Українська література » Сучасна проза » Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк

Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк

Читаємо онлайн Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
уявляєш, на що замахнулася? Уявляєш, які за ними люди стоять? Які… сили? Цека — не менше! А які гроші! Ти хоч розумієш…

— Розумію, — сказала Марсалія таким тоном, що Родіон осікся. Дивився на неї довго й уважно, ніби вперше бачив. А надивившись, підозріливо спитав:

— Звідки?

— Від однієї тітки, яка сама служила у тих службах і силах, як ти кажеш, не ким іншим, як простим «разработчиком-испытателем секретного психотропного оружия». І тітка ця — перед тобою.

— Ну, даєш, дівко… — побілів Родіон. — Брешеш!

— Авжеж, брешу! І тільки в тому, що була не «разработчиком-испытателем», а самою психотропною зброєю… Ти недаремно соромишся поряд зі мною дефілювати Хрещатиком… — не проминула вколоти невдячного міщуха.

Та бідний Радько був надто заклопотаний, щоб реаґувати на її шпильки. Марсалія справді вразила його. Ця периферійна курва, що, як йому здавалося, не тямилася від щастя, коли він топтав її, наче курку, на очах у чоловіка, виявилась не такою простою… або він нічого не розумів… Нахабний зелепух зів’яв, як підтятий лопух. Глянувши на Марсалію, що тишком насолоджувалася реакцією, примирливо розвів руками:

— Ну, тоді я… не знаю, що робити…

— Зате я знаю: вертатися на радіо і робити зі мною передачу. Про те, про що хочуть чути слухачі… Познайомити із жінками свого колективу, з дружинами письменників, депутатів й інших представників нервових професій. А я вже з ними сама раду дам. І ще — жити разом, думати разом і робити усе разом. Нас чекають великі гроші. Повір мені. Як-не-як, я ще й оракул-провидиця. — І раптом, схопивши його за ремінь, різко притягнула до себе, обпалюючи безсоромним вогнем пухирчастий писок дурноверхого зеленця:

— Гги-и-ину… Ги-ну за тобою, любчику солоденький…


Як шумить в голові… Від цих довгий, втомливих переїздів шумить в голові… Чи це шумляють гаї над Дніпром? Але крізь шум, крізь пристрасний лепет закоханого Родіона вона чує сталевий безпристрасний голос Учителя:

«Дорогесенька, з цього дня ти вже собі не належиш… Ми на тебе не даремно гроші тратили. Запам’ятай: те, чого ти навчилася, не приватний бізнес, а дуже серйозна справа… Не здумай дурити нас… Під землею знайдемо. На дні моря виловимо, з космосу дістанемо. Ми — держава в державі. Царства, імперії, системи, союзи розпадаються, а ми є і завжди будемо. При всіх формаціях, системах, режимах. Ми — вічні. Ми — основа основ. Ти повинна гордитися, що належиш до нас…».

Спочатку вона думала, що Учитель жартує або хвалиться, але, глянувши в його жорстокі, холодні очі, зрозуміла: він попереджав. Вони справді ні перед чим не зупиняться. І вона злякалася, дуже злякалася, бо дуже вже не хотіла «належати їм». Досить з неї… співпраці… Може, це комусь і подобалось, може, хтось тим і гордився в душі, та тільки не вона….

Єдиний був порятунок — стати відомою. Відомих і знаменитих важче дістати. Тож нехай вони собі розкручують чудаків і кашпорів, а вона буде — Марсалію славити!

* * *

— Зупинись! Її треба привести до тями, — наказав водієві Родіон і зачав злегка термосити сплячу пророчицю за барки, гукаючи:

— Вставай! Прочумуйся! Під’їжджаємо!

— Ти раніше чемнішим був, — образилась нібито розбуркана нагло Марсалія.

— Ти теж. Виходь з машини.

— Ще чого! — обурилася цілителька.

— Іди попісяй! Розімни старі кості, приведи себе в порядок — он опухла, як стара алкоголічка…

— А ти сам?! Подивись на себе… І взагалі, ще раз образиш…

— Перестань влаштовувати сімейні сцени! Ніхто тебе не ображає! Просто за кілька кілометрів Виноградне, де запланована ще одна зустріч, а ти…

— Та пішов ти… зі своєю зустріччю! От іди й зустрічайся! Разом зі своїм Босом! Бос! Ще один… лишай стригучий! От скличу прес-конференцію і розкажу журналюгам, з чого купони стриже відомий політик-популіст, голова партії «Благодать», він же кримінальний авторитет і відьмацький сутенер Босяра!..

— Зашпили пасть і не наривайся!

— Ой, злякав! Де мінералка? Хочу вмитись…

І Марсалія вийшла, люто хряснувши дверцятами, у якусь лісосмугу. Охоронці — за нею. Але вона плювала на цих шмаркачів, як і на придурка Новоявленого. Дурень дурнем, а як він її красиво здав Босу! Вона тікала від Учителя, а Радько її здав цьому відьомському барону… як сам себе величає цей дволикий Янус, який не соромиться шпигувати за своїми рабинями-пророчицями і цілительками, переслідуючи їх по п’ятах курними забитими провінціями, як останній сутенер, а повернувшись до столиці, вдавати із себе великого політика і бізнесмена. Але чому — вдавати?.. Коли усі добре знають, що основний бізнес Є(фіма) Боса(льського) — народні цілительки, екстрасенси, провидиці, пророчиці, яких наштампував по всій Україні у численних академіях, школах і курсах Учитель, а Бос повиловлював те дике відьомське поріддя, приневолив, розтикав по своїх «точках» і примусив працювати на нього. Гуртом — у різноманітних «центрах» під інтриґуючими закрученими назвами. І поодинці. Сотні таких ванг невтомно «вели прийоми» (та й ведуть!) по спустілих робітничих клубах, кінотеатрах та перенаселених гуртожитках в передмісті і на глухих околицях. Ба! — на кожному розі Хрещатика і чи не в кожній поліклініці. А тепер от і її, Марсалію, буквально виштурхала на вулицю із покоїв першої леді та стара лярва Калерія Едуардівна, те чудо в пір’ї…

Калерія Едуардівна — не окрема сторінка, а окрема стаття, і то — в кримінальному кодексі Марсалії… Хоча починав цю сторінку кримінальну таки Бос, а завершив — Учитель, її фатум! Раніше вона думала, що та Кавалерія — прикра випадковість, збіг трагічних обставин у її тоді вже налагодженому житті. Згодом стала підозрювати, що без Учителя не обійшлось. Можливо, її вигнання з царських палат було помстою Вчителя за те, що вона зрадила його і знову злигалась із Радьком? І це після того, як Учитель знайшов її, принижену, потоптану ідіотом Родіоном, обпльовану лютою свекрухою, у рідній її провінції, відігрів і не просто повернув у столицю, а возніс (!) у

Відгуки про книгу Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: