Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

У комендатурі його схопили за руки і заходились трусити в кишенях, шукаючи зброї, динаміту, мікробів і інших страшних речей. Невеличкий півпідвал притемнився від цілої купи озброєних постатей, що товпилися біля впійманого "диверсанта".

Та диверсант був далеко від них - отой туман приголомшености переніс його в інший світ, у світ байдужости, спокійного небуття. Тільки його ноги й руки, мляві й бездіяльні, лишилися на "цьому світі", і їх перекидали з одного боку на другий (це руки) та переставляли з одного місця на друге (ноги) перелякані напасники. Тільки язик його спромігся був на ся-26

ку-таку дію - попросив пояснити, чому це його, викладача місцевого інституту, вхопили на вулиці. ;

Та напасники далі мовчки перекидали руки, переставляли ноги, вивертали кишені, не відповідали. Тіль-ки один, начальник, невиразно буркнув:

- Там буде видно, хто ви...

Потім його завели до невеличкої з заґратованим вікном кімнати й замкнули в ній. В кімнатці не було ніяких меблів, і мляве тіло бідного "диверсанта" притулилось, знесилене, до голої, холодної стіни. Потроху ця стіна його очутила, розігнала отой туман приголомшености. Він став думати про своє становище ... А воно ж було нечувано-безглузде, дике, ідіотське! Через цілком невинну приватну справу (бо ж любов і за соціялізму приватна справа!) він ускочив у небезпечну політичну, ба більше - шпигунську справу . . . Сталося так, як у тій приказці - "Дай серцю волю - заведе в неволю". Та ще й неволя була тут справжня, а не якась там . . . поетична . . .

Перед його очима було заґратоване вікно, і на тому вікні билася, нудотно дзизкаючи, об прозору пере: шкоду - самітна муха, рвалася сліпо в далечінь, на волю.

- "Чи не так і я прагну кращого життя... кохання?" - подумав сердега. - Та тільки марно б'юся об такі прозорі перешкоди ... Хіба я міг передбачити цю останню пригоду? ..."

Годин через півтори дзенькнув замок у дверях, відчинились двері, і вартовий сказав йому, щоб ішов за ним. Проходячи ?півпідвалом, Кутько побачив на стіні годинник: була без 10 хвилин п'ята.

27

подумав мляво. -

- Це я спізнюсь на роботу, Що ж я там скажу? . ..

Але незабаром ця турбота відпала: його вивели не на волю, а на допит. В тій кімнаті, куди його привели, за столом сидів слідчий ДПУ, щось писав. Спочат-к}' він не звернув уваги на приведеного, і той скількись хвилин лостояв мовчки леред його столом.

.. Тільки закінчивши своє писання, слідчий підвів голову і, впіймавши Кутьків погляд, деякий час дивився своїми витріщеними очима - наче впізнавав, а насправді, - як це звичайно робили люди цього фаху, "гіпнотизував". Кутько не витримав ідіотського погляду й спустив очі.

- Чого ви боїтесь дивитися мені ввічі? - були перші слова слідчого. - Мабуть, сумління не чисте? ... Ну, сідайте!

Кутько сів.

- Ваше прізвище, ймення, по-батькові?

Після перших запитань "анкетного" характеру слідчий перейшов до питання "з суті":

- З якою ви метою скількись день підряд стежили за заводом?

- Не стежив, а ходив біля контрольної, - відповів досить спокійно запитаний: він був знову в тумані байдужости.

- То однаково. Без діла ніяка людина, коли вона нормальна, не ходитиме.

- І не скількись день, а тільки два...

- Та то ще хто-й-зна. Два дні вас бачили, а ви могли й більше тут бути. А втім, хоч би й так - тільки два дні. Скажіть же: чого ви все таки, як ви кажете, ходили перед контрольною?

28

- Так...

- Гм ...

І обличчя слідчого скривила "страдницька" саркастична усмішка.

__Оце називається відповідь! Ви ж не дитина -o

щоб так відповідати! Крім того, ви людина з освітою, трохи не професор, як ви самі кажете ... Я вам раджу серйозніше поставитися до справи, бо вам загрожує ... - тут примовк, підкреслюючи казане, - ви самі повинні розуміти, - що ... За шпигунство та диверсійні дії ми по голівці не гладимо. Може, ви надієтесь на те, що ви місцева людина, що вас усі знають? Але для нас це не має значення: ми знаєм, що чужоземні розвідки частенько завербовують і місцевих людей ...

Безглуздя своєї відпоівіді Кутько й сам крізь туман байдужости розумів. Але що він міг сказати? Що приходив на побачення до дівчини? Та ще й не умовившися з нею, а тільки шукав ...

А слідчий уперто чекав "справжньої" відповіді, вшнипивши в його обличчя свій ідіотський погляд.

- Ну?

Тоді сердешний чоловік взяв говорити правду - говорив про своє палке кохання до своєї студентки "Олесі", говорив про те, як він мучився, не побачивши її на (початку навчального року серед інших студентів. І в голосі йому була сама щирість.

Слідчий, слухаючи його, дедалі вище зводив свої брови на знак здивування, і це було роблене дивування, Що мало означати невіру в його оповідання. Кутько скінчив, а зведені вгору брови чекали далі.

Помовчали.

- Ну, далі, - нагадав слідчий.

- Я все сказав ...

- Усе? Алеж це, - він знизав здивовано плечима, - якщо не дитяча відповідь, то ... казочка для дітей. Кожному вільно говорити про кохання до якої завгодно дівчини чи жінки ... Потім це, отакі "любовні" пригоди, досить таки наївні, як на ваш вік ...

Тут він кинув погляд на анкету:

- Вам же вже 33 роки ... Тільки хлопчаки 16-18 років можуть так бігати за дівчатами, як ви оповідаєте.

- Як хочте, так і розумійте це. Більше я нічого не можз'' сказати ...

На цьому їхня "розмова" й скінчилась. Почекавши