син Клітемнестри і Агамемнона лежав пробитий.

— Було одразу згоджуватись, — сказав Агамемнон, ховаючи стилет у піхви. Але і він, і вона знали, що це було неправдою, що Агамемнон у жодному разі не згодився б, щоб син Тантала виростав йому на згубу. (Не знав, що месник росте біля нього, в Мікенах: Егіст, зведений брат, якого Фієст зачав із рідною донькою, третьою дружиною Атрея, коли вона в сутінках поверталась зі Святилища Потнії, а він, не пізнавши, напав на неї і — зґвалтував у хащах. Пізніше, після смерті Атрея, Егіст таємниче зник.)

— Ходи, — сказав Агамемнон.

— Тепер можеш бути певним, що не покину тебе аж до смерті.

Цитадель у Мікенах була потужним укріпленням: успадкувавши від батька престол, Агамемнон ще її розбудував. Обвів твердиню кільцем мурів із нетесаних брил та з кам’яними ворітьми, при вході наказав вирізьбити левиць, таких самих, як на підлокітниках крісла Клітемнестри, що на ньому вона сиділа, коли він її вперше побачив, тільки більші, справді величезні[121]. Зрештою, вся мікенська твердиня була як дикий звір, що лежав на рівнині, втупившись у Арголіду. За Левиними Воротами починався опертий на колони в’їзд до палацу. З продомосу можна було увійти до тронної зали. Стіни покривали малюнки, що зображали полювання на вепрів із собаками, а підлогу — геометричні узори та священний знак Каракатиці. Палацові коридори були вузькими, щоб у разі здобуття твердині навіть кілька озброєних людей могли б ефективно захищати вхід до решти кімнат. Зрештою, ніщо не вказувало на те, щоб хоч якась небезпека загрожувала мікенському цареві, який підпорядкував собі фортеці у Тірінфі, Корінфі, Клеонах та Сікіоні. Йому належали багатолюдні міста Кардаміли й Енопа, Гіра, на узгір’ях, травою порослих, і святий город Фери, Антея, багата на пасовища, чарівна Арпея і Педасес, знаменитий своїми виноградниками, поблизу піщаного Пілосу. Тепер Агамемнон проводив більше часу в піратських походах та на полюванні, ніж посеред мурів, де, оточена розкішшю та слугами, жила мовчазна, з усмішкою сфінкса на устах Клітемнестра, верховна жриця Потнії.

Проминали роки.

Клітемнестра мала вже три доньки від Агамемнона[122], коли вперше з дня вимушеного одруження поїхала до рідної Спарти.

Вирушила вона туди у супроводі мужа на весілля сестри Гелени, з якою мав побратися молодший брат Агамемнона — Менелай.

Царський дім у Спарті був одним із небагатьох, де безперервно, шість поколінь поспіль, панувала та сама династія, і, хоча батько Лакедемона, предка роду, був ахейцем, та прийняв еолійські звичаї. Спартанський дім славився дотриманням древніх традицій. Отож, хоча наперед було відомо, що Гелену здобуде Менелай, ніхто не здивувався, коли цар Тіндарей, згідно з архаїчним звичаєм, оголосив змагання для женихів, які добивалися руки прекрасної Гелени. Бо Гелена була не лише донькою царя Тіндарея й цариці Леди та спадкоємицею престолу Спарти, а й найгарнішою дівчиною грецької землі.

До Спарти з’їхалось чимало високородних юнаків, бо змагання приваблювало тих, що прагнули похвалитися своєю вправністю. Крім того, це була єдина можливість побачити Гелену.

Отож прибули:

Філоклет, незрівнянний лучник та списник;

Аякс із Саламіну, знаменитий вродою та силою;

Ельпенор з Евбеї та два сини Амфіароса із сусіднього Аргосу;

Протесілай, син Іфікла, — всі з багатими подарунками.

Але найпишніше виступив Менесфей із Афін. Привіз золоті оздоби критської роботи, жертовні триноги та шкатулки з гірського кришталю й алебастру. (З часу здобуття Кноссу в Афінах не бракувало коштовностей).

А все-таки помилився, гадаючи, що ніхто не перевершить його розкішшю та щедрістю, всіх-бо затьмарив Менелай, який подарував прекрасній Гелені клейноти і вироби з усіх сторін світу: намиста з електрону, єгипетські дзеркала із золотою ручкою, слоїчки з жадеїту, індійські туркуси, гетитські персні та критську пахучу олійку. (З цих дарунків зрозуміло, що Атриди промишляли піратством).

Ідоменей Критський освідчився особисто, а не через послів, що неприємно вразило спартанців, хоча від критянина навряд чи можна було сподіватися дотримання еолійських звичаїв. Приплив на чорній наві з потрійним рядом весел і здавалося, що лише він зовсім не переймався Менелаєм. Отож, у серцях решти женихів з’явилася надія.

Тільки Одіссей, син царя Ітаки, великий хитрун та спритник, з’явився без подарунків, — не хотів даремно витрачатися, знаючи, що змагання виграє Менелай, а прибув, щоб зустріти найпотужніших у всій Ахайї воїнів.

Тіндарея дуже втішила співучасть стількох синів царських домів, але не всі вони відзначалися шляхетними звичаями, тому його тривожила думка, чи зуміють суперники належно повестися і чи якийсь із них не запрагне силоміць відібрати Гелену. Отож — за порадою Одіссея — зобов’язав усіх женихів поклястися, що, якби так хтось із них викрав Гелену, всі інші вирушать за ним у погоню й не заспокояться, поки не відіб’ють Гелени. Всі охоче на це пристали і так дослівно сприйняли цю обітницю, що через дев’ять років вирушили в погоню за Геленою аж до Трої…

Як і слід було сподіватися, змагання виграв Менелай. Відбулося весілля Гелени з Менелаєм, після чого весільні гості роз’їхались до себе додому. Менелай, згідно з раніше укладеним договором, зостався в Спарті. Усі зрозуміли (якщо досі цього не знали), що з потугою братів Атридів не може мірятись жодна інша в Елладі.

Коли закінчились урочистості і сестри зосталися самі, Клітемнестра сказала:

— Тепер ми обидві їм запродані.

Обличчя Гелени, змінне, наче вода, у якій навпереміну відбиваються промені й хмари, згасло.

— Ти все ще кохаєш Тантала? — спитала пошепки.

— Важко забути, що я стала жоною розбійника, який напав на нас у нашому домі і вбив моїх мужа та сина.

— Не бачу нікого, хто міг би нам допомогти.

— Я теж. Буду змушена взяти це на себе сама.

Через кілька років після весільного бенкету в Спарті Агамемнон, верховний цар мікенських владарів, вислав свого брата Менелая до Трої з побожним дорученням принести жертву на могилі грецького героя Літоса. У прадавні часи Літос