Стоїк - Теодор Драйзер

інший відомий американський мільйонер цікавиться підземними дорогами й зокрема проектом розширення лондонської підземної мережі, а отут можна буде перевести розмову на Чаринг-Крос й натякнути, що, якби їхня компанія повернула собі цю лінію, її можна було б вигідно перепродати американцеві. А тоді ми, як агенти, що звели їх разом, могли б розраховувати на порядні комісійні! Якщо нам ще пощастить скупити акції та перепродати їх тій самій Електротранспортній компанії або Ковпервуду, то ми навіть закріпилися б у цьому підприємстві як агенти покупки й продажу. Чому б і ні?

— Непогана ідея, — пожвавішав Клурфейн. — Спробую зараз зателефонувати йому.

Він пішов у глиб контори й навіть взявся за слухавку, але зупинився й подивився на Джаркінса:

— Найпростіше, я думаю, попросити його про консультацію щодо фінансових проблем, які не можна обговорювати по телефону. Він подумає, що отримає плату за це, тож нехай думає, поки ми не пояснимо, у чому справа.

— Гаразд, — сказав Джаркінс. — То дзвоніть.

Після доволі обережної розмови Клурфейн поклав слухавку й сказав:

— Каже, що готовий зустрітися з нами завтра об одина­дцятій.

— Чудово! — вигукнув Джаркінс. — Певен, ми з вами на вірному шляху. У всякому разі ми зрушили з місця. І навіть якщо він сам не зацікавиться, він може вказати нам, до кого звернутися.

— Вірно. Цілком вірно, — повторив Клурфейн, котрий у цей момент думав тільки про належну винагороду, співмірну з його внеском у цю справу. — Я дуже радий, що подумав про нього. Це може стати найбільшою справою, що ми колись реалізували.

— Вірно, вірно! — підхопив йому в тон Джаркінс, що теж перебував у піднесеному стані, хоча був би ще більш радий, якби впорався з цим сам. Адже Джаркінс уявляв себе не тільки мозком, але й рушійною силою цієї чудової комбінації.

Розділ 18

Контора фірми «Райдер, Буллок, Джонсон і Чанс», так само як і контора лорда Стейна, знаходилася в одному із найтемніших закутків Сторі-стрит поруч із будинками адвокатських корпорацій. Вірогідно, увесь цей квартал, окрім будинків адвокатських корпорацій, усякому американцеві здався б зовсім невідповідним місцем для контори юристів з таким відомим ім’ям. Маленькі трьох- або чотириповерхові будиночки, що неодноразово перебудовувалися, явно колишні склади й дрібні торговельні заклади, тепер перетворилися на контори, кабінети для консультацій, архіви й бібліотеки, де знайшли притулок близько дюжини юристів з усіма своїми стенографістками, клерками, посильними й іншими службовцями.

Сторі-стрит була настільки вузькою, що тротуаром навряд чи змогли би пройтись два приятелі під руку, натомість бруківкою, мабуть, могли б роз’їхатися два ручні візки, але аж ніяк не два солідні екіпажі. І однак у цей тісний провулок зранку прямував потік робітників і тих, хто користався ним, аби зрізати шлях до Стренду та інших прилеглих кварталів.

Фірма «Райдер, Буллок, Джонсон і Чанс» займала всі чотири поверхи будинку № 33 по Сторі-стрит, фасад якого був не більш двадцяти трьох футів, але в глибину його довжина складала п’ятдесят футів. Нижній поверх, що колись був приймальнею й вітальнею самотного старого судді, тепер перетворився на загальну приймальню й архів. Лорд Стейн займав невеликий кабінет у глибині бельетажу. На другому поверсі знаходилися кабінети трьох головних представників фірми — Райдера, Джонсона й Буллока. Чанс зі своїми численними помічниками займав увесь третій поверх. У самій глибині другого поверху містилися контора Елверсона Джонсона, вікна якої виходили на крихітне бруковане подвір’я, що колись було частиною стародавнього римського подвір’я, але велич цієї стародавності стала надто звичною і втратила свій блиск для тих, кому доводилося бачити його щодня.

Ліфта (слівце, вживане англійцями) у будинку не було. Доволі велика витяжна труба піднімалася з середини другого поверху й виходила на дах. У кожному кабінеті в стіні були старовинні вентиляційні отвори, що мали забезпечувати циркуляцію повітря. Крім того, у кожному кабінеті був камін, який у мрячні, непогожі зимові дні топили сирим кам’яним вугіллям, що робило незвично затишну атмосферу цього зручного приміщення ще більш затишною. У кабінеті в кожного адвоката стояли великі міцні письмові столи й стільці, а камін був прикрашений мармуровою полицею з книжками й статуетками. На стінах висіли потьмянілі гравюри видатних англійських юристів минулого або якісь англійські пейзажі.

Джонсон, владний і амбіційний у фінансових справах член фірми, був насамперед людиною практичною; він вів справи незалежно від своїх компаньйонів і в більшості випадків діяв цілком самостійно, керуючись переважно своїми власними інтересами. Однак у якомусь маленькому куточку його свідомості лишалося місце для думок про релігію й навіть співчуття поширенню нонконформістських догматів. Він любив міркувати про лицемірство й духовну злиденність англіканської церкви, а також не тільки про земну, але й про небесну велич таких знаменитих сектантів, як Джон Нокс, Вільям Пенн, Джордж Фокс і Джон Віслі. У його надзвичайно заплутаному і дивному уявленні про світ уживалися вельми суперечливі і навіть цілковито несумісні поняття. Він уважав, що у світі має існувати правлячий клас, який має триматися при владі за допомогою бажаної, хай і не завжди виправданої, хитрості. Оскільки в Англії цей клас уже спирається на закони про власність, про спадкування, про первородство, це має вважатися важливим, правильним і непорушним. Тому вбогим духом, а також і матеріальними надбаннями, не лишається нічого іншого, як смиренність, слухняність, праця й віра в Батька Небесного, який, врешті, мабуть, подбає про них. З іншого боку, величезна прірва між не завжди безталанною бідністю й незаслуженим багатством видавалася Джонсону чимось жорстоким і навіть гріховним. Така точка зору живила його ревні релігійні настрої, що іноді межували з ханжеством.

Виходець із низів, із середовища знедолених і принижених, Джонсон усе життя прагнув підтягтися ближче до верхівки, де якщо не він, то його діти — два сини й дочка — здобудуть непорушний добробут, як і ті люди, якими він так захоплювався і яких водночас жорстко критикував. Потай для себе він мріяв здобути титул: для початку скромного «сера», а якщо пощастить, то згодом і більш істотні знаки королівської уваги. Але щоб досягти цього, як він добре розумів, потрібно було мати не тільки набагато більший капітал, ніж він мав зараз, але й покровительство тих, хто вже має гроші й титули. Тому він інстинктивно направляв свою діяльність на благо