Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Так була відновлена сварка. На "Ксюшу" знов найшло: вона вхопила якусь брошуру, і та брошура клаптями розлетілась по хаті, далі кинулась знов до найсвятішої книги - "Питань ленінізму" ... та тут Самсон ухопив її обіруч за руки. їхні очі стрілись, і в тих очах побачило кожне якнайстрашнішу ненависть. Не чоловік і жінка це були, а найзапекліші вороги .. . Отак і водились деякий час: він не попустить, вона не подужа. Та наостанку він випустив ЇЇ руки і відібрав пом'яту книжку. Був несамовито-лютий, захеканий від

боротьби.

- Думаєш, я боюся твоїх жидів? - гукнула скажена жінка.

-o Ах ти ж нещасна попівна! - гукнув чоловік, утративши розум, хоч у свідомості десь і ворушилось, що освічені люди так не повинні лаятись. - Ти ж за жида й вийшла, щоб прикрити своє попівське походження та контрреволюційне удівство.

- Пархатий ...

Побожеволілі з люті, вони вже не зважали й на сусіду (Кутька б то), що був у цей час дома й обережно поскрипував ліжком. Це була якась буря люті, що виповнила їхню хату. Богданко злякано плакав, держачись за материну сукню. Кіт, сполоханий, стрибнув із вікна і не знав, де сховатись, злякано нявкав.

Але й цим разом перекричала жінка, а чоловікові довелось умовкнути.

У хаті вже було поночі, світла не світили: хоч би й світ тепер западався, їм обом було б байдуже. Тільки з вулиці від поблизького ліхтаря промикувалася у вікно ясна смуга, простягшися на помості аж до порога. Про вечерю, зрозуміла річ, не могло бути й мови.

15

Тоді Самсон пішов у спальню, взяв там подушку і, вернувшись до їдальні, поклав її на канапі й ліг. Але жінка, ображена такою зневагою подружнього ліжка, прискочила до нього і висмикнула подушку з-під голови.

- Нічого на попівських подушках спати!...

У цю мить Самсон відчув, що він міг би цю свою жінку з найбільшою насолодою вбити, увігнати ножа між ребра, як то зробив персонаж із "Крейцерової сонати" Лева Толстого.

- Чого тобі треба? - прошипів загрозливо.

- "Чого тобі треба?" - перекривила жінка, підкресливши "р", і полізла битись.

Чоловік замахнувся кулаком, не підпускаючи близько, але вона й на кулаки лізла.

Богданко перелякано галаснув і вибіг у коридор, за ним вибіг і кіт...

Колотнеча не вщухала вже всю ніч. Не спали вони, не спав і Богу духа винний їхній сусіда Кутько. А вранці Ліпшиць, не снідавши, вийшов з дому. Голова була важка, як каменюка.

- Ні, так далі не можна! - кипів він і вголос сам для себе проказував ці слова. - Треба нарешті покласти цьому край ...

Ішов свіжо-підметеним, побризканим, як селянська долівка, хідником. На вулицях ще не було руху, тільки двірники, заспані й непроворні, домітали останні клапті мостинцю.

- Треба покласти цій гидоті край ... цій муці...

І, керуючись цією твердою думкою, він свідомо пішов уже тією вулицею, де був ЗАГС, так наче хотів 16

перевірити, чи він, той ЗАГС, і досі там. Ішов помалу, обдумуючи скрутну справу.

ЗАГС, звичайно, був на своєму місці, ще був зачинений. Збоку біля дверей висіла червона табличка з написом "Запис актів громадського стану".

Так робив Ліпшиць, правду кажучи, не вперше, а-ле такої рішучости як цим разом, у нього ніколи не було.

- "Сьогодні обов'язково ..."А як ЗАГС був ще зачинений, то він і відклав це на день. Тепер же пішов до інституту.Тільки ж і цим разом, уже вдень, коли трохи заспокоївся, не довів він до зробу задуманого. За причину стала знов... та ж таки прийдешня "чистка". Не хто ж бо як жінка найдужче могла б йому на тій "чистці" пошкодити! Згадав, що через жінку ж недавно загинув Вишиваний. Отим то ввечері йому довелося знову з своєю жінкою помиритися Цьому допомогла й сама "Ксюша": охолонувши за день, вона тепер уже "безпосередньо" іпішла на мир. Коли після досить уже спокійної вечері Самсон став роздягатися, вона швиденько погасила світло і, підійшовши в темряві до чоловіка, мовчки (її поведінка була вимовніша за всяку мову!) сіла йому на коліна, пригорнулася до нього своїм розкішним тілом. І Самсон погодився на мир і на ласку.Так зайшла остання стадія чи, краще сказати, фінал їхньої сварки, що на неї й сусіда, коли він чув це крізь диктову стіну, міг би тільки позаздрити

Це ж на таких "фіналах" і держалося десять років їхнє подружнє життя. 17

Неприєімністю почався новий навчальний рік і для Кутька: "Олеся" не явилась на навчання. А йому ж так хотілося її лісля двомісячної розлуки побачити! Він же через неї навіть не відпочив як слід - усе рвався до міста, хотів, щоб літо швидше кінчалось ...

Один вечір минув без ЇЇ приходу до "робітні" української мови, другий ... далі тиждень, два тижні.

Скількись день йому спочатку вчувався ще її милий голос, оте її щоразове, тепер уже - гай-гай - колишнє "Здорові були, Гнате Пилиповичу". З великою напругою озирався нещасний чоловік на двері, як хто увіходив. Але то був як не Чорнострик, так іще якийсь чорт (як він з досади лаявся). А Чорнострик же, як на те, ще й казав кожного разу так само - "Здорові були, Гнате Пилиповичу".

Нарешті сердешний чоловік утратив надію її побачити. Адже вона могла й зовсім покинути інститут, як це робили досить часто інші студенти, не витримавши подвійної "навантаги" - роботи на підприємстві й навчання. І його обгорнуло страшне, рівне розпачеві, каяття, таке, як ото кажуть: "є каяття, та вороття немає". Він тепер якнайщиріше каявся, що так безглуздо повівся з нею останнього разу, - тоді весною. Йому спав тепер на думку жахливий здогад, що "Олеся", може, втративши надію, вийшла заміж за Шуліку чи когось іншого,