Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

— Мовчун, це є там, де боїшся шукати.

Він вперто мовчить і я пишу йому повідомлення від імені Арія, хоч думаю, Мовчун знає, хто пише йому зараз.

— Вчора просив Сабріну тобі подзвонити. Будь на сторінці інтернетові, твої жінки мають можливість подзвонити тобі, а я ні. Мовчун, я не можу подумати, що ти мислиш себе в клітці. Киця писала, що вона є вільна, а ти в клітці. Мовчун це не так. Вона шукає чоловіка, якого немає в природі. Мовчун ти є вільний і не мусиш кохати одну жінку, чоловіки рідко бувають моногамні, можеш кохати багато жінок. Жінки можуть кохати тебе таким, який ти є, не дозволяй одній з них себе комплексувати. — Почекавши і не отримавши відповіді, пробую знову. — Мовчун, що будеш робити в день свого народження? В мене перед днем народження завжди напад песимізму, і з кожним наступним роком, все більше.

Відповів. Відповів Мовчун Арію, не Ілентині.

— Розумію, я сім років тому, в день народження поховав свого тата. Завтра маю зустріч «Нашого класу», може буде веселіше.

— Мовчун, вона розповідала, я знаю.

Вона, це Ілентина, раз для Мовчуна я зараз Арій. Він висилає ліньк де написані слова тієї пісні, а потім вирішує, що так простіше, і присилає мені написаний тест, не полінувався, знайшов для Арія.

— Маєш ліньк до слів і грай на гітарі.

— Дякую, тепер розумію. Мовчун, гарна пісня, то все є в нашому серці. — Читаю гарні слова гарної пісні.

— Є також про степ!

— Напиши.

— В тексті тої пісні, в останньому стовпчику! «вилиняв степ» зблід.

— Алегорія супер! Мовчун то не важливо, що вилиняв, поки можеш мріяти. Багато моїх колег з мого класу, уже давно не мають потенції і спокійно живуть. Говорять, що без неї спокійніше. Динамічність, яку хоче від чоловіків Киця, не знаю хто зможе, навіть з молодих чоловіків. Я пас.

Він не відповів, зробив типово по-чоловічому. Але по тому, яку активність розвів на сайті, було видно, настрій покращився.

— Іван, маєш ліньк до слів і акорди до гітари. Граєш на якомусь інструменті?

Мене всі мусять публічно називати Іваном, приватно називають Арієм. Як тільки Мовчун зайнявся діяльністю на сайті, його місце в розмові зайняли Киця з Сабріною. Провокують мене.

— Умію грати тільки на нервах, на гітарі не вмію, — пишу Киці.

— Свята правда.

— Марго, тобі я ще не грав, як знаєш?

— Марго собі уявляє, — пояснила мені Сабріна, не знаю кого з нас хотіла підбадьорити.

— Граєш, граєш, тільки в тих нервах того не зауважуєш, — Киця в Арія вірила.

— Можливо, ти сама на тих струнах пальчиками перебираєш. Я тільки слухаю, бо умію слухати.

— Я перебираю по клавішах роялю. Мовчун грає на скрипочці, то має струни.

— Рояль також має струни, тільки заховані.

— Добра увага.

Бачу, що з мене сміються. Мовчун пробує мене захистити.

— Перепрошую, я на скрипці пиляю. Іван мав на увазі професора Ешненєго?

— Мав на увазі нервові струни. Але можливо, не всі їх мають, то шукають чим замінити. Мовчун, я знову не те написав? Знову Марго на мене розгнівається?

— Ні все в порядку. Й надалі дуже тебе люблю, — відгукується Киця.

— Ти мене заспокоїла, а то не знаходив собі місця. Що подаруєш завтра Мовчуну?

— Я є далеко, але пам’ятаю про те, що важливе.

— Марго, знаєш, що Мовчун любить?

— Мовчун любить нас.

— Я це бачу.

Віртуальність.

Ранок, місто, безлюдні вулиці, стукаючи копитами по асфальту, йде табун однорогів. Серед табуна на білому однорозі ВОНА. Пройшли одну вулицю, другу.

— Десь тут, я точніше не знаю де.

Заіржав чорний жеребець і повів табун. Зупинився біля будинку, глянув на вікна, заіржав весь табун.

— Хей! Хей! Хей! Прокидайся! Ми прийшли привітати тебе з Днем Народження!

Заспане обличчя зі скуйовдженим волоссям появилося у вікні. Однороги знову заіржали, ВОНА помахала рукою, махнув у відповідь.

— Заходь, двері відкриті для тебе.

Спробував поліпшити свою зачіску, поворушив волосся рукою, не дуже то щось змінило.

— Ти не повинен сумувати в такий день! — Зайшла до його покою. Все було так, як вона уявляла. Обняла, відчула запах чоловічого тіла після сну.

— Що робитимеш сьогодні? Будеш приймати гостей?

— Уже приймаю.

— Минулого разу ти готував білий борщ, що буде цього разу?

— Що приготуємо, то й буде.

— Давай ми приготуємо все там, на нашому березі моря. Все, що захочеш, ми будемо готувати під шум хвиль і крик чайок, а однороги будуть бігати берегом.

— Чайки можуть щось поцупить.

— Не будь жадним!

— Я не жадний, «я домовитий». Але де мій подарунок?

— Я і є твій подарунок!

— Я маю його розгорнути і подивитися. — Розстібає на ній ґудзики, падають на ліжко. Постіль ще має запах його тіла. Цілуються, пестять один одного. — Нехай однороги трохи почекають.

Однороги чекають поки вони бавляться в, ще зігрітому ним, ліжку.

— Ми можемо продовжити розпочате на однорогах. Йдемо, поки місто не прокинулося. І як що, придумаєш позу в якій я могла б пестити тобі «його» губами, сидячи верхи на однорозі, я зроблю тобі «то»!

— Не дражнишся! Бо візьму тебе, закину собі на плечі і триматиму вниз головою, губами в потрібному місці, поки не виконаєш обіцянку!

— Ти активний з самого ранку! Я пожартувала!

На чорному однорозі сидять обоє. ВОНА, напівроздягнена, сидить обличчям до нього, обнімає і пестить, тулиться всім тілом. Табун