Стоїк - Теодор Драйзер
Він похмуро подивився на своїх відвідувачів.
— Тут знадобиться сила-силенна грошей. Мільйони фунтів. Не менше двадцяти п’яти мільйонів фунтів, я думаю.
І він стиснув руки майже засмучено: такий великий був тягар неминучих витрат.
— Звісно, містер Ковпервуд людина відома, ми про нього дещо чули. Якщо не помиляюся, у Чикаґо проти нього були висунуті найрізноманітніші звинувачення. Я готовий погодитися, що всі ці звинувачення не повинні створювати перешкод і гальмувати таку велику суспільну справу, яку ви, джентльмени, маєте на увазі, — однак, беручи до уваги консерватизм нашої англійської публіки...
— Ах, ви говорите про ці політичні випади в Чикаґо проти його фінансових методів? — з обуренням у голосі вставив Джаркінс. — Чиста політика, робота його фінансових суперників, що заздрили його успіху.
— Знаю, знаю! — так само похмуро перебив Джонсон. — Люди з фінансових кіл, звичайно, розуміють усі ці прийоми конкурентів. Але ж і тут теж у нього знайдеться чимало супротивників. У нас тут на острові свій дуже згуртований і дуже консервативний світ. І ми не дуже любимо чужинців, які приїздять до нас улаштовувати наші справи за нас. Можливо, як ви зауважили, містер Ковпервуд справді дуже досвідчена й винахідлива людина. Але чи захоче наша публіка працювати з ним — цього я не можу сказати. Однак я можу сказати, що навряд чи в нас знайдуться люди, які погодилися б віддати йому повний контроль у такому підприємстві, яке це.
Тут він піднявся й ретельно отряхнув з піджака й брюк уявлювані смітинки.
— Ви кажете, він відхилив пропозицію Грівза й Геншо? — запитав він.
— Так, відхилив, — відповіли в один голос Джаркінс і Клурфейн.
— А чого ж вони, власне, хотіли?
Джаркінс пояснив.
— Ясно, ясно. Залишити за собою контракт і п’ятдесят відсотків акцій. Що ж, спочатку мені треба подумати й порадитися з моїми компаньйонами, без цього я нічого не можу сказати вам із цього приводу. Але так чи так, — помовчавши, додав він, — можливо, дехто з наших великих акціонерів і захоче поговорити з містером Ковпервудом, коли він приїде.
Фактично, Джонсон уже вирішив про себе, що ці люди підіслані самим Ковпервудом, щоб розвідати ситуацію. Утім, йому справді здавалося сумнівним, що цьому американцеві Ковпервуду, нехай він архімільйонер, удасться урвати в місцевих власників транспорту хоча б 50 відсотків. Взятися за цю справу для нього — дуже складне завдання. Але з іншого боку, якщо згадати їхні зі Стейном втрати, і от тепер ця Чаринг-Крос знову лягає на Електротранспортну компанію, а це нові збитки для всіх, хто вклав у неї гроші.
Наче закінчуючи розмову, він сказав:
— Мені треба добре все обдумати, джентльмени. Зайдіть до мене ще раз у вівторок або в середу, і тоді я вже зможу твердо сказати, чи зможу чимось вам допомогти.
Він підійшов до дверей і подзвонив конторському хлопчикові, щоб той провів їх до виходу. Залишившись сам, він підійшов до вікна, що виходило на стародавнє римське подвір’я, залите проміннями яскравого квітневого сонця. У Джонсона була звичка, коли він замислювався, закладати язик за щоку й притискати долоню до долоні, немов на молитві. Так він постояв ще деякий час, дивлячись у вікно.
А Джаркінс і Клурфейн у цю мить крокували по Сторі-стрит, розмовляючи між собою:
— Чудово! Який же хитрун цей... але ж він явно зацікавився! Це ж для них вихід, якщо вони тільки хоч щось розуміють.
— А ця чиказька історія! Я так і знав, що вона випливе! Вічно йому пригадують це його перебування в тюрмі у Філадельфії і його слабкість до жінок. Ніби це має якесь відношення до справи.
— Дурість! Неймовірна дурість! — обурювався Клурфейн.
— Але потрібно з цим щось робити! Доведеться нам з вами якось попрацювати з тутешньою пресою! — заявив Джаркінс.
— От що я вам скажу, — підсумував Клурфейн. — Якщо хто-небудь із тутешніх багатіїв увійде в справу з Ковпервудом, вони самі миттю припинять усю цю газетну балаканину. Адже тут у нас дещо інші закони, ніж у вас. І ніхто нічого не скаже, якщо тільки хтось із найповажніших не захоче, щоб це було сказано. Імовірно, у вас все по-іншому. Але я знаю більшість тутешніх газетярів і редакторів, тож якщо потрібно навести спокій, це можна буде влаштувати.
Розділ 20
Результати візиту Джаркінса і Клурфейна до Джонсона скоро далися взнаки в розмові, що відбулася в той самий день між Джонсоном і лордом Стейном у кабінеті Стейна на другому поверсі будинку на Сторі-стрит.
Cлід сказати, що лорд Стейн цінував Джонсона насамперед за його комерційну чесність і виняткову практичність. Джонсон в очах Стейна був уособленням глибокої релігійності й моральної прямоти, яка не дозволяла йому переступати певної межі у своїх хитромудрих, але цілком законних махінаціях, який би успіх це йому не обіцяло. Затятий охоронець закону, він завжди вмів відшукати в ньому лазівку й використати її на свою користь і на шкоду супротивнику. «Піклуючись про свою честь, він акуратно зводить баланс, але ця турбота дозволяє йому виключати з нього великі боргові зобов’язання», — сказав про нього одного разу хтось із знайомих. І лорд Стейн цілком із цим погодився. Він звик до Джонсона; йому подобалися навіть його дивацтва, і він щиро потішався над його палкою прихильністю до ліги Епворта, з усією її прописною мораллю недільної школи, і над його ревністю й повною відмовою від будь-яких спиртних напоїв. Джонсон не проявляв ніякої дріб’язковості в грошових справах. Він щедро жертвував на церкви, недільні школи, лікарні й активно опікувався будинком для сліпих у Саутворку, де був одним із директорів і безкоштовним юрисконсультом.
За дуже скромну винагороду Джонсон займався справами Стейна, його внесками, страховками й допомагав йому розбиратися у всіляких складних юридичних питаннях. Вони часто розмовляли про політику,
