Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
Ми там часто сходили на берег поповнювати наші запаси. Одного дня до мене підійшов один англієць, здається, помічник каноніра з англійського ост-індського судна, що стояло на якорі в тій самій річці, поблизу міста Камбоджі.
Що привело його сюди, я не знав, але він підійшов до мене й сказав по-англійському:
— Сер, ми з вами не знайомі, але я маю сказати вам щось таке, що близько стосується вас.
Я пильно глянув на нього і спочатку подумав, що знаю його, але це була помилка.
— Якщо це близько стосується мене, — сказав я, — а не вас самих, то що змушує вас розказати це мені?
— Мене змушує, — відповів він, — неминуча небезпека, яка вам загрожує і про яку, я бачу, ви нічого не знаєте.
— Я не бачу ніякої небезпеки для себе, — сказав я, — хіба що моє судно дало течу, і я не можу знайти її причини. Та завтра я збираюсь посадити судно на мілину, і тоді побачу, чи знайду я течу.
— Ні, сер, — сказав він, — чи є в ньому теча, чи немає, чи знайдете ви її, чи ні, ви зробите розумніше, коли не посадите судна на мілину, почувши те, що я маю вам сказати. Хіба ви не знаєте, сер, — сказав він, — що місто Камбоджа — приблизно за п’ятнадцять миль проти води на цій річці? І там, приблизно за п’ятнадцять миль звідси, стоять два великі англійські і три голландські судна.
— Гаразд, — сказав я, — що ж мені до того?
— Як, сер, — скрикнув він, — чи ж гаразд людині, що пускається на такі пригоди, як ви, заходити до порту, не довідавшись попереду, які там судна і чи може вона мати з ними справу? Ви ж, напевне, не вважаєте себе за спроможного змагатися з ними?
Ці слова дуже потішили, а не стурбували мене, бо я не міг зрозуміти, що він має на думці. Швидко обернувшись до нього, я сказав:
— Сер, давайте порозуміємось, я не знаю, з якої причини я маю боятись якогось корабля Компанії або голландського судна. Я не контрабандист; що вони можуть сказати мені?
Він подивився на мене трохи розгнівано, трохи поблажливо і, помовчавши, сказав:
— Ну, сер, якщо ви вважаєте себе в безпеці, то покладайтесь на своє щастя. На великий жаль, ви настільки засліплені ним, що не хочете послухати доброї поради. Запевняю вас, що коли ви не вийдете зараз же у відкрите море, з першим же припливом вас атакують п’ять баркасів, повних людьми, і можливо, що, захопивши ваше судно, вас відразу ж повісять, як пірата, а подробиці справи розглянуть згодом. Я гадаю, сер, — додав він, — що заслужив кращого ставлення до себе, бо роблю вам дуже важливу послугу.
— Я ніколи не буваю невдячним, — сказав я, — ні за послуги, ні за ласку з боку будь-кого. Але я зовсім не розумію, чому вони збираються отак учинити зі мною. А втім, коли ви кажете, що не можна гаяти ні хвилини і що вони замишляють якесь розбишацтво, я зараз же вернусь на корабель і вийду в море, незалежно від того, чи спинили наші люди течу, чи ні. Але, сер, — додав я, — хіба я мушу відпливти, не довідавшись про причини цього? Мабуть, ви можете пояснити мені це.
— Я можу розповісти вам, сер, лише частину цієї історії, — сказав він. — Проте зі мною тут голландський моряк, і я міг би умовити його досказати решту; та на це навряд чи стане часу. Коротко кажучи, справа виглядає так. Перша частина її, я гадаю, вам добре відома: ви були з цим кораблем на Суматрі, там вашого капітана з трьома матросами вбили малайці, а ви та інші, що були з вами, втекли з кораблем і стали піратами. Оце й уся історія. Запевняю, що всіх вас спіймають і покарають на смерть без ніякої тяганини, бо ви й самі знаєте, що торговельні судна не дуже милосердні до піратів, коли ті потрапляють їм у руки.
— Тепер ви говорите ясною англійською мовою, — сказав я, — і я дуже вдячний вам. Хоч ми й не зробили того, про що ви кажете, і корабель здобули чесно, але, знаючи про такі чутки, я буду обачнішим.
— Ні, сер, — відказав він, — цього не досить; коли ви хоч трохи ціните своє життя і життя всіх ваших людей, виходьте в море, як тільки прибуде вода. Раніше, ніж вони з’являться, ви будете вже далеко, бо вони теж чекатимуть високої води. Оскільки ж їм доведеться пливти двадцять миль, то ви виграєте дві години на припливі, та ще й на віддаленні. До того ж, вони мають тільки баркаси, а не кораблі, і не наважаться йти за вами у відкрите море, ще й при великому вітрі.
— Гаразд, — сказав я, — ви були дуже люб’язні. Чим можу я віддячити вам?
— Сер, — відповів він, — вам нема чого дякувати, бо ви не можете бути певні, чи правду я кажу. Я хочу зробити вам пропозицію. Мені винні плату за дев’ятнадцять місяців служби на кораблі, з яким я відплив з Англії. Голландець, що зі мною, так само не одержував утримання сім місяців. Якщо ви ласкаво сплатите нам ці гроші, ми поїдемо з вами. Коли ви не захочете додати чого-небудь, ми більшого не вимагатимемо; а коли ми доведемо, що врятували вам життя і корабель, та й життя екіпажу, то зрештою ми покладемось на вашу ласку.
Я охоче погодився на це і, забравши обох з собою, негайно подався на корабель. Тільки ми підійшли до судна, як мій компаньйон, що був там, вийшов на місток і радісно гукнув:
— Ого, а ми спинили течу!
— Що ви кажете? Слава Богу! Тоді негайно ж підіймайте якір.
— Підіймати? — здивувався він. — Що ви хочете цим сказати? В чому річ?
— Не розпитуйте, а всі до роботи! І