Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
- "Мабуть, як дівчина шукає собі пари, - так думав тепер, - то й чепуриться, а як вийде заміж, стає байдужа до цього"...
Особливо правильною здавалась ця думка в застосуванні доі тих жінок, що люблять своїх чоловіків, не думають уже про інших, для яких треба було б чепуритись, щоб їх принадити... А свої чоловіки зничайно стають для них "буденним явищем".
Дратували Павла й усі оті її ляльки, ведмедики та коти, що їх вона скрізь розставляла,, а часом і просто "розкидала" по хаті. Частенько знаходив якогось там кота чи ведмедика навіть у себе на письмовому столі, - тоді хапав і люто шпурляв його до вітальні, навмисно насеред хати, щоб вона побачила. Та як вона здебільшого не пам'ятала, де той чи той ведмедик стояв раніш, то й не звертала на це уваги, іноді просто переступала через нього, аж поки маги не підбирала. Бувало й так, що Павло сам через деякий час відкидав його, як футбол, з дороги. А то якось випадково, шукаючи своїх черевиків, Павло заглянув під ліжко, - заглянув і вжахнувся: чого тільки там не було! її припалі пилом черевики, старі панчохи, закрутки, шпильки, старі газети тощо. А як він спробував тії газети витягати, то витяг і повість О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала", що ЇЇ прииніс із книгозбірні спеціяльно для неї, думаючи, що вона зацікавиться цим яскравим романтичним твором. Аж вона ото так "зацікавилась"!.. Уявив, що то вона лежала на ліжку, підгніздила книжку під себе, а далі й за ліжко засунула. Вона ж взагалі не мала звички читати (в цьому виявиась мала її освіта) А що мати робила в хаті усе сама, не дозволяла доч-ці й за холодну воду братись, то вона просто нудилася, не знала, де себе подіти. Крім того, дедалі більше давалася взнаки й її вагітність. З цієї причини з нею почали творитися несусвіт,е'нні речі. То вона раптом, з доброго дива, починала плакати, то її нудило, то вона намагалась злизувати із стін вапно. Ночами часто не було, на неї сну, і вона, не знаючи, де себе з нудьги подіти, термосила й Павла - щоб і він не слав..
Натомлений після роботи, він завжди хотів спати, - тож гнівно схоплювався і, щоб не робити сварки, хапав в оберемок подушку та й тікав до свого кабінету. Інколи це його, справді, рятувало, та часом і Раїса за ним бігла - і зчинялася колотнеча,
А то якось вибухла була буча трохи чи не в селищному засягові. Павло відпрацюав дві переміни (Дьоменко тоді в якесь відрядження їздив), і його тіло було втомою, як важким чавуном, налите. Нашвидку повечерявши, він упав на ліжко й заснув, як убитий. І приснився йому сон. Наче він іде якимись зеленими луками, а на тих луках усякі квіти, як різнобарвне мереживо, по траві міняться-переливаються. Ю> ли це шелесть - з-поза одного куща (білі квіти, як білі метелики, його обсіли) випурхнула, як та пташка легкокрила, його Раєчка, кізкою підстрибнула, а тоді так і повисла в нього на шиї, обіймаючи та виціловуючи... Ой, ще зацілує... аж дихати не дає...
Прокинувся Павло від стусана під бік. Лупнув очима: у спальні видно від місяця, як удень. Місяць, мабуть, вийшов десь там надворі на саму середину неба та й розлив свої срібні чари. А при боці в Павла сиділа його жінка Раїса і бгикала, як дитина:
- Я хочу оселедця.
Павло підеів голову від зігрітої, повної сну подушки, не добираючи гаразд, чи то йому почулось, чи, може, він ще не прокинувся. Перепитав:
- Чого ти хочеш?
- Оселедця...
Тоді він підвівся й сів, протираючи кулаком очі, щоб остаточно розігнати сон і впевнитися, що вже не спить. Оглянув уважно свою жіночку - чи вона не жартує, часо;? Таки ні: бліда на виду, сухо-блискучі по-дитячому розплющені очі, трохи розтулені і ніби припухлі губи - і хоч би тобі який маленький натяк на жарт...
І враз Павло відчув, як йому всередині почала зводитися хвиля гіркосте, заклекотіло там щось... зуби й кулаки почали стискатися... Але він стримав тую хвилю, щоб ще спокійно запитати:
- А чи ти... той... при своєму розумі? Раїса почала вже справді, як дитина, плакати, - так їй того оселедця закортіло.
Павла цей плач, як батогом, стьобнув. Він підскочив,
давши вже волю тій люті, що закипіла десь там усередині, ухопив жінку обіруч за тендітні, худенькі плечі, і взяв безтямно її, як те курча, трясти, ніби хотів з неї душу витрясти... аж головою вона ті'цйла...
- Оселедця тобі заманулось? А чи ти знаєш, що я не спаз майже двадцять чотири години? Треба ж мати хоч трохи сумління!
І вже був страшний у цій несамовитості: перекривлене лице, витріщені очі, розкустраний чуб, чомусь розірвана нг плечі піжама.
Раїса перелякано желіпнула, виприснула йому з рук і кинулася з ліжка, щоб бігти до матері. Загрозлива небезпека появи на сцені ще й тещі миттю здмухнула з нього і рештки сну, і втому, він перехопив Раїсу на її стрибку, розпатлану, в довгій облепистій сорочці, вхопив на оберемок і знову пошпурив на ліжко.
- Ма-амо! - майже задихалася Рая. Билася в його руках, виривалась.
Це вже був' такий розпачливий зойк, що хеща не могла не почути. І справді, через якусь там хвилину за дверима зачовгала її енергійна хода - не хода, а біг.
Пєремітько, не усвідомлюючи докраю дикости того, що робить, ухопив двері за ручку й став тягтіи їх до себе в той час, як теща намагалася їх відчинити. Не подумав у першу мить, що міг би на ключ замкнути, а тільки з тупою впертістю притягав до себе.
А Раїса вже ридма ридала, криком кричала, ніби її, справді, хтось убивав. Не перемігши зятя в цьому змаганні, теїда загупала в двері і теж галасувала:
- Відчини, кажу тобі!..
Павло держав далі, зціпивши
