Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
Доки вона відігрівала душу чаєм, міліціянти стиха пересміювалися, розвеселені натхненними розповідями про Звіра, якого темні сили наслали вбити її, велику пророчицю, благочестиву Марсалію. Однак, зачувши ім’я, після першої хвиля недовіри пильніше придивилися до розкудланої п’яненької молодиці і, схоже, впізнали її — заметушились і під пильним поглядом Богородиці стали дзвонити Михайлові (бо кому ще було дзвонити, як не рідному чоловікові), наказуючи чекати знайдену блудну дружину з першим ранковим автобусом із Києва.
…Марсалія аж зубами скреготнула з досади і сорому за ту ніч… Доблесна міліція, дай їй, Боже, здоров’я, не покинула в горі великому. Прикривши наготу її засмальцьованим бушлатом та взувши у розтоптані шкари, відвезла до автобуса, розпорядившись «передати женщину в цілості і сохранності законному мужу»… Пасажири дивилися на неї, як на божевільну, а вона, дурка сліпа, вивертала перед ними душу… Не встигла додому доїхати, як усі вже все знали. Михайло — теж. Приїхав на автобусну станцію старим своїм драндулетом-«запорожцем» зустрічати. Як побачив у тому бушлаті, в черевиках розтоптаних, розкошлану, як старчиха яка, заплакав.
— Чоловіче, що з тобою?!! Та я б таку куррррву і на поріг не пустив!.. Убив би паскуду! Як жабу, роздер!.. А він… твою мать! Та плюнь ти на неї, якщо вбити не можеш! — кричали з усіх боків Михайлові. А той, як потому розповідали очевидці, «ведучи свою курву до машини, як крулєву яку», відказував смирно на всі боки, наче йому пороблено:
— Та добрий господар зимою собаку не вижене з хати, а вона — мама моєї дитини…
— Та яка вона мама, курва мама її була, чоловіче? Отямся!.. Та він сам винен… Розпустив бабу… Бо щоб вибив раз-другий — коло дітей сиділа б!.. — мало не плювали на неї зусібіч…
Такої ганьби вона ще не знала у своєму житті.
* * *Опинившись на вулиці після вигнання з царських палаців, перелякана несподіваною немилістюгосударині, Марсалія змушена була кланятись Родіонові та робити вигляд, що простила коханкові вчорашнє божевілля. Взагалі-то не бачила в тому примиренні нічого страшного: хто любиться, той чубиться. Лякав неврівноважений психічний стан Родіона, маніяцька жорстокість: він же міг її вбити! І розчленувати у ванні, як це роблять схожі на нього прищаві збоченці. Але що мала робити, коли треба було повертатися до публічного життя провидиці і цілительки.
Марсалія довго думала, як повернути Радька, але так, щоб корона з голови не спала, і убезпечивши себе в майбутньому від його шизофренічних загострень. Думала і придумала цілий спектакль. По-перше, їм обом треба негайно відновити радіопередачу «Зцілення за Марсалією», або, ще краще — започаткувати нову — «Марсалія повертається», в якій би він на всю Україну зізнався, що довге мовчання пророчиці було спричинене трагедією… Так, але якою? Ну, наприклад, у ведучого радіопередачі Дмитра Радька вселився диявол… А тому він, після суворого посту, покути і вигнання з тіла нечистої сили прийняв нове хрещення і нове ім’я… Скажімо, Родіон Новоявлений!
Радько, оклигавши на голову, зустрів її у своїй протухлій норі, як маму рідну. Втративши цицьку годувальниці, він так захирів і обносився, що був готовий перекинутись хоч на мусульманина і називатися хоч верблюдом. Проте спершу, вгледівши її живу і незборену, зібгався в дульку, на синій запойній морді проступив переляк. Чекав самосуду, кари лютої, на що цілком заслуговував, а тут — одна всепрощенна любов, новий проект і нове життя під новим іменем!
Отож, одного весняного вечора вся Україна почула сповідь ведучого радіопередачі «Духовні оболоки» Дмитра Радька про те, як зловісні темні сили намагалися знищити сіячку світлої мудрості, цілительку і пророчицю велику Марсалію. Але своїм праведним життям, чистотою помислів вона не давала силам зла жодної надії на перемогу. Тоді вони пішли іншим шляхом — під різними приводами спокусили неокріплу у вірі його, Дмитра Радька, грішну душу, вселивши в неї підколодного підступного змія, якого народ називає зеленим. Але в цій битві жорстокій теменних і світлих сил перемогла преподобна Марсалія. Серед ночі, боса і простоволоса, вона пішла снігами і морозами по Україні, спокутуючи чужі гріхи і проповідуючи добро і милосердя. І перемогла Звіра — молитвою, постом і покутою. Страшний Звір був повержений святістю цієї великої жінки. Поганьблений, він покинув тіло й душу Дмитра Радька, і щоб змію підколодному не було куди повертатися, він, Дмитро Радько, ведучий програми «Духовні оболоки», прийняв хрещення від великої Марсалії, очистив душу й тіло, залишив у минулому минуле і повернувся до життя оновленим, з новим іменем — Родіон Новоявлений, для нового, святого життя і великих священних діянь.
Реклама спрацювала. Диво дивне, але, можливо, принизливий для когось іншого піар, з брудними подробицями і неприглядними деталями, святу Марсалію в очах стражденних підняв, мов на крилах янгола, на таку висоту, що лячно було вниз глянути. Не сподівалася, що народ її знає і пам’ятає, і з новою силою волає у неї спасіння. Ще більше вражала якась… страшно вимовити, але якась моральна нечистоплотність… чи (ще страшніше) звиродніння душевне цих скривджених Богом людей. Адже якби їй, Марсалії, повісили на вуха цю шиту білими нитками байку, цю прокислу локшину, вона б заплювала обурено пів-Києва!
А народ проковтнув. Зі смаком! Захлинаючись від захоплення, коли всі телеканали транслювали (за чималі кошти) вінчання у знаменитому соборі знаменитої Марсалії (шлюбної жони при живому ще чоловікові, перелюбниці — гріховодниці і відьми) та Родіона Новоявленого (пияка і бандита неосудного).
Та коли подумати, то й справді, що їм робити — убогим, хворим, калікам?! Коли уже не зосталось жодної надії: ні на чудо, ні на медицину, ні на власні сили. Тим паче, що на той час розтанув десь за американським горизонтом Кашпор, розрядився разом зі своєю водою Чудак, заробивши копійчину, повертались у свій відьомський блуд різні народні цілительки, покидали сцену біснуваті, контактерки з космосом і прибульці звідти ж…
Народ же, як на зло, сам по собі не здоровшав, а тому й не розумнішав… І — чекав, не міг дочекатися великої спасительки
