Консуело - Жорж Санд

Кілька хвилин Консуело задумливо мовчала: останні слова Йосифа щодо імператорського двору вразили її. Але незабаром вона знову звернулася до нього.

— Дитя моє, — мовила вона, — не ходіть до замку Велетнів, там немає Порпоріни. Вона не вийшла заміж за графа Рудольштадта, і зовсім невідомо, чи відбудеться цей шлюб узагалі. Щоправда, мова про це була, і мені здається, що наречений і наречена гідні одне одного. Але Порпоріна, незважаючи на свою відданість і дружню прихильність до графа Альберта, незважаючи на глибоку повагу до нього, не визнала можливим поставитися необачно до настільки серйозної справи. Вона зважила, з одного боку, якої шкоди завдала б цій знатній родині, змусивши її втратити прихильність і, можливо, навіть покровительство імператриці, а також повагу інших вельмож і пошану у всьому краї, з іншого ж боку — якої шкоди завдала б собі, відмовившись служити прекрасному мистецтву, яке вона з любов'ю вивчала і якому сміливо вирішила присвятити себе. Вона сказала собі, що жертва велика як з того, так і з іншого боку, і, перш ніж наосліп зважитися на неї, вона мала порадитися з Порпорою, а молодому графові дати час переконатися в міцності свого почуття. І от вона взяла й вирушила до Відня пішки, без провідника й майже без грошей, несучи з собою з усіх запропонованих їй багатств лише чисту совість і гордість бути артисткою, — пішла з надією повернути спокій і розум тому, хто любить її.

— У такому разі це дійсно справжня артистка! Яка вона розумниця і яка в неї благородна душа, якщо вона так учинила! — вигукнув Йосиф, дивлячись на Консуело блискучими очима. — І, якщо не помиляюся, саме з нею я й говорю, перед нею й падаю ниць!

— Так, вона сама простягає вам руку й пропонує свою дружбу, а також обіцяє поклопотатися перед Порпорою. Ми, очевидно, разом будемо продовжувати шлях і, якщо Бог допоможе, як він дотепер допомагав нам обом і як допомагає всім, хто покладає надії тільки на нього, незабаром доберемося до Відня й будемо там брати уроки в того самого вчителя.

— Слава Богу! — зі слізьми радості на очах, у захваті здіймаючи руки до неба, вигукнув Гайдн. — Тож-бо я відчув, дивлячись на вас під час вашого сну, що у вас є щось надзвичайне й моє життя, моя майбутність у ваших руках!..

Розділ 66

Після того як молоді люди познайомилися ближче, приязно розповівши одне одному подробиці свого життя, вони почали думати, як краще дістатися Відня і яких варто вжити запобіжних заходів. Насамперед вони вийняли гаманці й порахували гроші. Консуело все-таки виявилася багатшою за свого супутника. Але їхніх об'єднаних капіталів вистачало тільки на те, щоб без особливих прикростей проробити шлях пішки, не страждаючи від голоду й не проводячи ночі просто неба. Ні про що інше нічого було й мріяти, і Консуело примирилась із цим. Одначе, незважаючи на філософськи веселий настрій дівчини, Йосиф був стурбований і замислений.

— Що з вами? — запитала вона. — Ви, може, боїтеся, що я виявлюся для вас тягарем у дорозі? А я готова битись об заклад, що ходжу краще за вас.

— Ви все маєте робити краще, — відповів він, — але мене тривожить зовсім не це. Мене засмучує й лякає думка, що ваша молодість і краса привернуть до вас жадібні погляди зустрічних, а я малий і кволий і, при всьому бажанні віддати за вас життя, не в змозі буду вас захистити.

— Є про що думати, бідолашний мій хлопчику! Припустимо, що я досить гарна й можу привернути погляди перехожих, але жінка, яка себе поважає, завжди зуміє вселити повагу своїм умінням триматися.

— Хоч ви потвора чи красуня, хоч ви молоді чи старі, зухвалі чи скромні — ви не можете почуватися в безпеці на цих дорогах, заповнених солдатами й усякого роду набродом. Відтоді як укладено мир, країна наповнена військовими, що повертаються до своїх гарнізонів, особливо добровольцями — любителями пригод, які в погоні за легкою наживою після демобілізації грабують перехожих, займаються вимаганням у сільських жителів і взагалі поводяться в провінції, як у завойованій країні. Бідність наша є для нас до певної міри захистом, але досить того, що ви жінка, щоб розбудити їхні звірячі інстинкти. Я серйозно думаю про зміну маршруту. Замість того щоб іти на Пісек і Будвейсс — місця розквартирування військ, через які постійно пересуваються демобілізовані солдати й інший набрід, який нічим од них не відрізняється, — ми вчинимо розсудливіше, спустившись за течією Влтави гірськими, більш або менш пустельними ущелинами, де ніщо не збуджує жадібності цих панів і не штовхає їх до розбою. Ми пройдемо уздовж ріки до Рейхенау й вступимо в Австрію через Фрейштадт. В Австро-Угорщині ми будемо під захистом поліції, менш безпомічної, ніж чеська.

— Ви, значить, знайомі з цією дорогою?

— Я навіть не знаю, чи існує вона, але в мене в кишені є маленька карта; залишаючи Пильзен, я припускав — для різноманітності — повернутися через гори й помандрувати…

— Що ж, нехай буде так. Думка ваша мені до душі, — сказала Консуело, розглядаючи розгорнуту Йосифом карту. — Скрізь є стежки для пішоходів і хатини, готові дати притулок скромним людям із порожньою кишенею. Дійсно, це гірське пасмо приведе нас до Влтави, а далі воно тягнеться вздовж ріки.

— Це найбільше гірське пасмо Богемського Лісу; там розташовані його найвищі вершини, які слугують кордоном між Баварією й Чехією. Ми легко дістанемось до нього, орієнтуючись за цими вершинами, — вони вказують на те, що праворуч і ліворуч ідуть долини, які спускаються до обох провінцій. Позаяк тепер, слава богу, ніщо не тягне мене до цього замку Велетнів, що його ніяк не знайти, я не сумніваюся, що зумію провести вас вірним і найкоротшим шляхом.

— Ходімо ж! — сказала Консуело. — Я цілком відпочила. Сон і ваш чудесний хліб повернули мені сили, і я думаю, що сьогодні зможу пройти ще добрих дві милі. До того ж хочеться якомога швидше піти із цих місць, де я все боюся зустріти кого-небудь зі знайомих.

— Зачекайте, — мовив Йосиф, — у мене майнула блискуча думка!

— Подивимось, яка!

— Якщо вам не гидко переодягтися чоловіком — ваше інкогніто забезпечене, і ви уникнете під час наших нічлігів усіх кепських припущень, які можуть виникнути на адресу дівчини, що подорожує вдвох із парубком.

— Думка непогана, але ви забуваєте, що ми не такі багаті, щоб робити покупки. Крім