Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
— Проходьте, товаришу Шахов.
Кукель зійшов йому назустріч і почав розповідати про майже безнадійне становище. Він говорив докладно й не поспішаючи. У Шахова нетерпляче крутились очі:
— Дурниці, викручувались і з гіршої халепи. Я вже говорив з моряками, настрій чудовий. Зараз дістану вам буксир, все, що потрібно… Скличемо мітинг… Утрясеться якнайкраще…
Він узяв катер і відплив на «Свободную Россию». Звідти почав мотатися в катері від судна до судна. Семен бачив, як його коротенький тулуб повисав на штормових трапах торгових пароплавів, як він, вискакуючи на берег, поринав у юрбу, і звідти лунали крики, піднімались руки. В одному місці тисячі горлянок заревіли «ура».
Кілька шлюпок, порчі моряків, відчалили від стінкй, пішли в глиб гавані, до заіржавленого невеликого пароплава, і незабаром з труби його повалив густий дим, він знявся з якоря і підійшов до «Свободной России». Ще на одній шхуні заметлялись паруси. Повернувся «Лейтенант Шестаков» і взяв на буксир другого міноносця.
О десятій годині юрба вже підійшла аж до сходнів «Керчи». Настрій начебто знову змінився на гірше. До борту протовплювались якісь голодранці, у кожного — ковбаса, хліб, сало. Вишкіряючи зуби, підморгували морякам, показуючи пляшки з спиртом. Тоді Кукель наказав прибрати сходні й віддати кінці. «Керчь» одійшла від цих диявольських спокус на середину гавані, звідки і стежила за буксируванням міноносців.
Іржавий пароплав, що здавався шкаралупою, пихкаючи і димлячи, зрушив нарешті «Свободную Россию», і вона велично попливла повз тисячні юрби. Багато хто знімав шапку, як перед труною. «Свободная Россия» поминула бони, ворота й гавань і віддалялася в глиб рейду. Знову ждали німецьких аеропланів, але небо й море були спокійні. В гавані залишився тільки есмінець «Фидониси».
Знову в юрбі почалось вирування, і чорна ікра голів збилась коло стінки, де стояв «Фидониси». До нього підходила парусно-моторна шхуна, щоб узяти на буксир. З юрби полетіло каміння назустріч шхуні, ляснуло кілька револьверних пострілів. Сивоволосий чоловік, вилізши на ліхтар, кричав:
— Братовбивці, Росію продали… Армію продали… Братішки!.. Чого ж ви дивитесь!.. Останній флот продають…
Юрба заревіла, вивертаючи каміння. Кілька чоловік перескочило через борт «Фидониси». Тоді швидко до берега підійшла «Керчь», дзвін на ній пробив бойову тривогу, гармати жерлами повернулись на юрбу, командир закричав у мегафон:
— Назад! Відкрию вогонь!
Юрба позадкувала, відхлинула, заверещали роздавлені. Знявся пил, і берег збезлюдів. Шхуна взяла на причал і повела «Фидониси».
«Керчь» повільно йшла слідом до місця, де на рейді лежали всі кораблі на легкій хвилі. Семен дивився на чайок, що летіли високо за кормою, потім почав дивитись на командира, який вчепився обома руками за поручні містка.
Була четверта година дня. «Керчь» обійшла з правого борту «Фидониси», командир сказав одне тільки слово, — чорною тінню мелькнула з апарата міна, пінява смуга побігла по хвилі, і от, якраз посередині, корпус «Фидониси» піднявся, розламуючись, патлата гора води й піни злетіла з морської безодні, важкий гуркіт покотився далеко по морю. Коли гора води опала, на поверхні не було «Фидониси», — нічого, крім піни. Так почалося потоплення.
Підривні команди відкривали на міноносцях кінгстони і клінкети, віддраювали всі ілюмінатори на нахиленому борту і, перед тим як сідати з потопаючої палуби в шлюпку, запалювали бікфордів шнур, щоб висадити в повітря десятифунтовим патроном турбіни й циліндри. Міноносці швидко зникали під водою на багатосажневій глибині. Через двадцять п’ять хвилин рейд був пустинний.
«Керчь» повним ходом підійшла до «Свободной России» і викинула міни. Матроси повільно зняли кашкети. Перша міна ударила в корму, — дредноут хитнувся, охоплений потоками води. Друга влучила в борт, в середину. Крізь хмару піни й диму було видно, як захиталася щогла. Дредноут боровся, наче жива істота, ще величніший серед ревучого моря і громових вибухів. У матросів текли сльози. Семен закрив долонями лице…
Командир Кукель весь висох у ці хвилини, — залишився у нього тільки ніс, простягнутий до гинучого корабля. Вдарила остання міна, і «Свободная Россия» почала перевертатися догори кілем… Вона зробила ще зусилля, наче піднімалася з води, і швидко пішла на дно в пінявому вирі.
Від місця загибелі «Керчь» пішла, розвиваючи граничну швидкість, на Туапсе. Перед ранком команда була висаджена в шлюпки. Після цього «Керчь» послала радіо:
«Всім… Загинув, знищивши частину суден Чорноморського флоту, які вважали краще загинути, ніж ганебно здатись Німеччині. Ескадрений міноносець «Керчь».
Міноносець відкрив кінгстони, висадив у повітря машини й затонув на п’ятнадцятисажневій глибині.
На березі Семен Красильников радився з товаришами, — куди тепер іти? Думали так і сяк і зговорились іти на Астрахань, на Волгу, де, чути було, Шахов формує річковий військовий флот для боротьби з білогвардійцями.
Гірськими стежками і навмання, переслідувана по п’ятах, оточена поголовно повсталими станицями, Таманська армія під командою Кожуха пробивалась обхідним шляхом на верхів’я Кубані.
Шлях лежав через Новоросійськ, зайнятий після загибелі флоту німцями. Колони таманців підійшли несподівано, — війська з піснями проходили через місто. Німецький гарнізон, не розуміючи їх намірів, кинувся на судна й обстріляв морськими гарматами задню колону і заразом п’яних і озвірілих станичників, що насідали на її хвіст.
З обачності німці залишили місто, і воно, коли Кожух, відбиваючись, пішов далі, було зайняте козаками і потім регулярними військами білих. Місто було віддане на поталу і розорення.
Матросів, червоноармійців і просто жителів, котрі беззахисніші, без суду вішали на телеграфних стовпах. Ломові візники звезли в ті дні три тисячі трупів у море. Новоросійськ став білим портом.
По голодному узбережжю Таманська армія, обтяжена обозами п’ятнадцяти тисяч біженців, дійшла до Туапсе і звідти круто завернула на схід. Денікінці гнались по п’ятах, попереду всі ущелини й висоти були зайняті повстанцями. Кожний день розгортався
