Українська література » Сучасна проза » Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
відрізана від Ставрополя, відступала на схід.

Таманці металися в кільці, удари їх були страшні і кровопролитні. Командуючий Кожух звалився у висипному тифі. Майже всі кращі командири були вбиті й поранені. В середині листопада таманцям вдалося, нарешті, прорвати фронт. Від героїчної Таманської армії вціліли жалюгідні залишки, роззуті й роздягнені. Залишивши Ставрополь, вони відходили у північно-східному напрямі, на Благодатне. Їх не переслідували, — почалися дощі, осіння негода спинила дальший наступ білих.


XII

Рік тому, в жовтні, народи, що населяють Росію, зажадали закінчення війни. Багатомільйонний стогін і крики: «Геть війну, геть буржуазію, що продовжує війну, геть військову касту, що провадить війну, геть поміщиків, що живлять війну», — вилились в один промовистий і короткий удар з крейсера «Аврора» по Зимовому палацу.

Коли цей постріл, що пробив оздоблений свинцевими статуями і чорними вазами дах ненависного будинку, розірвався в спорожнілій царській спальні з непрохололою ще постіллю, де істеричне безсоння коротав Керенський, хто міг передбачити, що цей заключний, здавалося, голос революції, який провіщав війну палацам і мир хатам, прокотиться з кінця в кінець по неосяжній країні і, відбиваючись, як луна, посилюючись, множачись, виростаючи, зареве ураганом.

Хто сподівався, що країна, яка тільки-но покинула зброю, знову підніме її, і підніметься клас на клас — бідняк на багача… Хто сподівався, що з купки корніловських офіцерів виникне величезна денікінська армія; що бунт чехословацьких ешелонів охопить війною на тисячу верст все Поволжя і, перекинувшись у Сибір, зросте на монархію Колчака; що блокада охопить задушними обіймами Радянську країну, і в усьому світі на всіх нових географічних картах і глобусах шоста частина світу буде позначатися як порожнє — незафарбоване — місце без назви, обведене товстою рисою…

Хто сподівався, що Великоросія, одрізана від морів, від хлібних губерній, від вугілля і нафти, голодна, злиденна, в тифозній гарячці, не скориться, — зціпивши зуби, знову і знову пошле своїх синів на страшні битви… Рік тому народ утікав з фронту, країна ніби перетворилась на безначальне анархічне болото, але це було невірно: в країні виникали могутні сили зчеплення, над утробним буттям підносилась мрія про справедливість. З’явилися незвичайні люди, яких раніш ніхто не бачив, і про діла їх з подивом і страхом заговорили всюди.

Зсередини Радянську країну потрясали заколоти. Одночасно з повстанням у Ярославлі (що перекинулось у Муром, Арзамас, Ростов Великий і Рибінськ) в Москві збунтувались ліві соціалісти-революціонери. Шостого липня двоє з них, з підробленим підписом Дзержинського на документах, прийшли до німецького посла графа Мірбаха і під час розмови вистрілили в нього й кинули бомбу. Посол був убитий останньою кулею, що влучила йому в потилицю в той час, коли він вибігав з кімнати. Увечері того ж дня в районі Чистих Прудів і Яузького бульвару з’явились озброєні матроси і червоноармійці. Вони спиняли автомобілі і прохожих, обшукували, відбирали зброю і гроші і відводили в особняк Морозова у Трьохсвятительському провулку, в штаб командуючого військами повстання. Тут же сидів під арештом Фелікс Дзержинський, який сам приїхав у цей особняк, шукаючи вбивців Мірбаха. Цілий вечір і частину ночі відбувалися арешти. Був захоплений телеграф. Але почати рішучі дії проти Кремля ще не наважувались. Бунтівників було близько двох тисяч, вони розташувалися фронтом від Яузи до Чистих Прудів.

Захистом Кремля тієї ночі були телефони та стародавні стіни. Війська стояли в таборах на Ходинському полі, частина їх була розпущена з нагоди переддня Івана Купайла. Настрій у Кремлі ставав нервовим. Проте до ранку вдалося стягнути близько восьмисот бійців, три батареї і броньовики; о сьомій ранку війська пішли в наступ і розбили з гармат особняк Морозова у Трьохсвятительському провулку. Багато було шуму, але мало жертв, — «армія» лівих есерів втекла провулками, задніми дворами в невідомому напрямку. Її командуючий Попов, губатий юнак з божевільними очима, зник з Москви. Через рік він з’явився у Махна начальником контррозвідки і вславився витонченою жорстокістю.

Заколот був придушений у Москві й на Волзі. Але заколот таївся всюди: бунтували проти більшовиків, проти німців, проти білих. Села йшли на міста і грабували їх. Міста скидали Радянську владу. Починалась епоха незалежних республік, вони виростали й лопалися, як дощові гриби, деякі з них можна було обскакати верхи від зорі до зорі.

Радянська влада напружувала всі зусилля, щоб оволодіти анархією. І в цей час їй було завдано страшного удару: тридцятого серпня, після мітингу на заводі Міхельсона права есерка Каплан (з організації людини з шпилькою-черепом) стріляла і тяжко поранила Леніна.

Тридцять першого на вулицях Москви бачили загін людей, одягнених з голови до ніг у чорну шкіру, — вони рухались колоною посеред вулиці, несучи на двох древках прапор, на якому було написано одне слово: «Терор»… День і ніч на заводах Москви й Петрограда тривали мітинги. Робітники вимагали найрішучіших заходів.

П’ятого вересня московські і петроградські газети вийшли із зловісним заголовком:


ЧЕРВОНИЙ ТЕРОР


«… Наказується всім Радам негайно провести арешти правих есерів, представників крупної буржуазії і офіцерства і тримати їх як заложників… При спробі сховатися або підняти повстання — негайно застосовувати масовий розстріл беззастережно… Нам необхідно негайно й назавжди забезпечити наш тил від білогвардійської наволочі… Не повинно бути найменшого прогаяння при застосуванні масового терору…»


В містах у той час мало давалося світла, цілі квартали стояли темними. І от мешканці заможних квартир з жахом побачили, як розжарювалися червонуваті волосинки електричних лампочок… Загони озброєних робітників пішли по цих передсмертно освітлених будинках.

Вісімнадцятий рік кінчався, промчавши диким ураганом над Росією. Темна була вода в осінніх хмурних хмарах. Фронт був всюди — і на далекій Півночі, і на Волзі під Казанню, і на Нижній Волзі під Царицином, і на Північному Кавказі, і по границях німецької окупації. На тисячі верст тягнулися окопи, окопи, окопи. Насувалася осінь, вона не веселила серця бійців, і багато з них,

Відгуки про книгу Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: