Замкнене коло - Світлана Талан

– Ті, що ти любиш. Їж на здоров’я та одужуй швидше, а то пліткувати ні з ким, – наостанку підбадьорила вона свою подругу.

Мирослава подякувала й попрощалася з Оксаною. В палаті вона відсунула шухляду тумбочки, щоб викласти туди яблука. На очі навернувся папірець із різнокольоровими смугами. Вона дістала його та олівці. Залишалося домалювати кілька смуг свого життя.

…Після дитбудинку Мирослава пішла вчитися на муляра-штукатура. Не можна сказати, що їй подобалась обрана професія, але дівчина знала, що на будівництві вона зможе одержувати непогану зарплатню та швидко отримати власне житло. Мирослава твердо знала, що вже ніякі обставини не змусять її торгувати своїм тілом. Зовсім легко їй не було, але кімнату в гуртожитку надали одразу. І дарма, що у шафі були відламані дверцята, ліжко мало провислу мало не до землі сітку, стіл хитався, як під час бурі на морі, а матрац був увесь у рудих плямах. Головне – це був її маленький острівець у великому самостійному житті, яке вона щойно починала. Сюди вона поверталася з навчання та не могла натішитися своєю маленькою кімнаткою. Одяг їй видавали, спецодяг також, тричі на день їх годували в їдальні. До того ж вона отримувала стипендію. Мирослава складала копієчку до копійки, щоб зробити свій острівець більш-менш затишним. Незабаром з’явилися недорогі, але такі гарненькі сатинові фіранки. Вони були ніжно-жовтого кольору з маленькими червоними квітками маків. Мирослава саморуч сплела на стіл велику білу серветку, а клапоть паласу замінив килим на стіні біля ліжка. Кімната посвітліла та стала по-домашньому затишною. А коли Мирослава вже була на практиці, то одержала деякі гроші та змогла купити собі новий одяг.

У гуртожитку вона вела відлюдькуватий спосіб життя. Старанно навчалася, на заняттях спілкувалася з однолітками, але навіть близько до своєї душі нікого не підпускала. Вона змінила весь свій життєвий уклад та почала нове життя, в якому дуже боялася схибити, припуститися якоїсь помилки, щоб надалі не шкодувати за свій необережний вчинок. Час шокової терапії, коли вона дивилася на свого ґвалтівника, міцно стиснувши зуби та боячись розголосу, для неї минув. Мирослава намагалася викинути з життя колишні страхи й душевні тривоги, як непотрібне ганчір’я. Їй треба було самостійно навчитися жити в гармонії зі світом. Задля цього варто спалити за собою всі мости. До того ж слід не потонути, вижити.

Мирослава не могла не привертати увагу юнаків. До неї залицялися хлопці, але вона вдавала, що не помічає цього. Десь у підсвідомості вона все ще вважала себе наділеною мало не всіма ґанджами життя. Вона не намагалася зрозуміти сутність чоловіків і звела особисту фортецю з залізною брамою, до якої чоловікам не було ходу. Ночами вона засинала під п’яні крики на вулицях та впускала до душі мрії. Попри все там залишався світлий куточок для нього, єдиного…

Який колір мав цей період її життя? Мирослава замислилася, бо було важко зорієнтуватися. Це був нейтральний період. Але якого кольору нейтральність? Жовтого? Ні, занадто теплий колір. Однозначно він не рожевий, не холодно-синій, не яскраво-помаранчевий, не червоний. Можливо, якогось світло-зеленого кольору?

Мирослава лягла на ліжко, так і не зрозумівши, який колір був тоді в її життя. Можливо, цей період не можна відокремити від зустрічі з Андрієм?

…Уперше Мирослава зустрілася з Андрієм у міській бібліотеці. Їй одразу впав у око високий плечистий юнак, який вибирав на полиці книжки. Боковим зором дівчина помітила, що він теж звернув на неї увагу та наближався, удаючи, ніби шукає потрібну книгу. Вони майже зіткнулись у вузькому проході поміж полицями книжок.

– Вибачте, – знітилася Мирослава та впустила з рук книжку.

– Нічого страшного, – всміхнувся незнайомець у відповідь.

Вони вдвох нагнулися підняти з підлоги книжку й ненароком зіштовхнулися лобами. Мирослава не витримала, пирснула зі сміху. Вони познайомилися, почали шепотіти поміж собою щось про книжки, аж тут бібліотекарка нагадала їм, де вони є. З бібліотеки вони вийшли разом. Андрій запропонував провести дівчину до гуртожитку. На свій подив, Мирослава погодилася. Не відмовилася вона і від наступної зустрічі. З Андрієм їй було легко й весело. Напевне, спрага життя взяла гору, коли Мирослава відчула, що жахливе минуле, в якому був Ігнатович, залишилося десь позаду. Вперше у своєму житті Мирослава почувалася цінною річчю в чоловічих міцних обіймах, річчю, яку не використовують, а яку слід берегти, плекати, цінувати, яку не мацають за шматок ковбаси, а обережно торкають руками. Найбільше її турбувало те, що треба буде колись зізнатися в тому, що вона вже не цнотлива. На диво, Андрій повірив у легенду про нещасливе кохання та покинуту дівчину.

Мирослава й Андрій незабаром побралися, і дівчина переїхала до квартири чоловіка. Вона намагалася бути гарною дружиною, не псувати родинне життя жіночим скавчанням без потреби. Мирослава готувала обіди, вчасно прала, порядкувала у квартирі, народила сина, підтримуючи в усьому імідж молодиці. За порадою Андрія вступила до педагогічного інституту на заочне навчання. Все йшло добре, як у звичайних молодих сім’ях.

Мирослава вибрала жовтий олівець і намалювала смугу. Вирішила не розділяти період навчання й життя молодої родини. Жінка поклала олівець у шухляду, сіла на ліжку, замислилася. Чому вона, не вагаючись, обрала жовтий колір? Чи була вона такою щасливою? І чому не помітила той перехід, коли перестала дивитися на світ очима щасливої жінки? Звичайно ж, подружнє життя не буває без взаємних докорів і скандалів, але не в цьому суть. Непомітно вона стала звичайною «синьою панчохою», такою собі сірою мишкою, на яку, окрім Андрія, вже ніхто не дивився. Вона втратила не красу, а жіночу принадність. Але чому? Можливо, тому, що вона так і не змогла до кінця вийти зі своєї мушлі? Мирослава намагалася знайти для себе виправдання, бо була вірною та дбайливою дружиною, але не знаходила. А чи кохала вона по-справжньому свого чоловіка? Чи лише знайшла прихисток своїй розбитій душі та сплюндрованому тілу? Чомусь згадалося маленьке безпритульне цуценя, яке вони знайшли біля дитбудинку. Йому, як і їй, треба було зовсім мало: тепло, затишок, відчуття потрібності й ласий шматочок їжі…

19

Деякий час Юркові вдавалось уникати близькості зі Світланою так уміло, що та не помічала його брехні. Для цього він пускався на різні хитрощі. То брехав, що йде підробляти у нічну зміну, то казав, що занедужала мати. Хлопець добре усвідомлював, що чисті почуття не можуть мати підґрунтям брехню, але був розгублений та не знав, що