Замкнене коло - Світлана Талан

– Мамо, дай мені в борг триста гривень, – попрохав Юрко, заходячи до кухні.

– Ти ж нещодавно отримав зарплатню, – зауважила мати. – Нічого не купував і в кишені вже порожньо?

– Це не зовсім мені, – сказав Юрко. – У мого колеги потрапила до лікарні дружина, там, сама ж знаєш, скільки треба коштів на ліки. Все, що у мене було, я вже йому позичив, але все одно не вистачило. Я віддам тобі ці гроші з авансу, а з ним ми потім самі розберемося.

– Ну якщо так, то звичайно, – сказала мати.

…Все пішло як по маслу. Ледь устиг Юрко вийти з покупкою з крамниці, зателефонувала Світлана. Вона сказала, що забула купити хліба, коли йшла з роботи додому, а зараз у неї дійсно дуже болить голова.

– Ти прийняла щось знеболювальне? – поцікавився Юрко.

– Так, але не допомогло.

– Може, викликати «швидку»?

– Та ти що?! Якщо «швидка» буде їздити до всіх, у кого тріщить голова, то коли ж їй надавати допомогу тим, хто дійсно її потребує? Не хвилюйся, за ніч відлежусь, і все минеться. Приїжджай-но швидше.

– Зараз, вже лечу бджілкою, – сказав хлопець, в останню мить заскочивши до маршрутки.

Юрко був як ніколи турботливим. Він майже силоміць поклав Світлану до ліжка, зготував їй вечерю, поставив на стілець біля ліжка.

– Їж, будь ласка, – мовив він лагідно і поцілував дівчину в щоку. – А я зараз повернуся.

Він швидко забіг до ванної кімнати й зачинився. Окинув поглядом стіни та стелю, шукаючи зручне місце для відеокамери. В кутку висіла штучна квітка, від якої тягнулися три гілки з листям. Кращого місця годі й шукати. За кілька хвилин камера була змонтована в непомітному місці. Від хвилювання Юрко геть упрів. Він підставив обличчя під струмінь холодної води і стояв доти, доки жар не спав. Звичайно, так чинити з коханою дівчиною несправедливо, але що вдієш? Задоволений хлопець підійшов до Світлани.

– Ти майже нічого не їла! А я так старався, – дорікнув він.

– Дякую тобі, але щось нічого не лізе. Поклади все до холодильника – буде чим поснідати, – мовила Світлана і винувато осміхнулася.

– Ти будеш дивитися телевізор? – запитав він, дбайливо поправляючи ковдру.

– Ні, вип’ю ще одну пігулку і спробую заснути.

Юрко йшов від Світлани додому задоволений і схвильований. Чи правильно він налаштував камеру? Чи не помітить її Світлана? Найближчими днями вона не збиралася робити генеральне прибирання, тож була надія, що відеокамера залишиться непомітною.

– Ну що? Віддав другові гроші? – запитала мати, коли Юрко повернувся додому.

– Які гроші? – перепитав він розгублено, бо гадав, що мати вже лягла спати, а йому час прокрадатися на балкон. – А! Ти про гроші? – він ляснув себе долонею по лобі. – Звичайно, відніс. Він був такий вдячний, що ти навіть не уявляєш.

Мати відвернулася від екрана телевізора, підвелася, взяла за руку сина.

– Юрко, що з тобою коїться? – запитала вона, заглядаючи у вічі хлопцеві.

– А… А що зі мною? – запитав він розгублено, ніби його спіймали на гарячому.

– У тебе все гаразд?

– Звичайно! У мене, мамо, все гаразд.

– Не бреши мені, сину. Я відчуваю, що у тебе виникли певні проблеми.

– Звідки ти таке взяла?

– Я ж сказала, що відчуваю. Хіба серце матері може помилятися? Ти став якийсь знервований, збуджений, зовсім на себе не схожий.

– І все? – хлопець усміхнувся, обняв матір за плечі. – Мамо, не хвилюйся, у мене дійсно все добре, тому причини для хвилювання немає. У мене з’явилася дівчина, тож моє збудження має своє пояснення.

– То ти просто закоханий?

– Звичайно! А ось твій вигляд мені не подобається: під очима темні мішки, обличчя якесь запухле.

– Тиск. Останнім часом не піддається врегулюванню.

– Тож сходи до лікаря.

– А! – жінка махнула рукою. – На тому тижні була, а який з того зиск? Прийшла, розповідаю, що з’явилися набряки не лише на обличчі, а й на ногах. Він призначив мені сильніші пігулки та приписав сечогінні.

– Я їй, Юро, – втрутився в розмову батько, вийшовши зі спальні, – давно рекомендував сходити до приватної лікарні. Може, хоч там по-людськи поставляться та призначать курс лікування. Так торочить своє: «Там усе дорого, ми не мільйонери». Та чи не заробили ми за життя на прийом у приватній клініці? Ти ж, сину, не заглядаєш до нашої спальні, а ти зайди, подивися. Там вже пів-аптеки лежить на столі біля ліжка. Вона вже ті знеболювальні, як чіпси, жує кожної години!

– А тобі шкода чи що? – запитала мати.

– Валю, мені не пігулок, не грошей, а тебе шкода. В такій кількості ліки стають отрутою! Хоч ти, Юрко, скажи їй, що пігулки – не завжди користь.

– Мамо, вибач, але я не знав, що у тебе зі здоров’ям такі проблеми, – Юрко почувався винним. – Тобі негайно треба пройти курс лікування.

– Сину, ти ж знаєш, що проблеми зі здоров’ям у мене давно. Скільки вже років я приймаю щодня пігулки від тиску та головного болю? Років десять, не менше. З часом не стане краще, бо організм звикає до прийому ліків. Ось і доводиться збільшувати дозу. І чому ви здійняли такий галас?

– Мамо, дійсно, сходімо до приватної клініки, ти поздаєш усі аналізи, пройдеш детальне обстеження. Добре?

– І втрачу роботу, – сумно додала мати.

– То візьми на тиждень відпустку, – порадив Юрко.

– Добре. Завтра ж переговорю з керівництвом, дізнаюся, коли мене відпустять з роботи.

– Дала слово – додержуй! – Юрко, жартома, пригрозив матері пальцем.

Юра зайшов до своєї кімнати, щільно зачинив за собою двері, сів на ліжко. Він знову лаяв себе останніми словами, обзивав «вуаєристом і сліпцем». Як він міг так з головою поринути у власні проблеми, що не помітив, яка в нього хвора мати?! Намагаючись знайти вихід з незвичайного свого становища, він перестав помічати навколо себе рідних людей. А мати так чекала на його повернення з армії! Напевно, чекала, покладаючи надії на свого єдиного сина. Дочекалася! Прийшов, улаштувався на низькооплачувану роботу. Звичайно, йому так зручно. Звільнився рано, маєш вільний час, і байдуже, що витратив гроші на відеокамеру, щоб задовольнити свої сексуальні потреби. Звичайна скотина, а не син. Егоїст. І це замість того, щоб допомогти матері пролікуватися в нормальній клініці! А міг би пошукати високооплачувану працю, щоб мати могла взагалі звільнитися з роботи та поправити своє здоров’я.

Юрко підвівся, взяв пачку цигарок, запальничку та вийшов на балкон. Він навіть не помітив, що за звичкою прихопив бінокль. Запалив цигарку, підніс до очей бінокль. Ледь не проґавив! При світлі та незапнутих фіранках на великому ліжку Маргарита кохалася