Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
Радянський флот — два дредноути і п’ятнадцять ескадрених міноносців, підводні човни й допоміжні судна, приречені Брест-Литовським договором на бездіяльність, — стояв у Новоросійську, на рейді.
Делегати від флоту з’їхали на берег і похмуро вислухали Вахрамєєва, — він пропонував самогубство. Але — куди не кинь, виходить клин: нічого не вдієш, у флоту не було ні вугілля, ні нафти. Москву заслоняли німці, зі сходу наближався Денікін, на рейді вже креслили піняві смуги перископи німецьких підводних човнів, і в синяві поблискували німецькі бомбовози. Довго й гаряче сперечалися делегати… Але вихід був один: топитися… Проте перед цією страшною справою делегати вирішили поста- вити долю флоту на голосування всього флотського екіпажу.
Почалися багатотисячні мітинги в Новоросійській гавані. Трудно було зрозуміти морякам, дивлячись на ошвартовані сіро-сталеві гіганти — дредноути «Воля» і «Свободная Россия», на вкриті воєнною славою швидкохідні міноносці, на складні перепльоти башт і іцогл, що громадились над гаванню, над юрбами народу, — трудно було уявити, що цей грізний здобуток революції, плавуча батьківщина моряків опуститься на дно морське без єдиного пострілу, не опираючись.
Не такі були голови у чорноморських моряків, щоб спокійно наважитись на самознищення. Багато було викричано несамовитих слів, бито себе в груди, подерто тільників на татуйованих грудях, розтоптано кашкетів із стрічками…
Від світання до смеркання, коли захід червонив лілово-похмурі води не свого тепер, проклятого моря, — густі юрби моряків, фронтовиків та іншого приморського люду хвилювались по всій набережній.
Командири суден і офіцери дивилися на справу порізному: більша частина таємно згоджувалась іти на Севастополь і здаватися німцям; менша частина, на чолі з командиром есмінця «Керчь», старшим лейтенантом Кукелем, розуміла неминучість загибелі і все величезне значення її для майбутнього. Вони говорили:
«Ми повинні покінчити самогубством, — на деякий час закрити книгу історії Чорноморського флоту, не заплямувавши її…»
На цих грандіозних і шумних, як ураган, мітингах вирішували: вранці — так, увечері — інак. Найбільше успіху було у тих, хто, вдаривши об землю шапкою, кричав:
— … Товариші, чхали ми на москалів. Нехай вони самі потонуть. А ми нашого флоту не віддамо. Будемо з німцями битися до останнього снаряда…
«Уррра!» — котилося ревіння по гавані.
Особливо велике збентеження почалось, коли за чотири дні до строку ультиматуму примчали з Катеринодара голова ЦВК Чорноморської республіки Рубін і представник армії Перебийніс — сажневого зросту, страшний на вигляд чоловік з чотирма револьверами за поясом. Обидва вони — Рубін у предовгій промові і Перебийніс, гримлячи басом і потрясаючи зброєю, — доводили, що ні віддавати, ні топити флот не можна, що в Москві самі не розуміють, що говорять, що Чорноморська республіка доставить флоту все, що йому потрібно: і нафту, і снаряди, і харчі.
— У нас на фронті справи такі, в бога, в душу, в віру… — кричав Перебийніс, — на майбутньому тижні ми суку Денікіна з його кадетами в Кубані втопимо… Братішки, кораблів не топіть, — ось що нам потрібно. Щоб ми на фронті почували, що в тилу у нас могутній флот. А будете топитися, братішки, то я від усієї кубано-чорноморської революційної армії категорично заявляю: такого зрадництва ми не можемо стерпіти, ми з відчаю повернемо свій фронт на Новоросійськ в кількості сорока тисяч штиків і вас, братішки, всіх до єдиного, піднімемо на свої штики…
Після цього мітингу все пішло врозбрід, запаморочились голови. Команди почали втікати з кораблів світ за очі. В юрбі все більше з’являлось темних типів — вдень вони голосніше за всіх кричали: «Битися з німцями до останнього снаряда», — а вночі купки їх підбирались до збезлюділих міноносців — готові напасти, повкидати у воду команду і грабувати.
В ці дні на борт міноносця «Керчь» повернувся Семен Красильников. Семен чистив мідну колонку компаса. Вся команда працювала зранку, шкребучи, миючи, чистячи міноносець, що стояв за десять сажнів від стінки. Гаряче сонце сходило над вигорілими від спеки прибережними пагорками… В безвітряній задусі висіли прапори. Семен старйнно надраював мідяшку, стараючись не дивитися в бік гавані. Команда прибирала міноносець перед смертю.
В гавані диміли величезні труби дредноута «Воля». Виблискували гармати із знятими чохлами. Чорний дим піднімався до неба. Корабель, і дим, і бурі пагорки, з цементовими заводами коло підніжжя їх, відбивались у дзеркальній затоці.
Семен, присівши на голі п’яти, тер, тер мідяшку. Цієї ночі він держав вахту, і так йому було гірко, коли роздумався: даремно заїхав сюди. Даремно не послухав брата й Мотрону… Сміятися будуть тепер: «Ех, — скажуть, — добре ти повоював з німцями — пропили флот, братішки…» Що скажеш на це? Скажеш: своїми руками почистив, прибрав і потопив «Керчь».
Від «Воли» до суден бігав моторний катер, махали прапорцями. Есмінець «Дерзкий» відчалив від стінки, взяв на буксир «Беспокойного» і повільно потяг його на рейд. Ще повільніше, мов хворі, рухались за ним по дзеркалу затоки ескадрені міноносці: «Поспешньїй», «Живой», «Жаркий», «Громкий».
Потім у русі настала перерва. В гавані залишилось вісім міноносців. На них не було помітно ніякого руху. Всі очі тепер були спрямовані на світло-сіре, з іржавими патьоками по бортах сталеве громадйще «Воли». Моряки дивились на нього, покидавши швабри, суконки, брандспойти. На «Воле» розвівався ліниво прапор командуючого флотом, капітана першого рангу Тихменєва.
На борту есмінця «Керчь» моряки говорили стиха, тривожно:
— Дивись… Втече «Воля» в Севастополь…
— Братішки, невже вони такі гади!.. Невже у них революційної совісті нема!..
— Ну, якщо втече «Воля», в кого ж тоді вірити, братішки?..
— Не знаєш, чи що, Тихменєва? Самий і є ворог, лисиця дворушна!
— Втече! От зрадники!..
За «Волей» на якорях стояв рідний брат «Воли» — дредноут «Свободная Россия». Але він, здавалося, дрімав спокійно, — весь покритий чохлами, на палубах не видно було ані душі. Від молу щосили гребли до нього якісь човни. І от ясно у безвітряній гавані залунали боцманські свистки, на «Воле» загуркотіли лебідки, полізли вгору мокрі ланцюги, обліплені мулом якорі. Ніс корабля почав завертати, перепльоти щогл, труби, башти зрушились
