Стоїк - Теодор Драйзер
— А хто такі ці Джаркінс і Клурфейн? — поцікавився Стейн. — Друзі Ковпервуда?
— У жодному разі! — поспішив пояснити Джонсон. — Вони самі говорять, що вони просто агенти банківських справ. І розраховують на комісійні — або від Грівза й Геншо, або від Ковпервуда, або від нас із вами, або від будь-кого, кого вони можуть у цій справі зацікавити. А ще краще, якщо від усіх одразу. Принаймні, вони не є його представниками.
Стейн іронічно знизав плечима.
— Очевидно, вони якось пронюхали, — продовжував Джонсон, — що ми з вами цікавимося проектом об’єднання ліній, от їм і хочеться, щоб я зібрав акціонерів і рекомендував їм Ковпервуда на роль, сказати б, головного директора, хазяїна всієї справи, та представив би йому цю нашу з вами ідею так, щоб його зацікавити. І, звісно, вони хочуть одержати за це комісійні.
Стейн дивився на нього зі здивуванням.
— Спритно придумано! — посміхнувся він.
— Звісно, я відхилив цю пропозицію, — обережно продовжував Джонсон, — але ж мені спало на думку, що тут справді криються серйозні можливості, яких так відразу не роздивишся. Цілком можливо, що Ковпервуд дійсно зацікавлений цією справою, і ми з вами могли б цим скористатися. Адже ця Чаринг-Крос, мов камінь, так і висить у нас на шиї. Звичайно, я прекрасно розумію, ніхто в нас тут не допустить, щоб американські мільйонери втручалися в наші справи й розпоряджалися нашою підземкою. Але, можливо, він міг би об’єднатися з групою з нашого боку, скажімо, ви, лорд Еттіндж, Геддонфілд — і створити разом зручну форму спільного контролю.
Він замовк і очікувально подивився на Стейна.
— Вірно, вірно, Елверсоне, — сказав Стейн. — Якщо серед наших акціонерів є люди, які все ще цікавляться цією проблемою, як кілька років тому, їх безумовно можна буде залучити до справи. А без їхньої допомоги Ковпервуд не зможе зачепитися.
Він піднявся і підійшов до вікна, а Джонсон продовжував говорити. Джаркінс і Клурфейн мають прийти до нього за кілька днів за відповіддю. Мабуть, слід змусити їх поводитися обережніше. Якщо вони розраховують мати справу з ним або з кимось, кого він порекомендує, нехай тримають це в суворій таємниці й залишать ініціативу йому, Джонсону.
— Вірно! — погодився Стейн.
— Адже тут мова йде не тільки про Чаринг-Крос, — продовжував Джонсон, — але й про Електротранспортну компанію, оскільки вона, по суті, і є власником цієї лінії, або принаймні її агентом. І коли вони зі Стейном дізнаються думку Геддонфілда, Еттінджа та інших, тоді можна буде вирішити, чи можлива така угода. І якщо вони між собою домовляться, зрозуміло, Ковпервуд краще матиме справу зі Стейном, Джонсоном і їх друзями, ніж із цими Джаркінсами, Клурфейнами, Грівзами й Геншо. Врешті, вони просто дрібні торговці, і їх можна викинути зі справи.
І з цим також Стейн повністю погодився. Так вони розмовляли до темряви. За вікном згустився сірий лондонський туман. Стейн згадав, що його чекають на чай, а Джонсонові вже був час іти на засідання. І вони попрощалися — обоє в піднесеному настрої.
За три дні, тривалість, що, на думку Джонсона, була необхідна для того, аби справити враження на цих маклерів, він запросив до себе Джаркінса і Клурфейна й повідомив їм, що говорив про їхню справу з деякими зі своїх друзів і що вони не проти познайомитися із проектами й пропозиціями Ковпервуда. Тож він готовий зустрітися й поговорити з ним, але після особистого запрошення від Ковпервуда і не інакше. Одначе, за його умовою, Ковпервуд до зустрічі з ним у жодному разі не повинен вступати в будь-які переговори чи ділові відносини ні з ким іншим. Адже люди, яких він, Джонсон, намагається зацікавити, крупні інвестори, які, звісно, не дозволять грати з собою.
Одразу після зустрічі Джаркінс і Клурфейн кинулися до найближчого телеграфного відділення. Вони разом склали телеграму, в якій повідомляли Ковпервуда про блискучі результати, яких вони досягли, і переконували його приїхати до Лондона і в украй шанобливих виразах просили його відкласти будь-які інші переговори до приїзду сюди, тому що майбутня нарада, якщо її вдасться організувати, матиме всебічний характер.
Телеграма викликала у Ковпервуда посмішку, нагадавши його сувору розмову з Джаркінсом. Він телеграфував у відповідь, що зараз дуже зайнятий, розраховує виїхати в середині квітня й тоді охоче побачиться з ними й обговорить їхню пропозицію. Одночасно він відправив шифровану телеграму Сіппензу про те, що скоро буде в Лондоні, що відхилив пропозицію Грівза й Геншо, але нехай Сіппенз постарається зробити так, щоб до них дійшли чутки про його приїзд до Лондона, оскільки отримав, окрім їхньої, іншу велику і всебічну пропозицію щодо підземного транспорту, що не має нічого спільного з лінією Чаринг-Крос. Ця звістка має привести до тями Грівза й Геншо і змусити їх прийти до нього з такою пропозицією, яку він зможе прийняти, перш ніж йому запропонують щось інше. Тоді він матиме в руках зброю, за допомогою якої змусить своїх нових партнерів бути поступливішими.
І весь цей час Ковпервуд також улаштовував справи з Береніс, Ейлін і Толліфером, готуючи їхні ролі у планах на майбутнє.
Розділ 21
Хоч у глибині душі Ейлін все ще жили темні сумніви, раптова зміна, що сталася з її чоловіком, не могла не справити на неї враження. Натхненний своїми лондонськими проектами, близькістю Береніс і майбутньою подорожжю, Ковпервуд і справді став уважнішим до Ейлін. Його бажання, щоб вона поїхала з ним у Лондон, його заповіт, у якому він доручив їй опіку його будинку і призначив одним із своїх виконавців, — усе це вона пояснювала собі як очевидний наслідок чиказької катастрофи. Життя, думала Ейлін, завдало йому жорстокого удару і саме тоді, коли його кар’єра складалася напрочуд вдало, що змусило його тверезо поглянути на себе. І він повернувся до неї або у всякому разі на
