Стоїк - Теодор Драйзер

Розділ 25

Приїхавши за запрошенням лорда Геддонфілда до його зам­ку в Беритон, подружжя Ковпервудів опинилися у вишуканому колі його гостей. Це був прикметний взірець англійської архітектури XVІ століття посеред маєтку, що зберігся у чудовому стані, на південному сході Гардаун-Гіс. На заході до нього примикала відкрита, схожа на безкрає море рівнина, яка густо поросла вересом, зарості якого, хвилюючись на вітрі, тяглися на багато миль. Вони вже пережили чимало сторіч, і з ними не міг упоратися ні плуг, ні сівач, ні будівельник. Їхня головна цінність як для багатія, так і для бідняка полягала у тому, що на цій рівнині знаходилося місце для зайців, оленів та іншої дичини, а також це було улюблене місце полювання для компаній з псарями в червоних фраках, з гончими й хортицями. На заході, куди дивився головний фасад замка, розкинулися поля, покриті лісами схили, серед яких виднілися очеретяні дахи невеликого ярмаркового села — Літлберитон, що все разом справляло враження привітного сільського куточка.

Геддонфілд зустрів подружжя Ковпервуд на станції Беритон. Це був такий самий веселий, трохи цинічний джентльмен, з яким Ковпервуд познайомився п’ять років тому. Він зберіг приємні спогади про Америку і був дуже радий бачити своїх заокеанських друзів. Дорогою до замку, показуючи Ейлін чудові газони й тінисті алеї, він сказав:

— Я побоювався, місіс Ковпервуд, що наша вересова рівнина здасться вам і вашому чоловікові сумним видовищем. Тому я розпорядився приготувати для вас кімнати з вікнами в сад. У вітальні саме п’ють чай, тож прошу, якщо ви хочете підкріпитися після дороги.

Хоча чудовий нью-йоркський особняк Ковпервуда з безліччю слуг був набагато роскішнішим за цей замок, а його власник Геддонфілд значно поступався багатством Ковпервуду, у Ейлін — принаймні в першу хвилину — він викликав заздрість. Ах, якби мати такий маєток, таке солідне становище і такі блискучі зв’язки, як ця людина! Звільнитися від необхідності відвойовувати собі місце в суспільстві, жити в повному спокої. Проте Ковпервуд, хоч теж із задоволенням оглядав усе навкруги, анітрохи не був приголомшений ані блиском титулу, ані багатством, що дісталося без усяких зусиль. Він, Ковпервуд, сам створив собі багатство і славу.

Гості лорда Геддонфілда, що з’їхалися до нього на вікенд, являли собою різноманітне, але вишукане товариство.

Напередодні з Лондона приїхав сер Чарльз Стоунледж, знаменитий лондонський артист, світило театрального світу, найвищою мірою претензійний і пихатий суб’єкт, що хапався за всіляку можливість потрапити в коло аристократів. Він привіз із собою артистку міс Констанс Гетевей, що нині грала у популярній п’єсі «Почуття».

Різкий контраст до цієї пари являли собою лорд і леді Еттіндж. Він — крупний акціонер у залізничних і судноплавних компаніях — високий на зріст і здоровий на вигляд владного виду чоловік, любитель випити, дотепний напідпитку і, навпаки, уривчастий і не схильний підтримувати розмову у тверезому стані. Леді Еттіндж, навпаки, була особою найвищою мірою дипломатичною, і лорд Геддонфілд, надсилаючи їй запрошення, просив її цього разу взяти на себе роль господині в його замку. Добре знаючи звички й настрої свого чоловіка, леді Еттіндж ставилася до них доволі терпимо, але при цьому не допускала жодних ущемлень власної особи. Це була висока, могутньої статури дама з рум’яними щоками, поцяткованими синіми жилками, і холодними блакитними очима. Колись вона була дуже привабливою, як усяка свіженька дівчина в шістнадцять років, — очевидно, вона й досі не забула про це, так само, як і лорд Еттіндж. Він свого часу дуже домагався її руки. Леді Еттіндж, безсумнівно, виявляла більше практичного розуміння життя, ніж її чоловік. Старший нащадок старовинного багатого роду, лорд Еттіндж цінував титул і спадкоємні права вище за будь-які особисті досягнення, що не заважало йому успішно брати участь у різних комерційних операціях. Його дружина, не поступаючись йому знатністю походження, значно уважніше спостерігала за зміною сил серед грошової знаті, і щиро захоплювалася такими нетитулованими гігантами, як Ковпервуд.

Також серед гостей були лорд і леді Бозвайк, молода, весела пара, що викликала загальну симпатію. Вони обоє захоплювалися всіма видами спорту, відвідували перегони, могли скласти партію в карти й завдяки своїй заразливій веселості й жвавості були бажаними гостями в будь-якому товаристві. Вони нишком посміювалися над парою Еттіндж, але водночас з належною повагою ставилися до їхнього високого становища й тримали себе з ними украй люб’язно.

По-справжньому важливим гостем в очах Геддонфілда, а також і подружжя Еттіндж, був містер Ебінгтон Скерр. Особа доволі темного походження, — ні титулу, ні рідні, — він, однак, зумів створити собі ім’я у фінансовому світі. За чотири роки містер Скерр нажив неабиякий капітал, організувавши велику скотарську компанію в Бразилії. Акціонери цієї компанії вже одержували досить непогані прибутки. Зараз він займався вівцями в Африці, де завдяки якимсь нечуваним концесіям, отриманим від уряду, і власним методам збивати ціни й захоплювати ринки, на нього дивилися, як на без п’яти хвилин мільйонера. Різка критика його ризикованих авантюр поки що не набула ваги і ніяк не загрожувала його планам. Геддонфілд і навіть Еттіндж відкрито захоплювалися його успіхами, але розсудливо утримувалися від участі в його справах. Їм не раз траплялося вигідно скористатися акціями компаній Скерра. Але вони завжди намагалися якомога швидше збути їх з рук. Зараз Скерр узявся за нову справу, однак цього разу йому чомусь не так пощастило, як у колишніх його авантюрах: він задумав побудувати нову лінію підземної залізничої дороги на ділянці Бейкер-стрит — Ватерлоо й зумів отримати на це парламентську ліцензію. Тому приїзд Ковпервуда викликав у нього певний інтерес.

Через те, що Ейлін дуже довго порпалася зі своїм туалетом, намагаючись одягтися як можна вишуканіше, подружжя Ковпервуд зійшли до обіду трохи пізніше, ніж належить. Усі гості вже зібралися у вітальні, щоб звідти пройти до їдальні, і в багатьох на обличчях було видно явне невдоволення, що їх змушують чекати. Еттіндж уже вирішив про себе, що він просто не буде звертати уваги на цих Ковпервудів. Але коли вони ввійшли й Геддонфілд зустрів їх радісним вітанням, усі повернулися в їхню сторону, почали посміхатися, і американські гості відразу заволоділи увагою всього товариства. Еттіндж, коли їх знайомили, повільно піднявся зі стільця й манірно уклонився, але при цьому уважно оглянув Ковпервуда. А леді Еттіндж,