Стоїк - Теодор Драйзер
Він був маленький, але дуже витривалий, тримався поважно й владно. Батько його, тесля з Саутворка, ледь зводив кінці з кінцями, намагаючись прогодувати родину з семи осіб. Джонсон ще хлопчиком найнявся до пекаря розвозити хліб по будинках. Один із клієнтів, робітник друкарні, оцінивши старанність підлітка, взяв його до себе в помічники, навчив грамоті й порадив йому підшукати собі якесь вигідне заняття, аби вибитися з убогості й стати на ноги. Джонсон виявився здібним учнем. Розвозячи прейскуранти й оголошення різним комерсантам і підприємцям, він познайомився з молодим адвокатом, Лютером Флетчером, що балотувався у члени ради Лондонського графства, проводив виборчу кампанію в Саутворку. Той несподівано виявив у юному Джонсоні, котрому не було й двадцяти років, задатки майбутнього юриста. Його допитливість і працьовитість так вразили Флетчера, що той відправив його до вечірньої юридичної школи.
Відтоді справи Джонсона пішли в гору. Фірма, до якої він врешті потрапив на стажування, швидко переконалася в його винятковому юридичному чутті; незабаром йому почали доручати підготовчу роботу з різних правових питань, з якими фірмі доводилося зустрічатися: контракти, документи на право володіння, заповіти, заснування компаній. Двадцяти двох років він здав усі належні іспити й одержав звання адвоката. Рік по тому він познайомився з містером Байроном Чансом з адвокатської фірми «Буллок і Чанс» і за якийсь час отримав від них пропозицію стати їхнім компаньйоном.
Буллок, що мав численні знайомства серед судових адвокатів, дружив з таким собі Велінгтоном Райдером, який мав, мабуть, ще впливовіші знайомства. Він вів справи багатьох великих землевласників, у тому числі й лорда Стейна, а також був юрисконсультом в акціонерній компанії Районної підземної дороги. Райдер теж оцінив Джонсона й мав на думці навіть переманити його від Буллока. Однак деякі особисті міркування, а також дружба з Буллоком спонукали його вдатися до іншого способу, який давав йому можливість користуватися послугами Джонсона. Поговоривши з Буллоком, він увійшов компаньйоном до їхньої фірми, і відтоді ця співдружність юристів існувала вже десять років.
Разом із Райдером до фірми вступив лорд Гордон Родерік Стейн, старший син пера Англії графа Стейна. Стейн тоді саме закінчив Кембридж, і батько його вважав, що цього цілком достатньо для старшого нащадка, щоб стати гідним спадкоємцем батьківського титулу, главою знатного роду й спадкоємцем родових маєтків. Але хлопець мав свої схильності, впертий характер і цікавився далеко не стільки історичними, скільки набагато більш практичними життєвими питаннями. Він вступив у життя в ту пору, коли блиск і велич титулу значно поблякли перед фінансовим генієм. У Кембриджі Стейн захоплювався політичною економією, соціологією та іншими політичними науками і навіть був не проти послухати й соціалістів фабіанської школи, аж ніяк не втрачаючи при цьому впевненості у своїх незаперечних спадкоємних правах. Познайомившись із Райдером, що цікавився виключно діяльністю великих акціонерних компаній, справи яких він вів, Стейн дуже швидко засвоїв його тверезий практичний погляд на речі, — Райдер не сумнівався, що майбутнє належить фінансистам. Світ потребує збільшення матеріальних і технічних засобів — і фінансист, який присвятить себе цій справі й задовольнить цей попит, буде, безсумнівно, головною рушійною силою в розвитку суспільства.
Під впливом цих поглядів Стейн засів за вивчення англійського права в застосуванні до практики великих акціонерних компаній. Фірма «Райдер, Буллок, Джонсон і Чанс» виявилася чудовим прикладом для практичного освоєння цієї науки. Найближчі стосунки в Стейна склалися з Елверсоном Джонсоном. Він цінував у ньому проникливого ділка, який, вибившись із самих низів, твердо й рішуче піднімається на соціальний верх, натомість Джонсон дивився на Стейна, як на власника й спадкоємця суспільних і матеріальних благ, котрий, однак, вирішив здобути знання й навички у практичних справах.
І Джонсон, і Стейн від самого початку здогадалися, які широкі перспективи й великі можливості обіцяє розвиток підземного залізничного транспорту в Лондоні. Їхній інтерес до цієї справи виявився не тільки у заснуванні Електротранспортної компанії; вони гаряче підтримали проект будівництва лінії Сіті — Південний Лондон, залучивши до цієї справи деяких своїх друзів і самі вклали в нього чимало грошей, розраховуючи на те, що нову лінію можна буде приєднати до двох старих ліній — Метрополітена і Районної, що охоплювали діловий центр Лондона. Подібно до Демосфена, що звертався до афінян, Джонсон відстоював думку, що той, хто знайде капітал на те, щоб скупити акції цих двох ліній і забезпечить собі контрольний пакет, може вважати себе повним хазяїном усієї підземної мережі й розпоряджатися лондонським метро, як йому заманеться.
Після смерті батька Стейн з деякими зі своїх друзів, а також із Джонсоном намагався здобути контроль над Районною підземною дорогою, сподіваючись поширити його на обидві лінії; але це виявилося їм не під силу. Занадто багато акцій розійшлося по руках, і їм не вдалося зібрати потрібний капітал. І оскільки експлуатація дороги відбувалася по-старому й акції не приносили доходу, вони перепродали більшу частину того, що придбали.
Що ж стосується досі незбудованої лінії Чаринг-Крос, з метою будівництва якої вони й організували Електро- транспортну компанію, тут їм ніколи не вдавалося зібрати необхідну суму або розпродати випущені ними акції, аби мати необхідний для будівництва капітал, а саме мільйон шістсот шістдесят тисяч фунтів стерлінгів. Зрештою вони залучили до цієї справи Грівза й Геншо, розраховуючи знайти з їх допомогою якогось капіталіста або групу підприємців, які б перекупили в них лінію Чаринг-Крос або, об’єднавшись із ними, допомогли їм здійснити їхню давню мрію: захопити у свої руки всю центральну мережу, тобто лінії Метрополітен і Районну.
Однак досі нічого із цього не вийшло. Джонсону на цей час виповнилося вже сорок сім років, а лордові Стейну — сорок. Обоє стали значно обережнішими і все більше сумнівалися в можливості здійснення цього грандіозного плану.
Розділ 19
Так ішли справи, коли містер Джаркінс і містер Клурфейн прийшли до контори Елверсона Джонсона за консультацією з вельми важливого питання, що стосувалося містера Грівза й містера Геншо, які — як, імовірно, відомо містерові Джонсону — тільки що відвідали Нью-Йорк, де вели переговори із клієнтом їхньої фірми містером Френком Ковпервудом, про якого містерові Джонсону, безперечно, відомо.
Джонсон, здається, дещо про нього чув. А чим він, власне, може бути корисний джентльменам?
Був сонячний, чудесний весняний ранок, що не часто трапляються в Лондоні. Сонце лилося на
