Стоїк - Теодор Драйзер

Можна віддати належне Толліферу за його винахідливість, думав натомість Ковпервуд. Він, схоже, доволі кмітливий, має такт і, безсумнівно, вміє тримати себе в суспільстві. Хоча, якщо він зайде так далеко, аби спробувати всерйоз запаморочити голову Ейлін і підкорити її та заволодіти виділеною їй частиною... Утім, навряд чи це йому вдасться. Ейлін така віддана дружина, вона нездатна закохатися в будь-кого по-справжньому.

Що ж до Толліфера, то його інколи гнітило те, що він бере участь у цій лицемірній справі, та разом з тим він усвідомлював, що це найкраща нагода, яка випала йому впродовж усього його зруйнованого життя. І якщо вже він не соромився жити на мізерний заробіток жалюгідних хористок, як ще зовсім недавно, то тепер йому нема чого соромитися — він отримує гроші за те, що взяв на себе нелегкий обов’язок виступати в ролі світського ментора, супутника й приятеля цієї жінки. Звісно, вона не вміє себе тримати, від неї постійно чекаєш якоїсь незграбності, а, крім того, вона надто явно бажає подобатися. Її слід би одягнути зі смаком, дечому навчити, аби вона почувала себе впевненіше. Але у всякому разі вона ставиться до нього приязно, вдячна йому, і цілком можливо, що він насправді зможе для неї дещо зробити.

Перш ніж відправитися в цю подорож, Толліфер поцікавився й довідався, що Ейлін за відсутності Ковпервуда проводила час у дуже сумнівній компанії, і хоч вона не займала ніякого положення в суспільстві, це все-таки компрометувало як її, так, звісно, й Ковпервуда. Як Ковпервуд міг таке допустити? — запитував себе Толліфер. Але, познайомившись із Ейлін і пригадавши все, що він чув і знав про Ковпервуда, він почав схилятися до думки, що зрештою Ковпервуд обрав найрозумнішу лінію поведінки. Адже там, де справа стосується почуттів, Ейлін, вочевидь, здатна на все, і якби Ковпервуд спробував відвоювати собі волю, вона не зупинилася б ні перед чим, каменю на камені не залишила б, аби захиститися або навіть якось зашкодити йому.

З іншого боку, можливо, Ковпервуд одного дня знайде привід, справжній чи штучно створений, аби звинуватити його в інтимному зв’язку з Ейлін і в такий спосіб позбутися її. Однак, якщо Толліфер зуміє довести, що Ковпервуд сам найняв його для цього, подібне викриття буде для нього, напевно, так само малоприємним, як і для Толліфера. Тож, по суті, він нічим не ризикує. Треба лише постаратися налагодити такі відносини з Ейлін, аби уникнути можливих звинувачень з боку її чоловіка.

А він справді може бути їй корисним. Так, він помітив, що вона не проти випити зайве. Слід застерегти її від цієї слабкості. Потім ця її жахлива манера одягатися. У Парижі знайдуться першокласні кравці, які раді будуть віддячити йому, якщо він надасть їм можливість одягти її належним чином. Нарешті, з її грішми, звісно, можна влаштувати стільки різних розважальних поїздок — до Экс-Ле-Бена, Біаррица, Дьєпа, Канн, Ніцци, Монте-Карло, звісно, якщо завоювати її довіру. Можна буде запросити старих друзів, розплатитися з боргами, завести нові знайомства!

Лежачи в себе в каюті з цигаркою в руці й час від часу потягуючи віскі з содовою, Толліфер обдумував усі ці можливості. Ця шикарна каюта! І двісті доларів на тиждень! А ще цілих три тисячі!

Розділ 23

Туманного квітневого ранку «Кайзер Вільгельм» прибув до Саутгемптона; сонячні промені ледь пробивалися крізь щільний англійський туман. Ковпервуд в елегантному сірому костюмі стояв на верхній палубі й дивився на небагатолюдну набережну та непримітні будиночки, що стояли на березі.

Ейлін у своєму найрозкішнішому весняному туалеті стояла поруч із ним. Біля них метушилися її покоївка Вільямс, лакей Ковпервуда й особистий секретар Ковпервуда містер Джеймісон. Унизу на пристані стояли Джаркінс із Клурфейном і декілька репортерів, що жадали почути з вуст Ковпервуда підтвердження чуток, розпущених Джаркінсом, про те, що американський мільйонер приїхав до Англії, щоб купити знамениту колекцію картин, яка належать якомусь англій­ському перові, про якого Ковпервуд навіть ніколи не чув.

Толліфер в останню хвилину повідомив, — і Ковпервуд подумки оцінив це як доволі тактовний хід, — що він не зійде з пароплава, а проїде далі до Шербурга і звідти до Парижа. Однак він одразу поміж іншим додав так, щоб чула Ейлін, що, мабуть, навідається до Лондона на початку наступного тижня, в понеділок або у вівторок, і сподівається, що ще матиме задоволення побачити подружжя Ковпервудів до їхнього від’їзду на континент. Ейлін поглянула на чоловіка, шукаючи його схвалення, й, отримавши його, сказала Толліферу, що вони будуть раді бачити його в себе в готелі «Сесіль».

У цю мить Ковпервуд надзвичайно гостро відчував значущість й повноту життя навколо себе. Тільки-но вони зійдуть на берег і він улаштує Ейлін, він одразу ж відправиться до Береніс; вона з матір’ю чекає його в готелі «Кларидж». Ковпервуд почував себе молодим, бадьорим — Улісс, що відправляється в нове, невідоме плавання! Це радісне відчуття ще посилилося, коли до нього несподівано підійшов посильний і подав йому телеграму іспанською мовою:

«Сонце сходить над Англією, коли ти сходиш на її берег. Срібні врата відкриваються перед тобою на шляху до великих діянь і до великої слави. Море було сірим без тебе, Orо del Oro».

Звісно, це Береніс, і він посміхнувся, подумавши, що він от-от побачить її.

Тут його з усіх боків обступили репортери. Куди містер Ковпервуд має намір направитися звідси? Чи правда, що він ліквідував усі свої чиказькі підприємства? У Лондоні пі­шла чутка, що він приїхав сюди з метою купити знамениту картинну галерею. Це вірно? На всі ці питання він відповідав стримано, обережно, але досить привітно, з люб’язною по­смішкою. По правді сказати, він почав цю подорож з метою гарненько відпочити, він давно вже не мав справжнього відпочинку. Ні, він не ліквідував свої чиказькі підприємства, а лише реорганізує їх. Ні, він приїхав до Лондона не для того, щоб купити колекцію лорда Фербенкса. Він колись бачив її й надзвичайно захоплювався нею, але йому ніколи навіть на думку не спадало, що її можна купити.

Упродовж усієї цієї церемонії Ейлін стояла