Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
Тому й зраділа Родіонові, і вчепилася в столичного кореспондента, як потопаючий за соломинку…
* * *Спогади муляють, як тверда, затовчена подушка. І плутаються, як… собачі стежки. Зручніше вмостившись на плечі янгола у камуфляжі, Марсалія зізнається собі, що не мала рації, одне слово, була дурна, і замість того, щоб переконати Учителя, що вона й тільки вона може бути першою посланницею з космосу, як Юрій Гагарін — посланцем у космос, проміняла Учителя на Родіона — цю кікімору в штанах…
Марсалія вдоволено всміхається — їй подобається порівняння. Більше, як спогади. Спогади її убивають. Адже ж вона могла запопасти слави Чудака чи Кашпора, якби не така дурна. Як-не-як, а Учитель таки її єдину з чортової дюжини відібрав, як він похмуро жартував, у загін «космонавтів». Решту пустив «народ пасти» по селах та містечках. А от Свєтка-Кассандретка невідомо де ділася… Марсалія грішним ділом підозрювала, що Світлану замість неї, Марсалії, відправили в Америку…
Нещодавно здогади підтвердились: на одному з вітчизняних телеканалів промайнула інформація про зустріч в українському посольстві чи то в Англії, чи то у США. У поважному товаристві працівників і гостей промайнула пихата фізіономія і пані Пивоварової…
Та якби ж то Марсалії тогочасній та теперішній розум! Та терпіння! Та яснобачення! Може б здогадалася про грандіозні наміри Учителя щодо неї… А так… тільки через роки вона дізнається, що не Чудака і Кашпора, які водночас із кремлівськими реформаторами відкривали зашореному, тоді ще радянському народові паралельні світи омріяної свободи і демократії, а її першою збиралися «запускати в космос», тобто «випускати на маси»… А їй свербіло слави запопасти — вже! У цю хвилину!..
Отож бо й воно, що замість того, щоб годити-догоджати Учителю, вона задерла хвіст і… Коли по правді казати, то й Родіона сама з Києва викликала. І він на крилах прилетів зі своєї столиці в обласний центр, де вона уже, слава Богу, закінчувала школу екстрасенсів. Три незабутні дні і ночі проблукали тихими вуличками міста, його парками й скверами. Вона розповідала, «підпускаючи туману», про те, що сама щойно почула від Учителя, прибріхуючи про різні паранормальні явища, з якими нібито зустрічалася на кожнім кроці, і про своє потужне цілюще біополе, здатне заспокоювати, лікувати, очищати людські душі, яке у неї нібито помічали давно, але тільки Учитель оцінив і спрямував у благочинне русло на користь людям.
У радіо-журналіста, загіпнотизованого інформацією про нечуване і незвідане, щелепа відвисла. Не защібалася пелька несита навіть тоді, коли вона годувала його по ресторанах, а вночі кохалася з ним у готельному одномісному номері, за який заплатила втридорога з метою конспірації.
Сталося це першої ж ночі, після розкішної вечері в ресторані, пляшки коньяку і танців до впаду. По тому, як Радько сп’янів після першої ж чарчини, вона зрозуміла, що перед нею або непитущий, або ж пияк кінчений. Підтвердилось останнє. Вже в номері. Кавалер був ніякий, що в його роки ще наче зарано…
Звісно, був той перелюб не хтозна-яким кайфом для неї, але бідного Радька власні подвиги настільки вразили, що він закохався в неї до нестями.
Згодом Родіон хвалитиметься за чаркою кожному, нібито «Мацюня зробила з нього мужчину». Тьху! Не знав, лишень, дурень, що Мацюні його юний скелет у шафі потрібен був із зовсім іншою метою.
* * *Марсалія скрушно зітхає. Може, й справді невдалим був її вибір. Та все-таки Родіон був першим чоловіком, який щось для неї зробив доброго. Ще б пак! Після його передачі про унікальну чарівницю-цілительку по республіканському радіо її життя і навіть суспільний статус у рідних загуминках різко змінилися: враз її заповажали навіть вороги. А коли листоноша висипала на подвір’ї торбу листів, що надійшли їй від хворих і недужих з усієї України, вона вперше пережила ні з чим незрівнянне солодке запаморочення славою і зрозуміла: назад вороття нема. Тільки вперед. Усіма засобами. Оскільки ж зараз єдиним засобом вирватися з глушини був вільний козак Радько, їй нічого не зоставалося, як зробити на нього ставку.
Сама дивувалася, звідки в неї, затурканої шлюбної жінки, сільської вчительки, такі грандіозні потреби самореалізації? Мабуть, справді, як твердив Учитель, відкрилися в неї потаємні канали, розверзлися чакри, притлумлені невіданням і сірою буденщиною… Ніде правди діти, кілька ночей Великий Маґістр сам натхненно трудився над їїчакрами у готельному номері… Може, тому, що вона так довго чекала «милості» від Учителя і сподівалася «не знати чого», те «шунтування» каналів їй особливої втіхи не принесло…
* * *«Димедрольчик» Родіона починав діяти, розливаючись по тілу солодким маренням, в якому не було місця його квасній осоружній пиці. Натомість із туману випливла кінська морда Вакара. Портупея під рипучою шкірянкою теж порипувала, як збруя, і заважала при інтимі.
Може, Учитель тому й не йшов з нею на тісніший контакт, що йому той рип заважав? Та ну їх усіх! Хоч кожна підлість чоловіча для розумної жінки — урок. Тож упевнившись, що Учитель — журавель у небі, ще міцніше стиснула у жмені синичку на прізвисько Родіон, поклявшись собі, що одного сонячного дня вилетить із рідної глухомані, вхопившись за її, чи то пак його, тоненькі ніжки. Оскільки це мало статися і то небавом, вирішила з Родіономне критися ні перед чужими, ні перед рідними.
Хай звикають до того, що до мене кореспонденти їздять, — думала весело, вертаючись із полюбовником додому, у свої Корчі на околиці Новосілки. Щоправда, трохи муляла совість, і лякало поросяче нахабство Родіона, якого, схоже, взагалі ніщо не муляло при його наглухо затрамбованих лепом і лоєм чакрах.
Вдома на ту пору, коли вони з Родіоном зайшли на подвір’я, нікого не було. Михайло — на тракторній. Свекруха, певно, зазвичай пішла до церкви з Даночкою… Нелегка принесла чоловіка до хати саме тоді, коли Марина Андріївна з київським гостем записували на магнітофон інтерв’ю. Щоб не заважати, Михайло вийшов і
