Стоїк - Теодор Драйзер
— Намагатимусь бути якомога коротшим, — почав Джаркінс. На ньому був сірий костюм, сіра шовкова сорочка, яскрава, біла із синім, краватка, циліндр «дербі» і тростина в руці. Він уже встиг дуже уважно оглянути Джонсона й вирішив про себе, що перед ним складне завдання. Джонсон, вочевидь, був хитрим типом.
— Ви, звісно, розумієте, містере Джонсон, — продовжував Джаркінс із найкращою зі своїх посмішок, — що ми прийшли до вас без будь-яких повноважень від містера Ковпервуда, але я сподіваюсь, що ви зумієте оцінити всю важливість нашого візиту. Як ви знаєте, Грівз і Геншо пов’язані з Електротранспортною компанією, де ви, наскільки мені відомо, є консультантом.
— Одним із консультантів, — обережно вставив містер Джонсон. — Але компанія вже давно не зверталася за моїми послугами.
— Так, так! — продовжував Джаркінс. — Але, гадаю, вас це має цікавити. Річ у тім, що саме наша фірма виступила посередником у переговорах між Грівзом і Геншо й містером Ковпервудом. Як вам відомо, містер Ковпервуд є надзвичайно багатою людиною. Він фінансував в Америці всілякі види транспорту. Подейкують, що він під час ліквідації своїх чиказьких підприємств отримав щонайменше двадцять мільйонів доларів.
Почувши цю цифру, містер Джонсон насторожився. Транспорт — це транспорт, хоч у Чикаґо, хоч у Лондоні або ще де-небудь. І людина, яка зуміла вичавити з нього двадцять мільйонів доларів, певно, добре знається на цій справі. Джаркінс одразу помітив зацікавленість Джонсона.
Але містер Джонсон спробував удати, що це його не вражає.
— Можливо, — відповів він, — але не розумію, яке це може мати відношення до мене? Не забувайте, що я всього лише один із консультантів Електротранспортної компанії й не маю нічого спільного ні з містером Грівзом, ні з містером Геншо.
— Але ви пов’язані з лондонською підземною мережею, так я, принаймні, чув від містера Клурфейна, — продовжував Джаркінс. — Інакше кажучи, — дипломатично додав він, — ви представляєте людей, зацікавлених у розвитку підземного транспорту.
— Справді, містере Джонсон, — втрутився Клурфейн, — я хочу згадати той факт, що вас нерідко згадують у газетах саме як представника акціонерних компаній Метрополітен, Районної, Сіті — Південний Лондон і Центральної Лондонської.
— Це правда, — холодно й незворушно відповів Джонсон. — Я дійсно представляю як юрист інтереси цих компаній. Але ж я не зовсім розумію, чим я, власне, можу допомогти вам. Якщо мова йде про покупку або продаж чого-небудь, пов’язаного з лінією Чаринг-Крос — Гемпстед, то вам безумовно слід звертатися не до мене.
— Я просив би вас приділити мені ще хвилинку уваги, — наполягав Джаркінс, нахиляючись всім корпусом до Джонсона. — Справа ось у чому. Містер Ковпервуд зараз ліквідує всі свої чиказькі транспортні підприємства, і, тільки-но він із цим покінчить, він не матиме ніяких справ. Але ж він не така людина, щоб зовсім кинути бізнес. Він займався транспортом у Чикаґо більше двадцяти п’яти років. Я не маю на увазі, що він у пошуках можливостей вкладення капіталу. Містер Грівз і містер Геншо переконалися, що це не так. Саме наша фірма «Джаркінс, Клурфейн і Рендольф» привела їх до містера Ковпервуда. Містер Клурфейн є главою нашого відділення в Лондоні.
Джонсон кивнув; тепер він слухав уважно.
— Зрозуміло, — продовжував Джаркінс, — ні містер Клурфейн, ні я жодною мірою не вповноважені говорити від імені містера Ковпервуда. Однак ми вважаємо, що нинішня ситуація з лондонським транспортом така, що якщо належна особа поінформує про нього належним чином містера Ковпервуда, це може мати дуже й дуже цінні наслідки для всіх, хто зацікавлений у справі. Мені точно відомо: містер Ковпервуд відхилив пропозицію щодо лінії Чаринг-Крос аж ніяк не з тих міркувань, що вона не окупить себе, а тільки тому, що йому не запропонували п’ятдесят один відсоток акцій, а це його постійна умова. Крім того, йому здалося, що це дуже невелика гілка, яка в загальній системі не може мати ніякого серйозного значення, її можна експлуатувати як невелике окреме підприємство. Але містера Ковпервуда можна зацікавити не інакше як всією мережею міського транспорту.
— І тоді я попросив містера Клурфейна, — у голосі Джаркінса з’явився відтінок улесливості, — познайомити мене з такою людиною, яка, знаючись на цьому питанні, могла б оцінити, як важливо зацікавити в цій справі містера Ковпервуда. Адже якщо ми вірно уявляємо собі ситуацію, — тут він багатозначно поглянув на Джонсона, — вже давно пора об’єднати й модернізувати вашу підземну мережу, а містер Ковпервуд, як усім відомо, справжній геній у тому, що стосується транспорту. Він скоро має бути в Лондоні. І ми вважаємо своїм обов’язком підготувати ґрунт для того, щоб він міг зустрітися й поговорити з такою людиною, яка могла б його переконати в тому, що у Лондоні він дійсно необхідний.
— Якщо ж ви, містере Джонсон, самі не цікавитеся цією справою, — тут Джаркінс згадав про Стейна і його впливових друзів, — ви, імовірно, могли б нам порадити, до кого саме нам звернутися. Адже ви розумієте, ми маклери, і нам важливо зацікавити містера Ковпервуда, для того аби мати змогу отримати свою частку комісійних за посередництво.
Джонсон сидів за своїм письмовим столом, не дивлячись ні на Джаркінса, ні на Клурфейна, а розглядаючи підлогу.
— Еге ж... — почав він, — містер Ковпервуд — американський архімільйонер... У нього великий досвід у справах міського транспорту й надземних залізниць як у Чикаґо, так і в інших містах. Ви чекаєте від мене, що я маю зацікавити його в розв’язанні проблеми нашого підземного транспорту. І якщо я це зроблю, я, очевидно, повинен буду заплатити вам — або у всякому разі подбати про те, щоб вам заплатили — за те, що містер Ковпервуд допоможе декому з наших лондонців, що цікавляться транспортом, нажитися на цій справі.
Він підняв брови й подивився на Джаркінса. Джаркінс у відповідь дивився на нього з розумінням у погляді, але не промовив ані слова.
— Вельми практично,
