Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
Сталося неминуче. Добровольча армія, прогартована наскрізь залізною дисципліною, бита і відступаюча, але, як механізм, скоряючись вблі єдиного командування, знов і знов переходила в контратаки, зачіплювалась за кожну зручну складку землі, холодно й уміло вибирала слабкі місця противника. І от, 25 липня під Виселками, за 50 верст від Тихорєцької, розігрався останній, десятий день битви.
Позиції військ Дроздовського і Казановича були навіть гірші, ніж у попередні дні. Тут червоним вдалося зайти в тил, і добровольці потрапляли майже в такий самий мішок, як більшовики під Білою Глиною. Але сорокінська армія була вже не та, що дев’ять днів тому. Запальне напруження спадало, упертість противника вселяла недовір’я, сумнів, відчай, — коли ж кінець, перемога, відпочинок?
О четвертій годині дня сорокінці кинулись в атаку по всьому фронту. Удар був жорстокий. Кругом по всьому обрію ревіли гармати. Густі цепи йшли не лягаючи. Напруження, йетерпіння, лють досягли найвищої міри…
Так почалась загибель армії Сорокіна. Перша хвиля наступаючих була розстріляна і знищена в штиковому бою. Наступні хвилі змішалися під вогнем серед трупів, поранених, падаючих. І тоді трапилось те, чого не можна врахувати, ні збагнути, ні спинити, — все напруження враз зламалось. Бракувало сил, бракувало запалу.
Холодна воля противника продовжувала завдавати розрахованих ударів, збільшуючи замішання… З півночі марковці й кінний полк, з півдня кіннота Ерделі врізалися в перемішані полки. Поповзли броньовики, які різали вогнем, задиміли бронепоїзди білих. Тоді почався відступ, втеча, бійня. До четвертої години весь степ у південному й західному напрямках був укритий відступаючою, знищеною як єдина сила армією Сорокіна.
Начштабу Бєляков силоміць звалив головнокомандуючого в автомобіль. Налиті кров’ю очі Сорокіна були вирячені, рот у піні, чорною рукою він ще стискав вистріляний револьвер. Подірявлений кулями, погнутий автомобіль шалено промчав по трупах і зник за пагорком.
Головна частина розгромленої сорокінської армії відходила на Катеринодар. Туди ж почала відступати з Таманського півострова західна група червоних військ, — так звана Таманська армія під командуванням Кожуха. На її шляху кругом повставали станиці, і тисячі іногородніх — з майном і худобою, — рятуючись від помсти станичників, утікали під захист таманців. Дорогу перепинила біла кіннота генерала Покровського. Оскаженілі таманці розбили, розпорошили її, але однаково рухатись далі — на Катеринодар — було вже неможливо, і Кожух повернув свою армію з обозами біженців круто на південь, в пустельні і трудно прохідні гори, сподіваючись пробитися до Новоросійська, де стояв Червоний Чорноморський флот.
Денікіна тепер ніщо вже не могло спинити. Легко розчищаючи путь, він з усіма силами підійшов до Катеринодара, зайнятого залишками більш уже не існуючої Північнокавказької армії, і з наскоку взяв його запеклим штурмом. Так закінчився «льодовий похід», шість місяців тому початий Корніловим з жменькою офіцерів.
Катеринодар став білою столицею. Багатющі області Чорномор’я спішно очищалися від усього, що шумувало й бушувало. У генералів, які ще недавно власною особою шукали вошей у сорочці, відродились великодержавні традиції, старий імператорський розмах.
Колишній кустарний спосіб провадження війни через добування зброї і вогневого спорядження в бою або наскоком у більшовиків був, звичайно, непридатний для нових, широких планів. Потрібні були гроші, широкий приплив зброї і спорядження, постановка інтендантської частини для великої війни, потужні бази для наступу в глиб Росії.
Епоха домашньої міжусобної війни кінчалась, — в гру вступали ззовні могутні сили.
Особлива й несподівана небезпека постала перед німецьким головним штабом зараз же після перших червневих перемог Денікіна. Більшовики були ворогом, зв’язаним по руках і ногах Брест-Литовським договором. Денікін виявлявся ворогом, ще не дослідженим і не вивченим. З розгромом сорокінської армії Денікін виходив до Азовського моря і до Новоросійська, де з перших чисел травня перебував весь російський військовий флот.
З боку Чорного моря німці не були захищені. Поки флот був у руках більшовиків, вони були спокійні, — на всяку його ворожу дію вони відповіли б переходом через український кордон. Але п’ятнадцять ескадрених міноносців і два дредноути в руках Денікіна були вже серйозною загрозою перетворення Чорного моря на фронт світової війни.
Десятого червня Німеччина пред’явила Радянському урядові ультиматумі за десять днів перевести Чорноморський флот з Новоросійська в Севастополь, де стояв сильний німецький гарнізон. В разі відмовлення Німеччина загрожувала наступом на Москву.
Тоді ж з Одеси начальник штабу австрійських окупаційних військ писав у Відень — міністрові закордоннихсправ:
«Німеччина переслідує на Україні певну господарськополітичну мету. Вона хоче назавжди закріпити за собою безпечний шлях на Месопотамію і Аравію через Баку і Персію.
Шлях на схід іде через Київ, Катеринослав і Севастополь, звідки починається морське сполучення на Батум і Трапезунд.
Для цієї мети Німеччина має намір залишити за собою Крим, як свою колонію, або в якій-небудь іншій формі. Вони ніколи вже не випустять із своїх рук цінного Кримського півострова. Крім того, щоб повністю використати цей шлях, їм необхідно оволодіти залізничною магістраллю, а тому що постачати вугілля з Німеччини цій магістралі і Чорному морю неможливо, то їй необхідно заволодіти найзначнішими шахтами Донбасу. Все це Німеччина так чи інакше забезпечить собі…»
Коли десятого червня в Москві був одержаний німецький ультиматум, Ленін — як завжди, без вагання — розв’язав це тяжке і для багатьох «нерозв’язне» питання. Вирішено було: воювати з німцями зараз ще не можна, але і флоту їм віддавати не можна.
З Москви в Новоросійськ виїхав представник Радянського уряду товариш Вахрамєєв. В присутності делегатів від Чорноморського флоту і всіх командирів він запропонував єдину більшовицьку відповідь на ультиматум: Рада Народних Комісарів надсилає відкрите радіо Чорноморському флоту з наказом іти в Севастополь і здаватися німцям, але Чорноморський флот цього наказу не виконує і топиться на Новоросійському рейді.
