Консуело - Жорж Санд

— Убити себе легко, але це корисно тільки самому самогубцеві. Ні, Йосифе, треба й багатому залишатися людяним.

— А позаяк це, очевидно, неможливо, то варто було б принаймні всім біднякам бути артистами.

— Зовсім непогана думка, Йосифе! Якби всі нещасні розуміли й любили мистецтво настільки, що змогли б опоетизувати вбогість, тоді б самі собою зникли бруд, розпач, самоприниження й багатії не дозволяли б собі так зневажати й нехтувати бідняків. Усе-таки до артистів почувають деяку повагу.

— Мм… ви перша людина, що подала мені таку думку! — вигукнув Гайдн. — Виходить, у мистецтва можуть бути завдання дуже серйозні, дуже корисні для людства?..

— А ви думали дотепер, що воно є тільки розвагою?

— Ні, але я вважав його хворобою, пристрастю, грозою, що вирує в серці, полум'ям, яке спалахує в нас і переходить від нас до інших… Якщо ви знаєте, що таке мистецтво, скажіть мені.

— Скажу тоді, коли це для мене самої стане зрозуміло. Але можете не сумніватися, Йосифе: мистецтво — велика річ. А тепер ходімо; і глядіть, не забудьте скрипки — вашого єдиного надбання, джерела вашого майбутнього багатства.

І вони заходились укладати провізію для легкого сніданку, вирішивши насолодитися ним на травичці в якому-небудь романтичному куточку. Коли Йосиф витяг гаманця, щоб розплатитися, господиня всміхнулася й без усякої манірності рішуче відмовилася від грошей. Хоч як умовляла її Консуело, жінка була непохитна; вона навіть стежила за своїми юними гістьми, щоб вони не сунули потихеньку дітям якої-небудь монетки.

— Не забувайте, — сказала вона нарешті з деякою зарозумілістю Йосифу, що продовжував наполягати, — що мій чоловік од народження дворянин і, повірте, нещастя не принизило його до того, щоб брати гроші за виявлену гостинність.

— Така гордість здається мені дещо перебільшеною, — зауважив Йосиф своїй супутниці, коли вони вийшли на дорогу, — у ній, мабуть, більше пихи, ніж любові до ближнього.

— А я бачу в цьому тільки любов до ближнього. Мені дуже соромно, і серце моє наповнюється каяттям при думці, що я, бачте, не змогла примиритися з незручностями цього будинку, де не побоялись обтяжити й принизити себе присутністю такого бурлаки, як я. Ах, проклята витонченість! Дурна зніженість розпещених дітей! Ти — недуга, тому що робиш здоровими одних на шкоду іншим!

— Ви занадто близько приймаєте до серця все, що відбувається на нашій землі, — мовив Йосиф. — Мені здається, така велика артистка, як ви, має бути холоднокровнішою й байдужішою до всього, що не має відношення до її професії. У трактирі в Клатау, де я почув про вас і про замок Велетнів, говорили, що граф Альберт Рудольштадт, при всіх своїх дивацтвах, великий філософ. Ви відчули, синьйоро, що не можна водночас бути артистом і філософом, тому-то ви й кинулися навтіки. Не думайте так багато про людські нещастя, краще повернімося до наших учорашніх занять.

— Охоче, але, перш ніж почати, дозвольте вам зауважити, що граф Альберт хоч і філософ, а куди більш великий артист, аніж ми з вами.

— Правда? Виходить, у нього є все, щоб бути коханим! — зітхнувши, мовив Йосиф.

— Усе, на мій погляд, окрім бідності й низького походження, — відповіла Консуело.

Непомітно для себе, підкуплена увагою з боку Йосифа, спонукувана його наївними запитаннями, які він задавав тремтячим голосом, вона захопилася й досить довго й із задоволенням розповідала йому про свого нареченого. Докладно відповідаючи на кожне запитання, вона поступово повідала йому про всі особливості почуття, викликаного в неї Альбертом. Можливо, настільки виняткова довіра до юнака, з яким вона познайомилася тільки напередодні, була б недоречною за всяких інших обставин. І дійсно, лише настільки незвичайні обставини могли породити її. Хай там як, Консуело піддалася непереборній потребі самій пригадати всі достоїнства свого нареченого й повірити його дружньому серцю. І, розповідаючи, дівчина із задоволенням, подібним до того, яке відчуваєш пробуючи свої сили після серйозної хвороби, зрозуміла, що любить Альберта більше, ніж думала, коли обіцяла йому докласти всіх старань, щоб любити тільки його одного. Тепер, удалині від нього, Консуело могла дати волю свош палкій уяві, і все, що було в характері Альберта прекрасного, шляхетного, гідного, з'являлося перед нею в більш яскравому світлі, бо над нею вже не тяжіла необхідність прийняти занадто поспішно безповоротне рішення. Гордість дівчини не страждала більше, позаяк її не могли обвинуватити в честолюбстві; вона втекла, відмовилася від усіх благ, пов'язаних із цим шлюбом, і могла, не соромлячись і не червоніючи, віддатися любові, що владно опанувала її душу. Ім'я Андзолето жодного разу не зірвалося з її вуст, і вона з радістю помітила, що їй навіть на думку не спало згадати про нього, коли вона розповідала Йосифу про своє перебування в Чехії.

Звірення ці, можливо, недоречні та безрозсудні, виявилися надзвичайно своєчасними. Йосиф зрозумів, наскільки душа Консуело серйозно захоплена любов'ю, і неясні надії, що мимоволі зародилися в ньому, розсіялися як сон, — юнак постарався заглушити в собі навіть сам спогад про них. Наговорившись досхочу, обоє примовкли й години дві йшли, не проронивши жодного слова. Йосиф твердо вирішив відтепер бачити у свош супутниці не чарівну сирену або небезпечного, загадкового товариша по бурлакуванню, а тільки велику артистку й шляхетну жінку, чия дружба й поради могли якнайдоброчинніше вплинути на все його життя.

Бажаючи відповісти відвертістю на відвертість, а також прагнучи створити подвійну перешкоду власним палким почуттям, він відкрив їй свою душу й розповів, що також не вільний і, можна сказати, навіть є нареченим. Роман Гайдна був не настільки поетичний, як роман Консуело, але тому, хто знає його кінець, відомо, що він був не менш чистий і не менш шляхетний. Юнак мав дружні почуття до дочки свого великодушного хазяїна, перукаря Келлера, і той, помітивши їхню безневинну любов, сказав йому якось:

— Йосифе, я довіряю тобі. Ти, здається, любиш мою дочку, і вона, бачу, небайдужа до тебе. Якщо ти так само чесний, як працьовитий і вдячний, то, ставши на ноги, будеш моїм зятем.

Сповнений гарячої вдячності, Йосиф дав слово й, хоча нітрошки не був закоханий у свою наречену, вважав себе зв'язаним на все життя.

Розповідав він про це зі смутком, якого був не в змозі здолати, порівнюючи своє становище з п'янкими мріями, тому що від мріянь цих йому доводилося відмовлятись. Консуело ж побачила в цьому смутку симптом глибокої, непереборної любові до дочки Келлера. Гайдн не посмів переконувати її, а її повага, її впевненість у порядності й чистоті Беппо завдяки цьому тільки зросли.

Отже, їхня