Стара хвороба - Володимир Миколайович Верховень
— Ну, тоді скажіть чому, я хочу знати…
— Якщо дозволите, я поки що приховаю від вас загадку цього озера… Мине трохи часу, і ви самі все зрозумієте…
Зулейха знизала плечима, ніби не вважаючи цю таємницю вже аж такою важливою:
— Як хочете… Вам краще знати…
Вони пройшли ще трохи і вийшли з густого перелісся. Зулейха поглянула на озеро ще раз. Але ж як дивно! Якщо це й були плакучі верби, то хіба вони могли рости так глибоко у воді?
Дівчина, не виявляючи своєї цікавості, аби не дати чоловікам ще приводу посміятися з неї, придивилася пильніше. Вода в ньому хоча, здавалося, й не відрізнялася від звичайної морської чи озерної блакиті, все ж мала якийсь незвичайний колір. Вона була якоюсь легкою і прозорою. І нарешті Зулейха помітила своєрідність самої водної поверхні. Всупереч усім законам фізики, рівна поверхня води не закінчувалася під горою на протилежному березі, а здіймалася вгору крутосхилом.
Тепер Зулейха зрозуміла, чому з неї сміялися Юсуф із батьком: перед нею лежало не справжнє озеро, а такий собі міраж.
Юсуф усе пояснив:
— Ви бачите не воду, а лише шар туману. У долині волого, тече багато невеликих річок… У літні місяці та восени звичайно надвечір вся долина вкривається синюватим серпанком. Якщо в цей час дивитися з пагорбів, то можна подумати, що перед вами нерухома гладінь озера. Тому тутешні місця так і назвали «Озерна гладінь».
Я бачив схоже явище, коли якось надвечір вертав з Назіллі в Денізлі, і помилився так само, як і ви. Можливо, тому те місце й назвали Денізлі.
Аж ген Зулейха побачила малесенькі хатинки з червоними черепичними дахами, але не змогла визначити, де ж сам особняк.
Юсуф показав їй на гайок попереду й трохи ліворуч:
— Наш будинок там, Зулейхо-ханим.
Молода дівчина з наївним здивуванням спитала:
— Просто серед дерев?
— Так, просто серед дерев. Таке наше похідне життя…
Юсуф знову розсміявся. Зулейху дратувало, що він знов ніби жартував з нею та корчив із себе всезнавця, якому подобається задурювати голови малим дітям. Відповідати в тому ж дусі означало лише заохочувати його нахабство і примітивні жартики. Краще було взагалі мовчати. Та Зулейха не змогла стриматися, щоб хоча б якось йому не дошкулити.
— Ефенді, невже таке досі можливо? — спокійно і ввічливо спитала вона. — Людина багата й цивілізована в будь-якому разі забезпечить собі максимум зручностей.
Юсуф обернувся до Алі Осман-бея і, вдаючи, ніби засмучений, сказав:
— От тобі й маєш! Зулейха-ханим, здається, подумала, що наш старезний особняк схожий на європейські замки… Боюся, доведеться її розчарувати…
І так він це сказав, що Зулейха пошкодувала про свої слова.
На стежці перед деревами з’явилися кілька жінок і дітей. Це була Юсуфова мати та його сестри. Вони разом з трьома дітьми, по святковому вбраними з нагоди приїзду гостей, вийшли їх зустрічати.
Старша з двох сестер Юсуфа була вдова. Після того як її чоловік загинув у бою під Аданою на другому році війни, вона дала обітницю більше не виходити заміж і разом з дітьми повернулася в особняк Гьольюзю.
Молодшій сестрі щойно виповнилося сімнадцять. Зараз вона няньчилася з дітьми сестри, а у вільний час, таємно, як злочинниця, зачинялася в кімнаті, шила пелюшки і плела шкарпетки для своїх майбутніх дітей.
Щодо матері Юсуфа, то вона мала чоловічу статуру, була більш схожою на сина, ніж на дочок. Риси її виразного обличчя були дещо зарізкі. Великі чорні очі випромінювали розум і владність.
І хоча на перший погляд Юсуфова мати могла здатися холодною або й налякати своїм виглядом не знайомих з нею людей, вона просто й щиро обійняла Зулейху і розцілувала дівчину в обидві щоки.
Те, що здалека Зулейсі здалося гаєм, виявилося великим садом, оточеним густою стіною тополь. Увесь простір між ними геть заріс плющем, який здіймався, сплітаючись, угору по деревах і утворював такий густий зелений живопліт, що де-не-де він навіть не пропускав світло й повітря.
Сад розкинувся на невисокому плато. Передній його відкритий виступ висів над прірвою, яка, ніби відкраяна ножем, спускалася в долину майже вертикальним обривом. Будинок — велику будівлю в центрі саду — здається, кілька разів перебудовували, доки він нарешті став таким, яким його можна було бачити зараз. Очевидно, раніше це була кам’яна фортеця, котру побудували в цій безлюдній гірській місцевості, щоб захиститися від раптових нападів.
Юсуф одвів Зулейху в гай на краю плато:
— Якщо дивитися знизу, будинок схожий на орлине гніздо, всі посівні площі лежать у долині. Але, як я недавно сказав, тут вогко, тому місця ці малярійні. Отож наші прадіди й змушені були переміститися на пагорби.
Зулейха почувалася ні в сих ні в тих через свою недавню грубість, тому вирішила якось її затерти і сказати молодому чоловікові що-небудь приємне:
— Це й справді дуже гарне місце. Батько мав рацію: велика помилка вважати важливими для себе ті неприємні справи і займатися ними в місті, коли можна жити тут, почуваючись справжнім маленьким правителем.
Юсуф стрепенувся. Він більше не міг мовчати й вигукнув:
— Еге ж, скажіть! Адже таке життя в тисячу разів краще…
А бодай тебе! Таж Зулейха тільки хотіла підкреслити красу природи, Юсуф же невірно її зрозумів, подумавши, що вона говорить про роботи, облаштування і багатство, і з жаром почав розповідати дівчині про всі ті казна-які нововведення, що він їх сам собі напланував.
Оманливий серпанок ще остаточно не розвіявся, але увечері став прозорішим, і під морем туману можна було побачити дивовижний краєвид: лісисті місця та надзвичайних барв — червоні, зелені, жовті — ділянки землі. Юсуф показував на них рукою і коротко пояснював дівчині:
— Як і багато хто, ви, напевно, скажете, що все це божевілля. Але я не через багато років, а за три роки вирощу тут банановий ліс. Сьогодні ви мені не вірите, та років через три… Ви, скоріш за все, будете вже в Стамбулі… Але, якщо допоможе мені Аллах, перші плоди я надішлю вам… І кліматичні умови тут цілком відповідні… От тільки часто дме різкий північний вітер, та я вже придумав, як від нього захиститися… Перший раз поекспериментую просто ген на тих засіяних пагорбах на осонні. А з північного боку захищатиму дерева заслонами од вітру…
Юсуфові проекти щодо нової поливної системи, яку він хотів застосувати в долині, зрошувальних каналів і ариків укупі з новими способами землекористування, а також бананових садів, які він виростить, виноградників та рисових полів, — усе це здавалося нудним
