Найкращі часи - Галина Сергіївна Ткачук

— Яка?

Я нахилилася до мужика і дещо прошепотіла йому на вухо.

— О Боже! — обурився мужик.

— Та це ще не все. Потім виявилося, що вона зовсім не…

Я знову нахилилася до нього і вшепотіла другу частину історії.

Грубий аж гавкнув від обурення. Потім заспокоївся і сказав:

— Тепер я бачу, що ви — справжній філолог. І я таки мусив би поступитися вам місцем. Але ситуація така: я — бухгалтер, але працюю в одному великому видавництві. Тому, коли побачив, що на місці бухгалтера сіла бабуся, я вирішив посісти місце філолога. Але якщо ви умовите бабусю пересісти на місце для пенсіонерів, я охоче сяду на своє місце і звільню ваше.

Хай як дивно, бабуся, до якої я ішла, уже чула нашу розмову.

— Люба пташечко, — сказала вона, — мила зозуленько. Перепілочко. Ти б не смикала зайвий раз літніх людей, а сіла б отам в куточку на місце домогосподарки.

У мене по щоках потекли гарячі сльози:

— Навіщо стільки років учитися?! Щоби їхати у трамваї на місці домогосподарки?!

— Ну то знайди собі роботу! — закричав хтось.

— Та я знайшла, але на моє місце сів отой чоловік, оскільки на його місце сіла оця бабуся.

— Порятуйте хоч ви цю жахливу ситуацію, — звернулося до бабусі кілька голосів.

— Я б залюбки пересіла на місце для пенсіонерів, — незворушно відповіла бабуся, — але, по-перше, на ньому уже хтось сидить, а по-друге — я іще працюю, я — працівник рибного господарства. А такого місця взагалі немає, я двічі обійшла весь салон.

— Як це немає?! — почувся голос огрядної тітки. — Як це немає місця для працівника рибгоспу, якщо я саме на нього всілася?! Ви просто не бачите відповідної таблички, бо її затуляє моя величезна спина. Але і я не можу розв'язати цієї прикрої проблеми, бо ж я співробітник водоканалу, а такого місця точно нема, і я підозрюю, що раніше воно було там, де тепер виламане крісло. Тому вам, любонько, я просто раджу сісти на місце для вагітних.

Я впала у відчай і вирішила вийти з вагона на найближчій зупинці. Але це помітили і спинили мене.

— Чому ж ви так впевнені, що не вагітні? У наш час ніхто не може знати напевне! До того ж те, що місце залишається порожнє, означає, що хтось у нашому вагоні вагітний, просто цього іще не усвідомив. Тому нічого страшного не станеться, якщо поки що там посидите ви.

І я скорилася долі, й півзупинки, що мені лишалося, проїхала сидячи і в сльозах.

З трамвая мій шлях вів до наукової бібліотеки. В інтересах моєї наукової діяльності було швидко відксерити кілька розділів рідкісної книги. Проте, отримавши її на руки і вистоявши довжелезну чергу на ксерокс, я була прикро здивована, коли почула от що:

— На жаль, я не маю права відксерити для вас розділи цієї книги, бо вагітним читати її заборонено.

— Та я ж не вагітна!

— Я мушу висловити сумнів у щойно сказаному, оскільки я їхала з вами в одному трамваї й чітко пам'ятаю, що ви сиділи на місці для вагітних.

— Так, це чиста правда. Але я змушена була сісти туди, бо на місце для філолога сів бухгалтер, тому що на місце для бухгалтера сіла працівниця рибгоспу, оскільки на місце працівника рибгоспу сіла співробітниця водоканалу, яка не мала місця, оскільки його було кимось виламано.

— Що ж, ця історія видається мені досить правдивою, — зауважила оператор ксерокопіювального апарата. — Але я не можу просто так переступити через наші правила. Мені потрібне певне документальне підтвердження ваших слів. Я знаю адресу людини, яка виламує крісла у трамваях. Зайдіть, будь-ласка, до неї, аби вона підтвердила, що справді виламала місце працівника водоканалу у відповідному трамваї. Це Мірошниченко Євген Павлович, 1954 року народження, адреса — вулиця Горшеніна, 37, помешкання 20.

Євген Павлович зустрів мене надзвичайно приязно, пригостив чаєм із печивом, від якого я відмовилась. Тоді дав кілька величезних груш із власної дачі.

Він підтвердив, що справді виламав у трамваях чотири крісла, аби зробити симпатичну лавочку в себе на дачі у селі Снітинка Фастівського району Київської області. Але то були, як правило, місця для керівників підприємств, що переважно не їздять у трамваях. А от місце для співробітника водоканалу він би ніколи не посмів виламати зі структури трамвая.

— Що ж мені робити?! — у відчаї відкусила шматок груші я. — Як тепер знайти того, хто виламав водоканальне місце?!

— О, не журіться так. Горе не біда. Подзвоніть на гарячу лінію і спитайте. Ось, можете скористатися моїм домашнім телефоном.

Я подякувала Євгенові Павловичу за добру пораду і за телефон та набрала номер гарячої лінії.

Там довго не могли зрозуміти предмета мого звернення. Потім знов-таки досить довго шукали потрібну мені людину в базі. Зв'язок кілька разів обривався через перевантаження гарячої лінії. Але зрештою мені таки пощастило дізнатися, що місце для працівника водоканалу у трамваї № 251, який працює на маршруті № 27, було виламане Мельниченком Олександром Анатолійовичем, 1979 р. н., який проживає за адресою: вул. Металістська, 24, помешкання 71.

Олександр Анатолійович виявився не таким гостинним, як Євген Павлович, проте суть моєї справи швидко зрозумів. Він повідомив, що крісло, яке було місцем працівника водоканалу, виламав у трамваї з метою облаштування власного побуту. Утім, оскільки поза структурою трамвая крісло не може постійно зберігати горизонтального положення, Олександр згоден повернути його назад. Але дати розписку про те, що це він виламав крісло, Мельниченко відмовився. Натомість він наполіг на тому, щоби я забрала крісло із собою, пред'явивши його операторові ксерокопіювального апарата як доказ того, що я не вагітна. Також Мельниченко попросив мене взяти на себе обов'язок передзвонити на гарячу лінію і повідомити, що крісло більше не перебуває у Мельниченка О. А., а потім занести зазначений предмет у трамвай і встановити його на його ж законне місце.