Стоїк - Теодор Драйзер
Вона із захопленням зайнялася своїми туалетами, готуючись до майбутньої подорожі. Накупила чудових валіз; цілими днями роз’їжджала по магазинах, ательє, модних майстернях. Вона знову, як колись, дала волю надмірній вірі в показну розкіш і зовнішній блиск — на задоволення собі, чим викликала звичне сум’яття у Ковпервуда. Дізнавшись, що їм відведені найкращі каюти на океанському лайнері «Кайзер Вільгельм», що відходив найближчої п’ятниці, Ейлін заходилася готувати собі гарнітури білизни, що личать хіба що нареченій, хоча чудово знала, що ні про які інтимні стосунки між нею і Ковпервудом не може бути й мови.
У той же час Толліфер, усі спроби якого познайомитися з Ейлін поки що виявилися безуспішними, з великою полегкістю знайшов у своїй поштовій скриньці рекомендований лист, у ньому — план того самого лайнера, свій квиток і — найприємніше, — три тисячі доларів готівкою. Ентузіазм і ревність Толліфера до виконання його нового завдання миттєво зросли. Він вирішив докласти всіх зусиль, аби справити гарне враження на Ковпервуда, — ось людина, яка, вочевидь, добре знає, як брати від життя те, чого хочеш. Швидко проглянувши кілька останніх газет, Толліфер переконався, що подружжя Ковпервудів відправляється до Європи на тому ж «Кайзері Вільгельмі», що відходить у п’ятницю.
Береніс, знаючи від Ковпервуда про хід усіх справ, вирішила виїхати з матір’ю двома днями раніше лайнером «Саксонія». Вони домовилися з Ковпервудом, що чекатимуть на нього в Лондоні в готелі «Кларидж», де вони вже зупинялися під час минулої подорожі.
Ковпервуд, якому репортери не давали спокою з питанням про його плани, повідомив, що він із дружиною відправляється до Європи на все літо, що з Чикаґо його тепер ніщо не зв’язує і що на найближче майбутнє він не має жодних планів і не цікавиться жодними підприємствами. Ця заява викликала доволі жваву реакцію, в газетах з’явились численні коментарі стосовно його кар’єри, його називали генієм й уважали нерозумним його рішення піти від справ, враховуючи його капітал, досвід і талант фінансиста. Ковпервуд нічого не мав проти цього газетного галасу, оскільки, по-перше, цього разу він був йому на користь, а по-друге, служив відмінною ширмою для його справжніх планів і в такий спосіб давав йому можливість діяти не кваплячись.
Врешті, настав день відплиття. Ейлін прогулювалася на палубі з таким виглядом, ніби бути на виду поруч із Ковпервудом для неї цілком звична річ.
Що ж стосується Толліфера, що також був на борту лайнера і для якого тепер настав час реальних справ, він внутрішньо зібрався й почував себе в повній бойовій готовності. Ковпервуд, коли вони траплялися один одному на очі, не звертав на нього ніякої уваги й, зрозуміло, удавав, що не знає його. Розуміючи, що так і має бути, Толліфер намагався тримати себе якомога невимушеніше: зустрічаючись на палубі з Ейлін, він нишком поглядав на неї і помічав, що вона теж поглядає на нього не без зацікавлення. Йому не подобалися її кричущі туалети, відсутність стриманості, смаку, вона здалася йому трохи вульгарною. Його каюта перебувала на палубі Б, але обідав він за капітанським табльдотом. Подружжя Ковпервудів обідали разом у власній каюті. Однак капітан, якому лестила присутність на його кораблі таких пасажирів, як подружжя Ковпервудів, жадав зробити із цього рекламу для себе й свого пароплава. Оцінивши компанійську вдачу і жвавість Толліфера у спілкуванні, він спробував викликати в нього інтерес до своїх знаменитих пасажирів і запропонував познайомити його з ними.
Отже, на другий день плавання капітан Генріх Шрайбер послав довідатися про самопочуття містера й місіс Ковпервуд і запитати, чи може він бути їм чимось корисним. Можливо, Ковпервуд хотів би оглянути корабель? Серед пасажирів є його палкі шанувальники (у тому числі й сам капітан), котрі, якщо містер Ковпервуд не заперечує, воліли б бути йому представленими.
Ковпервуд, відчуваючи тут закулісну участь Толліфера, передав цю пропозицію Ейлін і відповів, що вони дуже раді і з приємністю приймуть капітана й пасажирів, що бажають з ними познайомитися. Капітан, відрекомендувавшись Ковпервудам, представив їм містера Вілсона Стайлза, драматурга, містера Куртрайта, губернатора штату Арканзас, і представників світського нью-йоркського суспільства: містера Брюса Толліфера й міс Алассандру Гівенс, що направляється в Лондон до сестри. Толліфер, помітивши серед пасажирів гарненьку Алассандру й пригадавши, що її батько — поважна людина в суспільстві, представився їй другом когось із її знайомих, і Алассандра, зачарована Толліфером, легко купилася на цю вигадку.
Цей несподіваний прийом гостей Ейлін дуже сподобався. Коли вони ввійшли, вона піднялася з крісла й, відклавши журнал, який гортала перед цим, зайняла місце поруч із чоловіком, аби привітати відвідувачів. Ковпервуд одразу відзначив Толліфера і його супутницю, витончену міс Гівенс, у якій він з першого погляду вгадав дівчину з вищого світу. Ейлін також виділила Толліфера, котрий представився Ковпервуду так, наче ніколи його не бачив.
— Радий познайомитися з дружиною такої визначної людини, як містер Ковпервуд, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Гадаю, ви прямуєте на континент?
— Ми спочатку зупинимося в Лондоні, — відповідала Ейлін. — А потім уже поїдемо до Парижа і далі. У мого чоловіка завжди знаходиться маса фінансових справ, куди б він не поїхав.
— Судячи з того, що пишуть про містера Ковпервуда, інакше й бути не може, — чарівливо посміхнувшись, підхопив Толліфер. — Бути подругою такої багатогранної людини — це воістину велика справа, місіс Ковпервуд. Далебі, це майже місія.
— Ви цілком праві, — підтвердила Ейлін. — Це майже місія. — І влещена цим визнанням її великої ролі, вона вдячно посміхнулася йому у відповідь.
— Чи не збираєтеся ви провести декілька днів у Парижі? — поцікавився він.
— Так, звісно. Я ще не можу сказати, які плани будуть у мого чоловіка, коли ми приїдемо до Лондона, але сама я думаю поїхати до Парижа, — може статися, на кілька днів.
— А я прямую до Парижа на перегони. Можливо, ми там з вами побачимося. І якщо ви будете там у той же час і не матимете ніяких справ, ми могли б зустрітися й провести вечір.
— Ах, це було б чудово! — Ейлін був так приємний інтерес до себе, що в неї навіть очі заблищали. Адже увага такої чарівної
