Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
Марсалія глипнула у вікно і теж здивувалася, побачивши за ним густий тінистий парк… Агій! Це що — Голосієве? Тьху! Згинь, маро, пропади! Яке Голосієве?! Якийсь черговий райцентр, де вона має показувати фокуси…
Боже, аби тільки залишилась жива Дануся, дорога кровиночка… Вона, Марсалія, клянеться, що покине все… усіх до дідка пошле! Доста нею орати, золоті жили розробляти!.. І повернеться до сім’ї, до дитини, до Михайла, котрий, люди переказують, ще й досі чекає на свою блудну жону…
* * *Авто стишило хід. По насадженнях і обчухраних п’ятиповерхівках було видно — в’їхали в райцентр.
— Як ти? — поцікавився спиною імпресаріо, чи то пак Родіон Новоявлений.
— Іди в дупу, виродку! — огризнулася втомлено Марсалія, неждано затуживши за добрим, затишним, блаженним своїм чоловіком вінчаним Михайликом. Він, певно, вже постарівся… Хоч, люди переказували, ще в соку… Не п’є, не гуляє…
— Я серйозно, — перебиває спомини Новоявлений. — Обійдешся чи… ширнути? А може, коньячку?..
— Коньяк… — буркнула, помітивши попереду біля будинку з колонами ще радянських часів юрмище людей і відчуваючи, як їй блювотно від однієї думки, що треба знову перед цими нещасними, забутими Богом, грати вар’ятку…
Новоявлений подав плескату пляшечку, і вона сьорбнула гіркої теплої рідини. Не ковтала, тримала в роті доти, доки не вдарило в голову легким хмільком. Тоді сьорбнула вдруге, втретє, і лиш за четвертим разом відчула кволу готовність до чергового акту лицедійства.
У допотопному, як і перший, Будинку культури чорний хід виявився забитим дошками. Тож довелося проходити через одурілу від чекання і сподівання багатотисячну юрбу.
Натягнувши на голову глибокий каптур свого широченного чорного балахона, під руку з Новоявленим, в тісному кільці янголів-охоронців у плямистих камуфляжах, Марсалія майже бігом перетнула натовп і вскочила у широко відчинені, оточені міліціянтами парадні двері. У невеличкій залі, як звичайно, був переаншлаг. Люди сиділи і стояли, здавалося, одне на одному. Побачивши таємничу постать прославленої цілительки серед почту, народ благоговійно розступився, даючи дорогу, радісно зашумів, заплескав у долоні.
Заштовхнувши Марсалію за якусь тумбу за сценою (Будинок культури був іще старішим, аніж попередній), Новоявлений здер із неї чорну хламиду і натреновано облачив у білі, золотом розшиті «ризи». Преподобна Марсалія за звичкою не поспішала виходити: чекала мертвої, гідної її величі і величності — тиші. І тиша настала. Велика Марсалія вийшла на кін. Зал ошалів. Велика Марсалія підняла до неба руки, і зал онімів. Велика Марсалія розтулила царствені вуста для першої фрази: «Схаменіться, люди! Покайся, народе нечестивий!», як хтось зовсім поряд прокричав ці слова її ж голосом. Як стереолуна. Марсалія вжахнулася: що за біда сьогодні на неї напала?! Чи це вже з нервів? Господи! Спаси й помилуй! І дай сили почати й завершити праведне діло!..
Але голос праворуч повторив:
— Люди, схаменіться! Хіба ви не бачите, що ця жінка — дурисвітка? Та вже ж не рік, не два дурять вони нас, ці лжесвяті Марії, Варвари, Магдалини, Катерини, деруть останню шкуру, а ми все віримо й віримо їм! Вона тільки-но із сусіднього райцентру Безводне. Там її дочку її ж банда підрізала, а вона втекла… І це — мама?! Це — жінка?! Та нема, люди добрі, такої тварини, яка б замість рятувати дитя своє, кинулась у втечу! А ця грішниця, ця блудниця вавилонська, — втекла, навіть не поцікавившись, чи жива її дитина! Люди, женіть її, цю… у три шиї! Не піддавайтеся облуді, люди!
Промовець задихнувся, але навіть тоді, коли його виволокли охоронці за лаштунки, Марсалія не глянула в його бік і не опустила рук, і голос її не тремтів, коли вона стала говорити…
Вона говорила… Боже, що вона молола цим нещасним обдуреним, теж нещасна й обдурена?.. о, вона молола, коли їй хотілося криком кричати, ревом ревти, тигрицею з лютим риком кинутись до горла клятого Родіона! Боже, він бреше! Він брехав, дурив її у най…най… більшому, найсвятішому — про дитину її! Христопродавець! Бо нащо цьому чужому чоловікові казати їй неправду! Коли він каже правду… всю святу правду… Господи, страшну правду, бо справді, звір лютий не кине свою дитину в зуби цих виродків!
Душа її криком кричала, а тіло продовжувало грати роль окаянну. Лицедійка, ой лицедійка… Як майстерно вона показувала усім, що, оскільки невідомий самозванець надщемив її ауру і поранив чакру, сили і снаги у великої цілительки Марсалії стачить тільки на зцілення одної лежачої каліки, яка цього разу звалася рабою Божою Катериною.
Роль Митрофана зосталася не зіграною. Дограє її ЗВІР перед міліцією… Але дитина… де сходить кров’ю нещасна її кровиночка, її Даночка? І велика Марсалія правдиво застогнала, низько, глухо, страшно…
І зал тисячоголосо відповів їй стогоном екстазу…
* * *
Кинувши під сидіння мішок із грішми, Новоявлений заштовхав у салон знесилену Марсалію разом із янголами-охоронцями, і кортеж спішно рушив. Велику цілительку била лихоманка: таке було з нею вперше…
— Це — сплановане переслідування… Сплановане, сплановане… Я знаю, вони готові на все… — шепотіла, заїкаючись. Тепер вона розуміла, що не дурноверха Філька і не теща Митрофанова були ініціаторами її каменування… Скоріше — лише виконавцями чийогось лиховісного плану. Хіба вона знає, хто і в якому казино знову розігрує її карту?! Але — навіщо? Аби тримати в кулаці?.. Та вони й так воду з неї варять! Але… якщо вони (Учитель чи Бос?) посміли підняти руку на її невинне дитя, то розправитись із нею, Марсилією, їм совість не завадить і поготів.
Відчай звів судомою тіло, лише зуби дрібно цокотіли…
Новоявлений, озирнувшись, наказав янголам:
— Штрикніть!
Марсалія не противилася. Тим більше, що не мала сили виясняти ситуацію з Родіоном, який напевно що у курсі всіх цих ганебних подій, інакше б він теж панікував. А так…
