Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

ВОНА йшла по високій траві, збивала сріблясту росу. Спідниця намокла і обліпила ноги.

— Зараз ти також помиляєшся.

— В чому? В чому я помиляюся цього разу?

ВОНА зупинилася. Стояла на узліссі, був ранок, небо окутане хмарами, вдалині над водою клубочився туман.

— В чому?

«Голос за кадром» мовчав. Постояла, почекала і знову пішла навпростець через траву.

— Як що в нього зараз проблеми з лікарями, це не означає, що між ним і Кицею нічого не відбувається. Одне не виключає друге.

Дійшла до берега. Увійшла в туман. Прислухалася, якийсь звук линув над водою. Чути було голоси, але слів не розібрати, по інтонації вгадувалися емоції і тільки.

— З чого ти взяла, що в нього може бути тільки Киця?

Від несподіванки аж заклякла.

— Або мовчи, або говори, не потрібно мене лякати. Як я можу не помилитися? Я мало знаю, а те що знаю, може бути правдою, або брехнею. І з цього я роблю висновки, то навіть не 50 на 50.

Зняла спідницю, викрутила, струсила, одягла знову, і пішла на стук копит.

Реальність.

— Як пройти до музею Булгакова?

— По той бік вулиці, відразу за тим будинком, бачите на балконі український прапор, це там.

Група туристів іде в указаному напрямку. Арій нервово ходить.

— Росіяни знають тільки письменника Булгакова!

— Арій, заспокойся. Хай хоч усі росіяни відвідають цей музей, нам від цього тільки краще. Ну і що, що росіяни вважають його російським письменником? Він народився, жив і працював на Україні, і не має значення якою мовою писав. — Ілентина шукає в Таленки підтвердження своїм словам. Таленка підтвердила, тільки Арій не заспокоївся.

— На його пам’ятнику ніс уже блищить. Я вже не можу дивитися, як жінки сідають йому на коліна і цілують носа.

— Коли поставили пам’ятник, якому можна сісти на коліна, було зрозуміло, що будуть сідати. На горі Проню Прокопівну не менше обціловують і фотографуються з нею не менше. Чим більше туристів тим краще.

— Так, особливо секс тури! — Говорить Арій. Таленка згадує, як її знайомий був перекладачем в одного туриста з Англії, мусив водити його по нічних клубах, домовлятися з путаною.

— Проституток багато не тому, що туристи їх хочуть, наших вони більше обслуговують.

— Я ніколи не брав проститутку.

— Бо дорого!

— Ні! Я не хочу жінку за гроші! Завжди відчувається, чи вона тебе любить, чи ні, — розпалився Арій, аж замахав руками.

— А ти любиш? — Запитала Ілентина і відповідь Арія на це запитання Таленку також зацікавила.

— Як що вона мене буде любити, то я її любитиму також.

— Знаєш, Таленка, як це називається, Арій дозволяє жінці себе любити.

— Та досить вам. Пішли краще вип’ємо кави в Арсена.

І вони троє йдуть через дорогу в «Світлицю» випити кави в Арсена.

Реальність.

Киця вивісила своє фото з пляжу, яке повторило профільне фото Арія, вид з потилиці, і її друзі вважали, що то Іван розпочав таку моду — вид з тилу. Прийшлося захищатися.

— Не потрібно на мене кивати. У Марго тил був набагато раніше представлений живописом.

— І як тут не кохати Івана. Дякую, що ти мене борониш, вони заздрять моїй попі. Бо спереду немає нічого.

Мій перекладач, що зад, що тил перекладає однаково.

— Стараюся не мати тилів, пише Киця.

— То що стараєшся, нічого не значить, все рівно маєш. — Так до розмови долучається Сабріна.

— Ой маю.

— Дівчатка, хвалитеся задами? Чоловіки поки не полапають не повірять.

Я консультуюся з Арієм і стараюся його не підвести, повторюю його слова. У відповідь отримую.

— То лапай! — Відповідає мені Сабріна. Я хвалю її задок, який не бачила навіть на фото. Киця ображається і виходить з інтернету, хвалити можна тільки її, все повинно належати їй, ні з ким не поділиться, навіть з кращою подругою.

— Погано ти робиш, отупіла хіба від морського вітру, жінко. Зупинися в своєму паранормальному, на той час мисленню. — Сабріна кидає репліку Киці і продовжує розмову зі мною, Арієм, після тієї нашої розмови, для неї я є також Арій, як і для Киці.

— Знову щось не те, Сабріна? Марго упала, і що? Це щось погане?

— Упала, але на голову! Як що втекла від твого «мацання». Я залишаюся.

— Чому вона сердиться? Має гарний зад!

— Іван, ти маєш добре око на той зад.

— Я не один, кому той зад подобається.

— Ой Іван. Ти мене «викінчиш», а твій шизанутий тлумач то напевно! В кінці лопну зі сміху. Вона зад то має якраз прекрасний! Але побоюється «годинникаря».

Я продовжую спілкуватися з Сабріною. Майже всі уже знають, що я не Іван а Арій, Мовчун знає також, але оскільки на профілі написано Іван, то всі продовжують називати мене Іваном.

— Чому Марго боїться годинникаря? Що він їй зробив? Сабріно, мені здається, що я пишу вірно, і знову щось не те? Багато ваших слів у нас означають зовсім інше, і я гублюся.

— Іван, будь мужній, і не відмовляйся від тлумача, він нам доставляє багато цікавих спостережень. Я люблю того «перекладача». — На захист мого перекладача стає Вода.

— Я маю кілька перекладачів, Вода, тільки вони ще гірші ніж цей.

— Тримайся цього перекладача, він доставляє нам багато хорошого настрою.

Не знаю, що їм видав перекладач, але Сабріна стала падати від сміху.

— О