Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

— Ми могли б іти напряму, але не захотілося лізти в пісок.

— Хочеш також внести свій вклад в мою книжку? Давай!

— Про секс?

— Атож!

— Ти ж знаєш про той епізод.

— Я про нього потім напишу, давай щось нове.

— Ну, — Кізочка задумалася. — От, Лев Борисович, той все хотів, щоб я кричала: «Ї би мене!»

— І ти кричала?

— Ні.

— А що так? Раз треба.

— Та з нього поки того сексу доб’єшся, і такий той секс. Що ще тільки матюкатися осталося.

— Одесит пропонує груповий секс, він ти і я.

— Причому тут я?

— Я також ні при чому. Розповіла, що тобі був приснився восьминіг.

— Так тож восьминіг, а не літній одесит. Лев Борисович каже, що груповий то для тих, хто лінується сам напружуватися, і перекладає роботу на інших.

— Одеситу взагалі ніхто секс не обіцяв, ніякий, не те що груповий.

Вони прийшли. Подумали, яке пиво краще брати, безалкогольне, чи живе. Взяли живе.

Реальність. Минуле.

— Це Діна дзвонила, — сказала Ілентина, заховала мобілку і знову натягнула на вухо шапочку. Падав сніг. — Розстроєна. Вона йшла на заняття, послизнулася на льоду перед корпусом, впала, аж каптуром накрилася. Слизько. Лід припорошений сніжком дуже підступний. Добре, що без травми обійшлося. Хіба трохи є моральна, їй незручно, що студенти з вікон бачили.

— Це хіба видовище? Впала і голову накрив каптур! От у мене було, — стала згадувати Таленка. Вона з Ілентиною стояли біля театру, чекали Арія. Арій пішов взяти піску, щоб посипати тротуар. Слизько. Не було його довго, не любив поспішати.

— Пам’ятаєш гору біля нашого інституту? Від гуртожитку збігали по ній навпростець. Зимою там було дуже слизько, багато хто падав на тій стежці. Я тоді носила довгу суконну спідницю, була зима. Щоб не було холодно, під низ надівала вовняні панталони до колін на гумках. Ти знаєш, які тоді носили, модель була одна. І та рахувалася дефіцитом. По «роботі в матеріалі» виконували веретку, вовну фарбували на кухні в гуртожитку. В мене залишалася розведена рожева фарба, не розрахувала. Тоді вирішила пофарбувати свої панталони, були білими, пофарбувала, стали в яскраво рожеві розводи. Страшно дивитися. Але під спідницею не видно, інших не було, то я їх носила. З’їхала я з тої гірки на попі, а кінці так задрала ноги, що спідниця мені голову накрила. Рожевими панталонами засвітила на обидва корпуси. Ото було видовище!

Прийшов Арій, підтвердив, видовище тоді було таки колоритне, вся їхня група з вікна дивилася і коментувала. Посипав тротуар піском, згадав студентські роки, дівчину, яку тоді любив, зітхнув.

Реальність.

— Де ти пропадав? — Запитала я Юзліса, коли він появився в інтернеті.

— Гостей приймав з Росії. Був гідом по Києву. Все показував.

— Твої друзі, чи знайомі по інтернету?

— Знайомі по інтернету.

— Жінки?

— Чоловік і жінка.

— Ти на Тиху дивився? Я б сама на ній «оженилася», але ж не можу.

— Не встиг подивитися. Я читав, що ти написала, але не міг же я залишити гостей, сісти до них спиною, і «піти в інтернет».

— Це скромна жінка, вона не така «підірвана», як Киця. Ти побачиш. А то на Кицю в тебе «не йойкнуло», може на Тиху «йойкне»?

— Так, Киця трохи занадто активна.

— Юзліс, я зараз тобі подзвоню, а то мій темперамент не витримує такого повільного спілкування.

— Дзвони!

Я дзвоню. Він не може подзвонити мені, як що в нього включений інтернет, а він у нього зараз включений. Юзліс так благородно поривався взяти частину полячок, на себе перетягнути, таким чином допомогти мені і не взяв. Його стиль дуже пасивний, він дозволяє жінкам завойовувати себе, а вони не стали того робити, не завойовували Юзліса. Мої приятельки лишилися вірними мені Івану-Арію.

— Твій темперамент, там на сторінці з тебе, Івана, сексуальність б’є фонтаном. Я ще не закінчив роботу, розважав гостей, тепер потрібно закінчити. Я подивлюся на Тиху. Щоб до неї писати, потрібно перекладати перекладачем?

— Можеш писати російською мовою, вона знає російську. Такого віку вони всі знають російську, це в них був обов’язковий предмет в середні школі.

— Ілентина, давай зустрінемося, як я приїду.

— Куди їдеш? Чи надовго?

— Я такий. Зі всіма в гарних стосунках. Їду на день народження до чоловіка моєї першої дружини. В мене зараз дочка зі своєю подружкою, ми разом поїдемо.

— Вони були в тебе, коли ти приймав гостей?

— Так. Уявляєш, була ще та, комуналка.

Потім Юзліс розповідає в яких він гарних стосунках з першим чоловіком своєї покійної дружини. Ми домовляємося про зустріч і закінчуємо розмову.

Реальність.

Киця поїхала відпочивати. Спочатку на море, повернеться до дому через два місяці, як скінчиться її відпустка.

— Я уже маю вітер в волоссі. Так завжди діється, як я замикаю свої двері і в дорогу. Переді мною біля 400 кілометрів, отже це недалеко. Вже випита кава, я чекаю на Ровериста, щоб допоміг мені загрузити велосипед на багажник. Завжди, як я їду, то дивлюся на порожнє сидіння збоку і думаю, чи було б краще, як би там сидів хто? Чи добре так, як є? Поки не буде порозуміння тіл, духу і розуму, те місце буде порожнім. Ми побачимо, що час принесе. Буду листуватися з тобою. Радію, що пізнала когось, такого вразливого і милого як ти. Бувай здоровий, Арій, — написала мені Киця перед від’їздом. Що було перед тим, після того як Киця приревнувала Мовчуна і ми