Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Сисою щербину. - Я хотів сказати декілька слів від імени партійної організіції заводу. Наше виробництво під мудпим керівництвом: ЦК нашої партії розвивається в умовах н о-во'і економічної політки, нового курсу, взятого ,,всерйоз і надовго", як сказав небіжчик Володимир ІллічТГен.н. і нам потрібні радянські кадри, якнайбільше кадрів. Отже, ми вітаємо цього нового члена нашого суспільства, і хай він росте батькам; н.а втіху, а нашій Комуністичній партії на славу...

Він зробив силувану усмішку (бо перехід від казенної промови до усмішки був не такий легкий), показав ще раз свою щербину, вихилив чарку й сів. Усі теж випили і з робленою бадьорістю заплескали. Промова була дурна, недоречна і вона просто ,,вбила" попередню невимушену вченість але всі робили вигляд, що сказано щось надзвичайно розумне. Щоб ту веселість відновити, голова "завкому Нетіпаха, підскочивши й собі з піднесеною (наново, звичайно, налитою) чаркою в руці, додав до поздоровлення ще й побажання, щоб молоде подружжя на цьому досягові не за, спокоїлось, а постаралося ще в справі збільшення кадрів радянського будівництва...

- Авжеж, авжеж! - загукали гості, і били в долоні з усієї сили. Особливо завзято плескала Нетімашина жінка, зиркаючи переважно на молодого гарного батька (її власний чоловік був уже на літі й цікавився, либонь, більше чаркою, аніж батьківством: у них же не було дітей). Секретар "парторганізації" відтуляв свою щербину і теж весело бив у долоні

Раїса засоромилась, а в Павла ворухнувся сумнів, чи варто з такою мати більш як одну дитину. Він бачив худеньку фігурку своєї жінки й відчував, як колишнє почуття любови до иеї тікає з його серця... Цей сумнів підсилювала "діяльна участь" у всьому цьому святі тещі, що поводилась так, немов би вона була найбільше причетна до появи на світ цього дитинчати. Вон,а теж нахилилась до внука, злегенька взяла пучкою за ґудзик носика, прицмокнула й ніжно вимовила:

- Валодічка!

(Так вона пристосувала непридатне для побутового вжитку офіційно дане ім'я "Владлен" - абревіятуру від "Владімір Ленін").

У Перемітька аж обличчя пересмикнулось, як він почув цю тещину ніжність, оте її "акуче" "Валодічка . А заразом. він усвідомив зародження в його родині нової болючої проблеми: його сина будуть виховувати в ворожо м' у для України дусі, тієї у к, раїни, що за неї він боровся замолоду і що була ще й т епер його духовим, хоч і значною мірою прихованим світом, його рідний син буде змалку чути огидну кацапську мову!

І це була нерозв'язна' проблема, бо так, як він не мо же раптом заговорити по-китайському, - так теща не може перейти на українську мову. А вона ж іще й уперта баба з кованим носом - свідомо зневажає "хахлацьку мюву",..

- Він у нас умніца, - сказала теща до гостей. - Дивіться, як він зорить ґлазьонками...

- "А якій бабі чи дідові внуки не здаються розумними!" - роздратовано закипів зять. - Ґлазьонкі!" Він уже ненавидів її всіма силами своєї душі, і кожне

її слово чи жест викликало нервовий здриг у всьому його тілі.

- "І не вмре скоро... здорова ж,., за дочку здоровіша!" - константувала знові його свідомість, бачивши її жилаву, затягнуту в сукню темного кольору постать, дебелі "хортячі" ноги. Шістдесят років, справді, дуже мало позначились на ній, у темному волоссі ще майже не було сивини.

Але цей нервовий кип'яч був у нього десь усередині, а зокола він (Павло б то) робив веселий вигляд, ,,радів" ра-зом із дружиною й тещею, дякувдв гостям за побажання.

Гості пили за здоров'я їхнього сина далі, бризкали з чарок аж під стелю, щоб, мовляв, аж отакий високий ви-ріс. І ті бризки розсипалися в сонячному сяйві, що грало на столі, стрибало зайчиками на стінах. Отакий Хай росте!

Сисой промов не виголошував, тільки слухав інших та їв (видно, в невістки не дуже наїдався), але, вичекавши, по-¦ ки гості досить сп'яніють, він відкликав Павла набік, до вік-на, і дав йому непоматно' папірець - наказ про призначення його на посаду керівника сталеварного цеху. Це був його подарунок з нагоди народження сина...

Павло з щирою вдячністю (так! так!) потиснув шурякові руку. Взагалі з усієї цієї родини він любив і поважав тільки Сисоя, що досі робив йому тільки добре чи був його опорою в життьовій боротьбі, а завдяки м'якій вдачі навіть, здавалося, не міг робити йому прикре.

Зустрівшися поглядомі із Сисоєм, він відчув, що, в разі розриву з Раїсою, йому не легко було б робити такий біль цьому чоловікові. Це був ще один вузлик, що його треба було б розривати чи розрубувати.

Хтось із гостей покликав Сисоя й Паша до гурту (мовляв: чого там шепочетесь?), а підпила жінка голови ,,завкому" притягла Сисоя за руку й почала його "женити". Бо поки, мовляв, йому парубкувати?

Сисой навіть засоромився, - не любив, як на це натякали. Він уже й не мріяв про створення власної родини, а мимохіть - і це давно вже укмітив Перемітько - горнувся до родини своєї улюбленої сестри...

Тим більший це міг би бути удар для ньогз -- якби ця родина розпалась.

...Після цих офіційних уводин у життя нової людини одного вечора відбулися ще й неофіційні. Це, правда, роб-лено вже без участи батька, але насправді батько тільки удавав, що нічого не знає. А щоб зберегти, так би мовити, партійку чистоту, він на той вечір зійшов з дому.

Цією таємничою операцією керувала, видима річ, теща, Затушкувавши дитину в цілу купу теплого, вона понесла її христити. А як виносила з хати, була ще на ґанку, обережно роззирнулася на всі боки, чи хто з сусідів не дивиться, - і тоді шугнула хижим птахом у темряву. Раїса ледве встигала за нею...

Так два світи боролися ще в прихованому стані, а світ приголомшений ще перетягав до себе й тих, хто примусово з життьової неминучосте мусив зовні його зрікатися. Перемітько, сахаючись у душі ворожого йому переможного сві ту, мимоволі потрапляв у лабети старого. Якби він сам діяв, то,"'звичайно, пішо© би до автокефаьної