Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

- Ну й дурень же я! - каявся він подумки і вголос. - От дурило!

18

Сидів він якось із таким настроєм у себе дома і читав книжку одного молодого письменника. Ту книжку він мав прочитати з обов'язку викладача, - отже й читав її нехотя. Як швець не любить чобіт, що шиє їх іншому, так викладачеві літератури немиле прочитування нових "примусових" творів. Але в цій книжці він прочитав місце, що справило на нього з огляду "а оті переживання велике враження.

- "До нашого гурту (до гурту молоді, що стояв у міському саду), - було написано в книжці - підійшла швиденько молода жінка і, звернувшись до Василя, сказала:

- Ви чули? Маруся вийшла заміж за Н ...

"Почувши це, Василь раптом безсило зів'яв і опустився на лавку, що біля неї стояв. А потім затулив лице руками й заплакав. Плечі йому болюче скидалися, скидалися від важкого плачу дорослого чоловіка.

"Усі присутні ніяково вмовкли, не знаючи, що з ним робити.

"У цей час до Василя підбігла та дівчинка з бантиком на голові, що їй він дав був перед тим цукерку, щоб ЇЇ забавити. Вона тикала йому в руку цукерку і проказувала ті слова, що ними він її сам передніше заспокоював:

- Не плач! У, який великий, а плачеш ...." Засмучений чоловік кинув читати, відчувши в носі

гострі щипки плачу: якщо "Олеся" вийшла або вийде за іншого заміж, він теж заплаче. Хто б вона не була - щира дівчина чи шпигунка, - він уже її самозреченно кохав! Не бачити тепер її була для нього мука! А як ця мука стала уже нестерпна, він вирішив знайти її за вся-

19

ку ціну і, якщо вона вільна, сказати прямо їй усе ... сказати, що хоче з нею одружитися.

- "Якже всьому кінець, ?- зідхнув він так, як зідхають мільйони закоханих, - тоді хоч і не жити ... Як кому це чудно, хай сміється, - додав, згадавши свій немолодий вік, коли, на думку деяких "тверезих", самогубства через жінку вже не можливі... Байдуже буде йому -сміх, коли він буде бездиханним трупом ... Він вирішив узнати її адресу й піти до неї додому. Адреса ЇЇ мала бути в канцелярії інституту.

Того ж таки дня він звернувся до справнички з просьбою дати йому журнал із списком і адресами студентів.

Але справничка, противна, з гадючою голівкою істота, не зробила так, як він сподівався. Вона не дала йому книги в руки, а використала це, як нагоду для розмови, "кокетування" з ним. З усіма вона була по-баб'ячому брутальна (і це знав Кутько), а тут зробила солодкі очі, мишачі, якісь безбарвні, пускаючи ними бісики.

- "Яка вона противна! - з огидою подумав Кутько. --- Прямо з душі верне ...

- Так вам потрібна адреса? - перепитала, кокетуючи.

- Так.

- Студента чи студентки? ?- підкреслила останнє слово. І засміялась своїм противним сміхом: - Хі-хі...

- Студента...

- Кого саме? - тягла, заклавши пальця між сторінки книги.

І він, лютий-прелютий, назвав перше, яке згадав, прізвище - Чорнострик. Так цей плян був зірваний. 20

А на додачу до всього ввечері до Кутька підійшов Чорнострик і спитав, навіщо йому його адреса - йому сказала справничка. І, зігнаний на слизьке, горопаха не зміг задовільно пояснити. Чорнострик відійшов від нього з якоюсь двозначною посмішкою на своїй покропленій порохом "пиці".

А другого дня він узяв "Олесину" адресу в адресо-вому бюрі. Називаючи ймення коханої дівчини, він почервонів. Але це було легше, бо там була чужа людина, і балакали вони крізь маленьке віконце. А ввечері він знайшов на Пороховій вулиці дім під ч. 52 - одноповерховий, з поржавілою зеленою покрівлею. Від вулиці його затуляв високий зелений паркан, старий, з полущеною фарбою, похилений. На хвіртці була намальована на пострах чужим людям вищирена собача морда.

Витерши піт на чолі (він ішов швидко, та ще й нагору), Кутько нерішуче поклацав великим язиком клямки. У дворі справді обізвався хрипкий заспаний гавкіт... Стукаючи, Кутько сподівався, що з хати вийде сама "Олеся", та сталось не так: хвіртку відчинила зсередини огрядна з підіткнутою спідницею і засуканими рукавами, пропахчена кухнею тітуся. Це його збило з пантелику, і він, немов його який біс смикнув за язика не в той бік, спитався:

- Чи тут живе ... Іван Тетеренко?

Тетеренко в цьому дворі не жив, і через те хвіртка в ту ж мить зачинилась перед його носом.

Постояв невдаха деякий час перед хвірткою, пройшовся понад домом. Душа його була, як порожня торба. - "Але ж це безглуздя! - кипів він. - Не зуміти спитати прямо!..." А потім вирішив ще раз

21

постукати і спитати вже .прямо про "Олесю". Знов повернувся до хвіртки, обережно поцокав клямкою. Знову вийшла та сама тітуся, і її очі зайнялися гнівом, яюттю.

- Я ж вам сказала, що немає такого ...

І хвіртка знову грюкнула, тепер уже остаточно, безповоротно. А з-під хвіртки загарчав, вишкіривши зуби, здоровенний собайло. Так бідолаха остаточно піймав облизня.

Та ні в кого ж нема такого терпіння, як у закоханих, немає такої великої наполегливосте. Зазнавши поразки на Пороховій, Кутько вирішив шукати "Олесю" на тім заводі, де вона працювала.

Отож одного дня, близько третьої години, коли перша 'переміна кінчала роботу, він обережно підійшов до того заводу, до контрольної хвіртки. Потім узяв чекати, поки почнуть іти робітники, а з ними й співробітники головної контори, що в ній - це вій знав - працювала "Олеся".

Покищо біля хвіртки було спокійно і майже безлюдно. Тільки під парканом-муром сиділо скількись перекупок (останні з "непманів": продавали насіння, дрібно покришену