Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

«Мабуть, залишилися ще люди, які знають цю історію, — сказав він. — Яка ганьба! Невже й тепер хтось її розповідає? Хоча досі я нічого такого не чув».

«Ніхто, крім Кодзідзю і мене, про це не знає, — крізь сльози відповіла стара жінка. — А ми ж нікому жодним словом не обмовилися. Хоча я низького походження, але мала честь обслуговувати пана Умон-но камі. Я не відходила від нього ні вдень, ні вночі й, природно, знала про його таємницю. Тільки ми з Кодзідзю і передавали листи, які він писав принцесі, коли вже не міг тримати в грудях свої почуття. Але, на жаль, ця історія надто сумна, щоб зупинятися на подробицях... Коли його життя доходило до кінця, він передав мені своє прохання, а я весь цей час страждала, бо через своє низьке становище не могла його виконати. Хоча я не дуже ревно молилася, але я ніколи не забувала просити Будду про те, щоб він допоміг мені передати вам слова пана Уемон-но камі. Так, тепер я знаю, що Будда справді перебуває в нашому світі. Я маю для вас деякі папери... Тепер мені не доведеться їх спалювати. Я так боялася, що після моєї несподіваної смерті вони потраплять на очі чужим людям... Та коли ви почали відвідувати принца, у мене з’явилася надія дочекатися зустрічі з вами... І ось тепер я зрозуміла, що вона сталася не випадково». Ось так докладно вона розповіла Каору все, що було пов’язане з його народженням.

«У сум’ятті, що настало після смерті Уемон-но камі, також занедужала й невдовзі померла моя мати, — провадила вона далі. — А коли я, поринувши в подвійну жалобу, цілими днями оплакувала покійних, один непорядний чоловік, який давно вже мене переслідував, обманом відвіз на берег Західного моря{160}, і я втратила всякий зв’язок зі столицею. Після того як той чоловік там помер, я через десять з лишком років повернулася у столицю з таким відчуттям, наче потрапила в інший світ. Оскільки по батьківській лінії я пов’язана з домом Восьмого принца від самого дитинства, то й вирішила піти на службу до його дочок. Щоправда, спочатку я збиралася служити у ньоґо Кокіден з палацу Рейдзея, молодшої сестри покійного Уемон-но камі, яку знала з давнього часу, але відчула, що для такого блискучого оточення я тепер уже не годжуся. От таким чином і стала я схожою на трухлявого пня у гірській глушині... Коли померла Кодзідзю? Не знаю. Мало залишилося у світі людей, з якими я зналася в молодості, всі вони повмирали раніше за мене. А я лише нарікаю на долю, що прирекла мене на самотню старість».

Тим часом, поки вона розповідала, настав ранок.

«Ну гаразд, — зітхнув Каору. — Бачу, що ця стара історія не матиме кінця. Але ми ще повернемося до неї. Сподіваюся, що зможемо поговорити в іншому, спокійнішому місці, де ніхто нам не заважатиме. Тепер я пригадую, що моїй матері справді прислуговувала жінка, яку називали Кодзідзю. Мені було років п’ять чи шість, коли вона раптово померла від болю в грудях. А якби я не зустрівся з вами, то мав би жити до кінця своїх днів з тяжким гріхом на душі{161}».

Стара Бен передала йому зашиті в мішечок папери, туго згорнуті і пропахлі цвіллю, з такими словами: «Тепер ви можете знищити їх самі. Сказавши, що проживе недовго, пан Уемон-но камі зібрав усі листи й віддав мені. Я сподівалася, що зможу зустрітися з Кодзідзю і при першій нагоді через неї передати їх принцесі. Але, на жаль, ми так більше і не побачилися, а я залишилася з тягарем таємниці на душі».

Узявши мішечок з листами, Каору сховав його з незворушним виглядом. Він побоювався, що пані Бен, як це буває зі старими людьми, захоче поділитися з кимось такою неймовірною історією. І хоча вона присягнула, що триматиме язика за зубами, але хіба міг він бути в цьому впевненим?

Невдовзі йому принесли ранковий рис. «Учора я мав вільний день, — сказав він Восьмому принцові, — але сьогодні в Імператорському палаці закінчується термін посту. Крім того, я маю заїхати до імператора Рейдзея, щоб довідатися про здоров’я хворої Першої принцеси. Хоча в найближчі дні я буду зайнятий, але як тільки звільнюся, сподіваюся, що побачу вас, раніше, ніж упаде з дерев багряне листя».

«Щоб ви знали, кожен ваш приїзд сюди — наче промінь світла у сутінках гір...» — вдячно відповів принц.

Повернувшись додому, Каору насамперед узявся розглядати мішечок, отриманий від пані Бен. Мішечок, зшитий з візерунчастого китайського шовку, був перев’язаний тонким шнурком з печаткою Уемон-но камі. У верхній його частині виднів напис: «Пані...». Неважко уявити, з яким хвилюванням Каору розв’язав його.

Усередині було п’ять чи шість аркушів різнокольорового паперу, списаних рукою Третьої принцеси, — очевидно, відповіді на листи Уемон-но камі. Крім того, там було ще кілька аркушів паперу, на яких рукою Уемон-но камі було написано: «Моя хвороба важка, і, як видно, дуже скоро... Мені важко писати, але, повірте, моє серце прагне з Вами зустрітися. О, як сумно, що Ви постриглися в монахині...» Лист був написаний знаками, схожими на пташині сліди:

«Не так мене засмучує,

Що на моїх очах

Ви зреклися цього світу,

Але те, що доля присудила нам

Вічну розлуку...».

Наприкінці було дописано: «Дізнався про радісну подію. Гадаю, що нема підстав турбуватися про долю цього паростка, але...

Якби я довше жив,

То хоч би здалека побачив,

Як паросток сосновий,

Нікому невідомий,

Зростатиме на дикій скелі».

На цьому лист обривався. Зверху стояв напис: «Пані Кодзідзю».

Хоча поточений міллю папір відгонив цвіллю, але знаки на ньому виділялися чітко, немов щойно накреслені. «А що, якби цей лист потрапив в чужі руки?» — жахнувся Каору. Схвильований тим, що йому відкрилася особлива таємниця, він не мав сили їхати в Імператорський палац і зайшов у покої матері. Як завжди спокійна і зовсім молода, принцеса читала сутру, яку боязко відклала, побачивши сина. «Хіба я коли-небудь зможу сказати їй, що все знаю?» — подумав хлопець і вирішив заховати цю таємницю у своєму серці.

Під буком

Головні персонажі:

Ніоу, принц Хьобукьо, 24—25 років, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі, внук Ґендзі

Юґірі, Правий міністр, 49—50 років, син Ґендзі та Аої

Каору, Сайсьо-но цюдзьо, Цюнаґон, 23—24 роки, син Третьої принцеси і Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Восьмий принц, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Ооїґімі, 25—26 років, старша дочка Восьмого принца

Нака-но кімі, 23—24 роки, молодша дочка Восьмого принца

Двадцятого дня другого місяця принц Ніоу вирушив на прощу до храму Хаседера в Хацусе, щоб нарешті виконати давню обітницю, яку відкладав протягом років. Та, мабуть, головною причиною цієї подорожі було для нього бажання зупинитися на нічліг де-небудь в Удзі. Хоч більшості людей назва цієї місцевості видавалася особливо неприємною{162}, але для легковажного принца вона звучала немов солодка музика. Принца Ніоу супроводжували майже всі високі вельможі, не кажучи вже про простих