Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

На паркані рядочком сиділи горобці, цвірінькаючи упрорідь: цвірінькне котрийсь - і вмовкне, немов прислуха-ється до потужного двиготу, що добувався з заводу, оглянеться сюди-туди - і знову: цвірінь .. .

Крім двиготу, що глухо, наче з-під землі дуднів і створював напружене звукове тло, там, на заводі, ще клацало, дзенькало і вряди-годи шипом шипіло. І від 22

усього цього здавалось, що світ кудись невпинно йде... іде o а оті перекупки, хлопчаки й горобці - то почесні пасажири, мандрівники у всесвіті.

Перекупки запропонували Кутькові щось у них купити - насіннячка, махорочки, цукерочок, - на вибір. На цю розмову з хвіртки-прихалабка визирнув сторож, вистромивши з холодка на приємне вересневе тепло голову в плесковатій засмальцьованій кепці. Побачивши чужого чоловіка (Кутька б то), сторож зацікавився ним і став пасти очима. Кутько постеріг це --і йому зробилось неприємно. Щоб надати собі ділового вигляду, він заклав руки за спину і взяв "поважно" проходжуватись вздовж блискучих і рівних, як сонячні промені, рейок залізничної колії, що проходила біля самого заводу.

Коли це враз як не віджахне його від тих рейок, вискочивши з-поза будівель, поїзд! Наче його з гармати вистрілило. Величезна маса з оглушливим трахко-том - немов дві планети зіткнулись на своїй путі - прошуміла, зірвавши вихори пилу, повз нього, повз перекупок, хлопчаків, сторожа ...

За поїздом полетіли якісь папірці, поруділі шматки газет, бозна звідки налетіли соломинки, що блискучими, як само сонце, спинцями заблискотіли в повітрі проти блакитного неба.

А потім того знову зробилося тихо, знову стало чутно прозоре на тлі заводського двиготу, нечутного через свою постійність, гороб'яче цвірінькання.

Гляне Кутько, а чортів сторож таки пасе його очима, а далі - кив пальцем, мовляв: "А йди но сюди". Кутько удав, що нічого не помітив. Тоді сторож прямо покликав:

23

- А йди, бра, сюди! Нічого робити, підійшов.

- Чи нема в тебе, бра, закурити? Хочеться, аж шкура болить ... А бісові непманки, - кивнув він головою на бабів, - не дають набір ...

Кутько іполегшено зідхнув. А що був некурець, то й не міг спраглому чоловікові допомогти. Спитався, щоб попередити розпитування:

- Мені тут треба одну людину побачити (свідомо сказав "людину", щоб не казати "дівчину"). Чи скоро виходитимуть?

Сторож щось на це відповів, але що саме, Кутько не розчув, тільки побачив, як він, немов трусик, пожував губами: в цю мить близький густий гуд чи рип розпанахав світ, наче земля загальмувала свій хід: це був гудок на кінець зміни.

Від цього гуду знялися звідкись у небо голуби, заяскрівши в синяві крильми.

Кутько болюче скривився: у вуха вступила глухота, немов їх заткнуло ватою.

По якомусь часі після того, як гудок, відірвавшись від того місця, звідки виходив, полинув у далечінь і десь там розтанув, - з контрольної хвіртки сипнули чорні, засмальцьовані робітники - у чорній масній одязі, з замащеними та замазаними сажею обличчями, тільки зуби у молодих біліли, як у негрів.

Кутько відійшов трохи вбік і став напружено ловити кожну жіночу постать, що зрідка показувались, як ті чисті голубоньки, у чорній гущі робітничих спин. Та раптом йому стало недобре: що він тій дівчині скаже? Чи те, що він, статечний тридцятитрирічний чоловік, прибіг, як хлопчик, щоб сказати їй про своє ко-24

хання? І він уже був непевен, чи обізветься до "Олесі", як та вийде з заводу.

Та вже робітники пройшли, а її не було. Знову велика туга охопила його ... і він помалу, нога за ногою, пішов геть від заводу. Мучився ввесь вечір в інституті, не спав усю ніч дома, а другого дня, об обідній порі... знов пішов до заводу: надія підказувала думку, що, може, випадково вона тоді не виходила разом з робітниками ...

Знов тиша на тлі заводського двиготу, перекупки й сторож, що виглядав із своєї хвіртки-прихалабка. Тільки сторож тепер уже не покликав його до себе. - "Через те, що в мене тютюну немає", - пояснив собі Кутько. Знову пролетів, як буря поїзд, зірвавши за собою вихори сміття . ..

Але, може, саме це - заспокоєність, безпечність - і призвело до того, що незабаром сталось. Мавши себе спокійно, він не звернув уваги на поведінку сторожа, що обережно стежив за ним - вигляне, удавано позіхне і знов сховається. Далі він не помітив і того, як із хвіртки вийшло двоє охоронників. Охоронники спочатку розійшлися в різні боки, удаючи байдужих, а тоді раптом повернули до Кутька, що йшов, спустивши очі і через те до останнього їх не бачив, - та як гукнуть:

- Руки вгору!

Кутько, як іграшковий москаль, коли його смикнути за нитку, підкинув угору руки, отетерівши з ляку. Перед носом у нього засвітили цівки револьверів.

Далі йому наказано йти до комендатури - в завод. З голосу охоронників було знати, що вони самі потерпали - боялись.

. - 25

Впійманому ж чоловікові - Кутькові ноги так тремтіли, що він майже не міг іти. А коли пройшов хвіртку, побачив, що на допомогу .першим двом бігло ще два охоронники з револьверами в руках.

Віддаля спинилося, роззявивши на видовище роти, декілька робітників. Дивилися так, як дивляться на впійманого страшного звіря, та ще й тоді, як його ще не зовсім посаджено в залізну клітку, як до нього ще небезпечно зближатися.

: Немов блискавка, пройняв його свідомість здогад, що це його ... як "диверсанта" вхопили - про такі випадки останнім часом багато писано в газетах. За впійманого диверсанта сторожі й інші, хто ловив, одержували звичайно нагороди.

- "Який же я диверсант? - подумалось йому крізь туман приголомшеносте. - Я ж тільки ходив біля заводу ... з діловим виглядом."

Так, але й диверсанти, як відомо, спочатку ходять біля заводу і удають