Консуело - Жорж Санд

Консуело незабаром приєдналася до нього й почала вмиватися так само весело, як проробляла це щоранку, намагаючись струсити із себе вагу сну й хоробро освоїтися з ранковим холодком, її здивувало засмучене обличчя Гайдна.

— О! Цього разу, друже Беппо, ви гірше за мене справляєтеся з утомою й хвилюваннями: ви бліді, як ці білі квіти, що мовби плачуть, схилившись над водою.

— Зате ви свіжі, як ці дивовижні дикі троянди, що начебто сміються вздовж берегів, — відповів Йосиф. — Хоч вигляд у мене й немічний, але я не боюся втоми, а от хвилювання, синьйоро, я справді не вмію переносити.

Весь ранок він був смутний. Коли ж вони зробили привал на чудесному лузі, під покровом дикого винограду, щоб підкріпитися хлібом і горіхами, Консуело, бажаючи з'ясувати причину його похмурого настрою, закидала його такою безліччю наївних запитань, що він не зміг утриматися від спокуси повідати їй про глибоке невдоволення собою й своєю долею.

— Ну, якщо вже вам так хочеться знати, будь ласка. Я думаю про свою нещасну долю: адже з кожним днем ми все більше наближаємося до Відня, де я зв'язав себе обітницею на все життя, у той час як серце моє не лежить до цього. Я не люблю своєї нареченої й відчуваю, що ніколи не полюблю її. Однак я обіцяв і стримаю слово.

— Та чи може це бути! — вигукнула вражена Консуело. — У такому разі, мій бідолашний Беппо, наші долі, що здавалися мені багато в чому такими схожими, насправді зовсім протилежні: ви біжите до нареченої, яку не любите, а я тікаю від нареченого, якого люблю. Дивна доля: одним вона дає те, що їх страшить, а в інших віднімає найдорожче!

Говорячи це, вона дружньо потисла йому руку, і Йосиф чудово зрозумів, що слова її продиктовані аж ніяк не народженою підозрою щодо його нерозсудливості чи бажанням провчити його. Але завдяки цьому урок виявився ще більш дійовим. Вона співчувала його нещастю й сумувала разом з ним; у той же час щирі слова, що вирвалися, здавалось, із самої глибини її серця, були доказом того, що вона любить іншого самовіддано й непохитно.

То був останній спалах — більше пристрасть до Консуело не мучила Йосифа. Він схопив скрипку і, з силою ударивши по ній смичком, постарався забути цю бурхливу ніч.

Коли вони знову вирушили в дорогу, він уже зовсім зрікся своєї нездійсненної любові й під час подальших подій відчував до своєї супутниці тільки найдужчу, найвідданішу дружбу.

Коли Консуело, бачачи Йосифа похмурим, намагалась утішити його ласкавими словами, він говорив їй:

— Не турбуйтеся про мене. Хоч я й приречений не любити своєї дружини, у мене принаймні є почуття дружби до неї, а дружба може цілком замінити любов, — я розумію це краще, ніж ви гадаєте.

Розділ 69

Гайдн ніколи не мав підстав жалкувати про цю подорож і про душевні страждання, з якими йому доводилося боротись, тому що за все своє життя не одержував більш прекрасних уроків італійської мови й такого досконалого уявлення про музику. У довгі години відпочинку, проведені в гарну погоду в цілковитій самотності під покровом Богемського Лісу, наші юні артисти виявили одне перед одним увесь свій розум, усю свою талановитість. Хоча в Йосифа Гайдна був прекрасний голос і, виступаючи як півчий, він навчився відмінно володіти ним, хоча він грав на скрипці й ще на декількох інструментах, проте, слухаючи спів Консуело, він незабаром зрозумів, наскільки вона вища від нього за майстерністю, зрозумів, що й без Порпори вона могла б зробити з нього гарного співака. Але честолюбство й здібності Гайдна не обмежувалися цим жанром мистецтва. Консуело, помітивши, що хоча й слабкий співак, він так правильно й так глибоко розуміє теорію, сказала йому якось з усмішкою:

— Не знаю вже, чи добре я роблю, навчаючи вас співу, адже якщо ви захопитеся кар'єрою співака, то, чого доброго, загубите в собі більш високе обдаровання. Ану ж бо, подивимося ваш твір! Незважаючи на тривалі й серйозні заняття контрапунктом із таким великим учителем, як Порпора, я навчилася лише розрізняти, що талановите, а що ні; сама ж я ніколи не змогла б створити нічого серйозного, тому що, навіть якби набралася сміливості дерзнути, у мене не вистачило б на це пороху. Якщо ж у вас є здатність до творчості, ви мусите обрати саме цей шлях, а до співу й до гри на інструментах ставитись як до чогось допоміжного.

Річ у тім, що після зустрічі з Консуело Гайдн почав мріяти про кар'єру співака. Йти за нею, жити біля неї, раз у раз зустрічатися з нею в її бродячому житті стало за ці дні його палким бажанням. Через це йому не хотілося показувати їй свій твір, хоча він завершив його перед від'їздом до Пильзена й захопив із собою. Йосиф однаково боявся й здатися їй посередністю в цьому жанрі, й виявити талант, що спонукало б її не погодитися з його прагненням стати співаком. Зрештою він поступився й дав вирвати в себе таємничий зошит. То була невелика фортепіанна соната, що призначалася для його юних учнів. Консуело почала з того, що прочитала сонату очима; Йосиф був вражений, дивлячись, як вона з першого погляду прекрасно схоплює річ, немов чує її у виконанні. Потім Консуело змусила зіграти деякі пасажі на скрипці й сама проспівала ті, що були доступні для голосу. Не знаю, чи вгадала Консуело в Гайдні за цією дрібничкою майбутнього творця «Сотворіння світу»[187] і стількох інших великих творів, але вона відчула в ньому великого музиканта і, повертаючи йому ноти, сказала:

— Кріпись, Беппо, — ти видатний артист і можеш стати великим композитором, якщо працюватимеш. У тебе безсумнівно є ідеї. А з ідеями й знаннями можна далеко піти. Здобувай же знання й постарайся не сваритися з Порпорою, — хоч у нього й важкий характер, але саме такий учитель тобі потрібен. А про сцену забудь, — твоє місце не там. Твоя зброя — перо. Не ти мусиш слухатись, а до тебе мусять прислухатися. Коли можеш бути душею, навіщо ж перетворюватися в одне із знарядь? Отож-бо, майбутній маестро! Киньте вправляти своє горлечко трелями й каденціями. Вам треба знати, як їх розставити, а не як виконувати. Це вже дайте змогу мені, вашій покірній і підвладній вам