Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

— Опиши свої відчуття від звичайного сексу, від початку до кінця.

Попросила я Петера.

— Хм. Так воно ж по різному, і в початку і в кінці.

— Вибери щось найбільш цікаве.

— Так завжди майже в цілому не без цікавого було.

— От і опиши по черзі.

— Ілентина, чи не краще мені що-небудь от прямо найближчим часом і придумати і зробить, ніж описувати, ти не находиш?

— Одне другому не шкодить. Згадати хороше також не погано.

— Нам рано жити спогадами. Ілентина, незмінно переводить стрілку і вважає за краще бути слухачкою. Але без розповіді слухачів не буває. Хотілось би і слухачем побути.

— Петер, як ти так можеш! Що розповісти? Що я люблю домінувати, мало не гвалтувати чоловіка.

— Уже цікаво.

— Я хочу їсти, піду поїм, а ти напиши перший.

— Коли повернешся, розкажеш, як саме, в яких позах і формах любиш гвалтувати.

— То вже як вийде, я маленька, не сильна, потрібно, щоб не дуже захищався.

— Припустимо, не опирається, тоді що ти починаєш робити?

— Спровокую опір, «нариваюся». Напиши ти, а я швиденько поїм і повернуся.

— Ну і? Ця провокація включає в себе чіпати член? Через одяг, чи на пряму?

— Ні то інше. Я зараз повернуся, комп не виключаю.

— А як? Підштовхуєш, щоб тебе чіпали всюди?

— Хитрий ти, Петер, тільки мене запитуєш, а самому розповісти!?

— Так ніби ж уже це робив. Так і мені послухати цікаво. Коли його рука уже лягла на попку, на гумку трусів, тобі хочеться швидше, чи не поспішаючи їх знімати?

— Яких трусів? Його? Це я чоловіка «маю», як гумову ляльку, або фалоімітатор, роблю, що хочеться не запитуючи.

— А що хочеться?

— Як коли, під настрій, часом ліричний, часом агресивний. Твоя черга, Петер.

— Відповідь не зараховується з огляду на неконкретність. Детальніше не можна?

— Важко описати. Не відриваю, звичайно, але майже, це коли я агресивна. А коли «м’яка й пухнаста», дуже обнімаю, але я повинна любити чоловіка, інакше не отримую задоволення.

— Тобто все-таки член пестиш, тільки руками, тоді і ротиком тобі сподобається, адже це просто більш інтимне продовження. А тобі більш подобається його пестити, чи коли він в тобі?

На цьому місці в нашій розмові виникає пауза.

— Задумалася конкретно.

— Так, я думаю. Гратися ним всередині себе, мені подобається, але до того, також подобається.

— Чи не має протиріччя, між прагненням домінувати і оргазмом від дотиків, адже це також активність чоловіка. А то лялька, хоч і не гумова, вона не занадто активна, поясни.

— Може я все таки піду поїм, Петер? А потім. Добре?

— Так я тут також куховарю паралельно, і в магазин потрібно.

— Немає протиріччя. Це я доторкаюся до чоловіка, чим хочу і як хочу і доводжу себе до оргазму. Це мої дотики!

— А він і рипатися не сміє? Ну а до рук його геніталіями, як що торкаєшся, також активність не проявляти?

— Не зрозуміла? Навіщо до рук, як що є багато іншого?

— Багато? Наприклад?

— Петер, ці відчуття я і так знаю, розкажи про свої.

— А ти пробувала описати смак або запах, наприклад? Описати можна дію зі згадуванням наявності різних відчуттів, мені так здається.

— Спробуй, спробуй, знаю, що важко, але спробуй.

— Я зараз збираюся спробувати повечеряти.

— Я також буду чай пити, потім продовжимо.

Ми робимо перерву в нашій розмові. Я п’ю чай і думаю, як важко витягнути слово з одесита. Він відповідає тільки запитанням на запитання.

Реальність.

Я вивісила на сайт фото, де сфотографована з Арієм. Мовчун був правий, коли говорив: «Вистав то фото, «баби» ошаліють». Таки — ошаліли. І хоч я виставила не те фото, де ми злегка обнялися, а те, де просто поряд сидимо і говоримо, вірніше, говорю я, Арій слухає. Подружки Мовчуна все рівно «ошаліли». Вода відгукнулася перша.

— Іван! Аж боюся коментувати.

— Іван слухає, бо що має робити. — Схоже, це фото найбільше розважило Ровериста.

— Тепер бачите, що я терплю, за те, що Мовчун сумний.

— Ти ще вчора передбачав той монолог, — так Вода співчувала мені.

— Це так ти ішов з приятелькою на пиво? — То Роверист згадав мені, що Арій збирався з приятельками на пиво.

— Знав, що так буде. Але ж все-таки вцілів.

Відповідаю їм і зауважую, що розмову зі мною ведуть тільки Вода з Роверистом, Сабріна і Киця зі мною не говорять, образилися.

— Ти хіба вчора не брав участь в побоюваннях Івана? Бачу, що не відзиваєшся на деякі теми, — запитала Ровериста Вода.

— З подружками йти не на пиво, а тільки на горілку, тоді завжди можна сказати, що нічого не пам’ятаєш.

І Роверист і Вода пишуть швидко, я за ними не встигаю. Пишу їм, що мій комп’ютер гальмує і мене заспокоюють, мов з комп’ютером справимося також. Вони на мне дуже накинулися, тому вирішую проявити скромність і гарно себе похвалити.

— Тепер ви бачите, який я хоробрий, витривалий, добрий, скромний, я герой, бо вже багато років дружу з моїми приятельками.

— Бачу я бачу! Ти тільки слухаєш і даєш їм поговорити. Добрий метод, відважний. Ти є витривалий! — Згоджується Вода і її підтримує Роверист.

— Так, маєш дуже поважне обличчя.

— Я слухаю, що мені говорять, але це не значить, що роблю те, що говорять.

Ми продовжуємо розмову