Стоїк - Теодор Драйзер

Коли репортери дещо вгомонилися, Джаркінс із Клурфейном протиснулися вперед і, засвідчивши Ковпервуду свою повагу, попросили його не оголошувати своїх намірів, доки він не надасть їм можливості поговорити з ним.

— Гаразд, якщо вам так завгодно, — відповів на це Ковпервуд.

Після цього, уже в готелі, Джеймісон приніс йому телеграми на його ім’я і повідомлення про те, що містер Сіппенз чекає в номері 741, коли йому можна буде прийти до містера Ковпервуда, також лорд Геддонфілд, з яким містер Ковпервуд зустрічався ще багато років тому в Чикаґо, просить подружжя Ковпервудів завітати до нього в садибу на вікенд, а якийсь відомий південноафриканський банкір — барон з євреїв, що перебуває зараз проїздом у Лондоні, просить містера Ковпервуда поснідати з ним: він має обговорити з містером Ковпервудом важливу справу, яка стосується Південної Африки. Німецький посол вітає містера Ковпервуда в Лондоні й просить завітати на обід у посольство. З Парижа телеграма від філадельфійського банкіра Долана:

«Якщо ви проїдете через це містечко, не повеселившись в моїй компанії, я вас затримаю на кордоні. Не забудьте, я знаю про вас не менше, ніж ви про мене».

Він чув помахи крил богині долі над своєю головою.

Заглянувши до Ейлін і переконавшись, що вона чудово влаштувалася у відведених їй апартаментах, Ковпервуд послав за Сіппензом, який виклав усе, про що дізнався. Поза сумнівом, повідомив Сіппенз, у новому весняному пальті, метушливий, схожий на птаха, Грівз і Геншо остаточно потрапили у безвихідне становище. Кращої зачіпки, ніж ця концесія на лінію Чаринг-Крос, що в них у руках, для Ковпервуда й бути не може. Містер Ковпервуд вже завтра може поїхати з ним оглянути цю проектовану гілку. Звісно, здобути контроль над центральною кільцевою лінією було б значно важливіше, — тоді можна було б планувати будь-яке об’єднання мережі. Але Чаринг-Крос дуже зручно приєднати до кільця, і, якщо вона вже буде в нього в руках, це дасть йому безсумнівну перевагу для будь-яких операцій щодо центральної або будь-якої іншої лінії. Крім того, тут багато всяких концесій, або контрактів, що скуплені спекулянтами у розрахунку на перепродаж за більші гроші яким-небудь будівельникам або акціонерам. Все це можна розвідати докладніше.

— Питання в тому, як за це взятися! — задумливо сказав Ковпервуд. — Ви говорите, Грівз і Геншо в безвихідному становищі, але до мене вони більше не зверталися. А тим часом Джаркінс встиг, схоже, переговорити із цим Джонсоном з Електротранспортної компанії, і той, за умови, що я поки нічого не робитиму, обіцяв скликати групу акціонерів, зацікавлених у центральній лінії, — туди начебто входить і цей ваш Стейн, про якого ви мені писали. Отож, Джонсон планує звести мене з ними, очевидно, для того, щоб ми разом могли обговорити цю проблему об’єднання у загальну систему підземного транспорту. І це значить, що я поки що маю утримуватися від будь-яких переговорів із Грівзом і Геншо й примиритися з тим, що ця лінія Чаринг-Крос, через брак коштів, знову потрапить до рук Електротранспортної. А це мені зовсім не до вподоби. Це дасть їм у руки палицю, якою вони вимахуватимуть у мене над головою.

Тут Сіппенз підскочив, мов ужалений.

— Не допускайте цього, шефе! — зривистим голосом закричав він. — У жодному разі не допускайте! Ви потім пошкодуєте. Ця тутешня публіка тримається одне за одного, наче клей! Між собою вони гризуться, сваряться, але варто з’явитися іноземцю, вони об’єднаються, і вам буде важко з ними впоратися. Краще почекайте до завтра або до післязавтра, можливо, Грівз і Геншо ще дадуть про себе знати. Вони ж сьогодні в газетах прочитають про ваш приїзд, і, закладаюсь, вони неодмінно прийдуть, бо нічого не виграють, якщо тягнутимуть із цією справою. Скажіть Джаркінсу, щоб він не квапився зустрічатися з Джонсоном, а самі поки займайтеся іншими справами, але спочатку давайте подивимось зі мною цю лінію Чаринг-Крос.

У цей самий момент Джеймісон, що займав номер поруч із апартаментами Ковпервуда, увійшов з листом, який йому щойно вручив розсильний.

Прочитавши ім’я відправника на конверті, Ковпервуд посміхнувся, потім швидко пробіг лист і передав його Сіппензу.

— Так і є, де Сото, — сміючись сказав він. — Ну, і що ж нам тепер із цим робити?

Лист був від Грівза й Геншо:

«Дорогий містере Ковпервуд!

Ми довідалися із сьогоднішніх газет про Ваш приїзд до Лондона. Якщо Вам зручно і якщо Вас це цікавить, ми хотіли б зустрітися з Вами в понеділок або у вівторок на наступному тижні для обговорення питання, про яке ми розмовляли з Вами 15 березня в Нью-Йорку. Вітаємо Вас із благополучним прибуттям і бажаємо приємного перебування.

Щиро віддані Вам Грівз і Геншо».

Сіппенз тріумфально клацнув пальцями.

— Ось! Що я говорив вам! — радісно вигукнув він. — Отже, вони йдуть на ваші умови. Це найважливіша ділянка в Лондоні. А коли вона у вас буде в руках, ви зможете спокійно вичікувати, особливо якщо удасться підчепити ще й деякі концесії, тому що, варто лише цим спекулянтам пронюхати про вас, вони самі прийдуть до вас. А цей Джонсон! У нього вистачає нахабності вимагати від вас нічого не робити, поки з ним не побачитесь! — сказав Сіппенз з обуренням, тому що він уже чув, що Джонсон владна й самовпевнена людина, і він уже заздалегідь був налаштований проти нього.

— Звісно, в нього є певні зв’язки, — продовжував він. — І в цього Стейна — також. Але без вашого капіталу й досвіду, без вашої винахідливості що вони можуть зробити? Навіть цю Чаринг-Крос не змогли пустити в хід, не кажучи вже про інші лінії. Нічого в них без вас не вийде.

— Мабуть, ви маєте рацію, де Сото, — сказав Ковпервуд, щиросердно посміхаючись своєму відданому помічникові. — Я побачуся з Грівзом і Геншо, імовірно, у вівторок. І можете бути впевнені, я цю справу не випущу з рук. Ну, а щодо Чаринг-Крос, то можемо поїхати завтра? По-моєму, варто було б відразу оглянути не тільки цю, але й обидві головні лінії.

— Чудово, шефе! О першій вам буде зручно? Я вам усе покажу, і