Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
Але їй від цього людського бруду все важче й важче ставало на душі. Рятуючи інших, пропадала сама. А тут ще й злидні обсіли. Адже попервах вона змушена була промишляти по людях незаможних і брати з них плату помірну, по совісті, тобто хто скільки міг, той стільки платив, — дбала передовсім про саморекламу. І справді, низькі ціни і «високі результати рекреаційних послуг», як жартував Радько, принесли їй славу бідняцької Ванги. А оскільки Бог карає недугами і тих, хто не покараний бідністю, то скоро про велику цілительку Марсалію говорив не лише Київ, а й Україна. І тоді, коли вони з Радьком почали серйозно подумувати про масові сеанси зцілення, вперше відчули небезпеку.
Раніше вона просто не думала про те, і не уявляла, наскільки небезпечним був її відьомський бізнес, і тим паче, скільком конкурентам Велика Марсалія наступила своїм копитцем на хвіст. Наївно думала, що вона перша підіймає затоптану цілину народного знахарства. Уже прославлених на той час Кашпора з Чудаком разом з їхніми будильниками і зарядженою водою до уваги не брала, оскільки вони називали себе екстрасенсами, тобто вченими, не займалися язичницькими примовляннями-замовляннями-чаруваннями, хоч, схоже, і в церкву ніколи не заглядали. Та й мудрим екстрасенсам не було що ділити з якоюсь бабою-шептухою, в голові якої — вінегрет із забобонів, ворожінь і незрозумілих цитат з незбагненної парапсихології, «Живої етики» та рецептів з посібників по народній медицині, які видавали всі, кому не ліньки було.
Та як виявилось, не лиш провінція — столиця просто-таки напхана відьомською дрібнотою, шептухами та циганськими ворожками. І вся та сила-силенна, затребувана враз учора ще культурним і невіруючим у чортівню народом, поділена на клани, на чолі яких стоять — ні, не чорти рогаті, а добре відомі публічні люди…
Принаймні так Марсалії пояснив ситуацію переляканий Радько, до якого, якщо не брехав, від одного з тих чортячих мафіозі уже посли приходили і нібито попереджали: або данину платити, або повзти «під дах», або — кранти! По блідому писку Родіона було видно: він не брехав. Гострий страх циганськими голками вступив у п’яти Марсалії, пронизуючи до самого мозку, однак на переляк Радька вона лиш зневажливо хмикнула:
— Та ну їх! До речі, коли ти виходив з кабінету у студію, дзвонила якась пані Басаньська чи Босальська. Кличе в гості. Ось адреса. Здається, живе пані в елітній висотці на Печерську… Як ти на це дивишся?
Родіонзблід ще більше.
— Ти знаєш її? — спитала Марсалія, здивована переляком коханого. Але Родіонзамахав руками, плутано повідомляючи, що їй до незнайомих, та ще й на Печерськ, де одна можновладна еліта, йти не варто, тим паче що її просить зайти дружина відомого письменника, в якого колись він, Радько, інтерв’ю брав.
Звичайно, Родіонмав слушність: не варто, ще не ставши на ноги, ризикувати. Багатії — люди капризні і здатні на все. Та й дружина відомого письменника їй була цікавіша, ніж нудна міністерша чи тупа жона-моделька якогось скоробагатька. Тож назавтра Марсалія вже переступала поріг квартири класика Хомутенка, якого дружина Стефанія Корніївна хотіла «відчарувати» від молодої полюбовниці.
Гасіння любовної пожежі у серці класика забере у Марсалії рік життя. Байдуже, що за цей час класик стане татком позашлюбної дитини, зате Марсалія перезнайомиться з усім столичним Парнасом і Олімпом, стане повірницею секретів не одної творчої особистості і знакової постаті, врятує не один шлюб від розпаду (в тім числі і Хомутенків, примиривши усі сторони з реальними свідченнями полігамної сутності класика), за що матиме персональний стілець в урядових ложах чи не всіх київських театрів, абонемент на всі футбольні матчі, запрошення на покази мод і ще масу приємних дрібничок, зокрема рекламу у популярних газетах, жіночих глянцевих журналах і на найпрестижніших каналах, а головне — офіс на затишних задвірках найкрутішої провайдерської компанії, дружина директора якої кохалася в містиці, захоплювалась китайською та тибетською медициною, медитаціями, спіритизмом і обіцяла наступної весни повезти Марсалію до далай-лами.
На той час, коли інша екстра-потеруха зади відсиджувала на прийомах громадян по обдертих клубах столичної околиці, тремтіла перед рекетом, ревізорами відьмацьких баронів, вона вела конфіденційні бесіди з дружинами нової політичної еліти, провідників і поводирів нації, класиків літератури і різних мистецтв. Сильні світу цього запрошували її, шикуючись у черги, як душпастиря, замовляли, як дорогі ліки з Тибету. Її везли у шикарних кабріолетах у розкішні квартири і заміські палаци, як возили сто років по розтривоженому передчуттям революції Санкт-Петербургу Григорія Распутіна. На цих, колись недосяжних для неї, простої сільської жінки, емпіреях, її навіть називали «Распутін у спідниці», але це порівняння її не ображало. Навпаки, гірше було б, якби порівнювали з якимсь сучасним дурисвітом
* * *Про всезростаючу славу свою дізнавалася по змінах, які відбувалися із Родіоном. Від усвідомлення її значимості і добрих харчів його роздувало, як дирижабль. Скоро від прищавого хирляка і сліду не зосталося. Угоди про візит великої Марсалії укладав уже не затурканий Родько, а РОДІОН — нахабний натоптаний мордоворот із замашками політ технолога-піарщика. Ще б пак! Воно, бачите, в пір’я вбралося! Авжеж! Бувало, вони обоє з Родіоном місяцями розкошували на дачі в котроїсь із коханок чи молодих дружин олігархів-мільярдерів, або новоспечених політикес-істеричок, розважаючи паній гороскопами, страшилками про потойбіччя, прокляття роду і карму, реінкарнацію, інопланетян та різну іншу нечисть, якої нібито понатикувано за кожним кущем і стільцем, і яка так і чигає, так і чигає на кожного державного мужа і його пасію, так і чекає слушної нагоди, аби з ніг збити й забрати владу та гроші…
Марсалію вражали дві біди поважних дам: глуха, як у танку, самотність (і це з такими можливостями!) і безпросвітна лінь, адже всю цю дурню, якою вона їх страхала за чашкою
