Консуело - Жорж Санд
Сільце, вогники якого наші подорожні помітили в темряві, насправді виявилося великою фермою, де їх гостинно зустріли. Родина добрих хліборобів вечеряла просто неба, біля порога свого будинку, за грубим дерев'яним столом, куди і їх посадили охоче, але без особливої привітності. Їх ні про що не запитували, ледве навіть удостоїли погляду. Ці добрі люди, стомлені довгим і пекучим робочим днем, їли мовчки, насолоджуючись простою їжею, якої було вдосталь. Консуело визнала вечерю чудовою і віддала їй належне, а Йосиф забув про їжу, дивлячись на бліде благородне обличчя Консуело, що вирізнялося серед грубих засмаглих облич селян, покірних і тупих, як у волів, що паслися на траві навколо них, пережовуючи їжу з не меншим шумом, аніж їхні хазяї.
Кожен із тих, що вечеряли, наївшись і перехрестившись, йшов спати, даючи можливість більш міцним віддаватися застільним утіхам скільки їм заманеться. Тільки-но чоловіки встали з-за столу, вечеряти сіли жінки, що прислужували їм, разом із дітьми. Більш жваві й цікаві, вони затримали юних мандрівників і засипали їх запитаннями. Йосиф узяв на себе обов'язок пригощати їх заздалегідь заготовленими на такий випадок байками, які, по суті, не так уже й далекі були від істини: він видавав себе й свого товариша за бідних мандрівних музикантів.
— Який жаль, що сьогодні не неділя, — зауважила одна з наймолодших дівчат, — ми б із вашою допомогою влаштували танці.
Вони задивлялися щосили на Консуело, вважаючи її за красеня юнака, а та, щоб ліпше зіграти взяту на себе роль, кидала на них сміливі, зухвалі погляди. Спершу вона було зітхнула, уявляючи собі всю принадність цих патріархальних звичаїв, таких далеких від її неспокійного бродячого життя. Але, побачивши, як бідолашні жінки стоять позаду чоловіків, прислужуючи їм, а потім весело доїдають їхні недоїдки, одні — годуючи груддю крихіток, інші, немов природжені рабині, — ублажаючи своїх синів-хлопчаків, дбаючи насамперед про них, а потім уже про дочок і про самих себе, — вона зрозуміла, що ці добрі хлібороби всього лише діти голоду й злиднів: самці — прикуті до землі раби плуга й худоби, і самки, прикуті до хазяїна, тобто до чоловіка, — затворниці, вічні служниці, приречені працювати без відпочинку та ще переживати хвилювання й муки материнства. З одного боку, над ними стоїть власник землі, що пригноблює або грабує робітника, котрий за свою тяжку працю не має навіть найнеобхіднішого; з іншого боку — скнарість і страх, що передаються від хазяїна до орендаря та прирікають останнього суворо й скнаристо ставитися до своєї родини та власних потреб. І тут це уявне благополуччя почало здаватись їй лиш наслідком отупіння від злигоднів або заціпеніння від утоми; і вона сказала собі, що краще бути артистом або бурлакою, ніж власником маєтків чи селянином, адже з володінням як землею, так і снопом жита пов'язані й несправедлива тиранія, й похмуре поневолення жадібністю.
— Viva la liberta[186]! — сказала вона Йосифу по-італійському, в той час як жінки галасливо мили й прибирали посуд, а немічна баба, немов машина, вертіла колесо прядки.
На свій подив, Йосиф почув, що деякі селянки так-сяк балакають по-німецькому. Він довідався від них, що глава родини, хоч і селянин на вигляд, є дворянином за походженням, що він здобув якусь освіту й у молодості мав невеликий статок, але війна за австрійську спадщину зовсім розорила його, і, не бачачи іншого виходу, щоб підняти своє численне сімейство, він став фермером сусіднього абатства. Це абатство страшенно оббирало його, він щойно виплатив за «архієрейське право на митру» — тобто податок, що стягується імперським казначейством із релігійних громад при кожній зміні єпископа. Фактично цей податок сплачувався тільки васалами й орендарями церковних володінь понад власні їхні повинності та інші дрібні побори. Робітники, що працювали на фермі, були кріпаками, але аж ніяк не вважали себе більш нещасними, ніж їхній хазяїн. Коронним відкупником був єврей. Його випровадили з абатства, якому він дошкуляв, і він узявся за хліборобів, що терпіли від нього ще більше, ніж від абатства; цього ранку він саме зажадав від них суму, що становила заощадження декількох років. Пригноблюваний і католицькими священиками, і євреями — збирачами податків, бідний хлібороб не знав, кого з них більше ненавидіти й боятися.
— Бачите, Йосифе, — сказала Консуело своєму товаришеві, — чи не мала я рації, говорячи, що лише ми з вами багаті в цьому світі? Адже ми не платимо податків за свої голоси й працюємо тільки коли нам заманеться.
Надійшов час лягати спати. Консуело була до того стомлена, що заснула на ослоні біля входу. Йосиф скористався цією хвилиною й попросив господиню надати їм по ліжку.
— Ліжка, дитя моє? — вигукнула вона, посміхаючись. — Добре, якщо ми зможемо дати вам одне, а ви вже як-небудь улаштуєтеся на ньому вдвох.
Ця відповідь змусила почервоніти бідолашного Йосифа. Він глянув на Консуело, але, побачивши, що вона нічого не чула, переборов своє хвилювання.
— Мій товариш дуже стомився, і якщо ви зможете поступитись йому хоч яким-небудь ліжком, ми за нього заплатимо, скільки ви побажаєте. Мені ж досить кутка в клуні або корівнику.
— Ну, якщо цей хлопчик нездужає, то ми з людинолюбства дамо йому ліжко в спільній кімнаті — три дочки наші ляжуть разом на одній; але скажіть вашому товаришеві, щоб він поводився сумирно й пристойно, а то мій чоловік і зять сплять у тій же кімнаті й швидко зуміють його напоумити.
— Я відповідаю за скромність і порядність мого товариша, тільки треба довідатися, чи не зволіє він спати на сіні, ніж у кімнаті, де так багато народу.
І от бідолашному Йосифу мимохіть довелося розбудити синьйора Бертоні, щоб повідомити його про пропозицію господині. Проти його очікування Консуело зовсім не злякалася; вона знайшла, що позаяк дівчата сплять в одній кімнаті з батьком і зятем, то і їй буде там безпечніше, ніж де-небудь в іншому місці, і, сказавши добраніч Йосифу, вона прослизнула за чотири коричневі вовняні фіранки, що приховували призначене їй ліжко, і там, ледве встигнувши роздягнутися, заснула найміцнішим сном.
Розділ 68
Проспавши кілька годин у важкому
