Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
Я міг би поїхати й інакше: дочекатись якогось із англійських кораблів, що заходять до Бенгалії з Акіна на Суматрі, і з тим кораблем вернутись в Англію. Але я прибув сюди, не маючи ніяких стосунків з англійською Ост-Індською компанією[105], і мені було б важко поїхати на одному з її кораблів без її дозволу, хіба що завдяки протекції кого-небудь із капітанів або агентів компанії; але ні з ким із них я не був знайомий.
Тут я мав, кажучи іронічно, надзвичайну приємність бачити, як корабель відплив без мене. Гадаю, що навряд чи будь-коли поводились так з якою-небудь людиною в моєму становищі. Так робили хіба пірати, коли вони, захопивши судно, висаджували на берег тих, хто не схвалював їхніх мерзенних учинків. Проте мій племінник залишив мені двох слуг або, вірніше, одного компаньйона і одного слугу: перший був помічник агента, а другий — його власний слуга. Я знайшов собі добре приміщення в домі однієї англійки, де мешкало багато купців, — кілька французів, два італійці, вірніше, євреї, та один англієць. Мене утримували досить добре, і мені не треба було дбати ні про що. Я прожив там приблизно дев’ять місяців, роздумуючи, що робити далі та як улаштувати свої справи. У мене було трохи цінного англійського товару і значна сума грошей; мій племінник дав мені тисячу фунтів готівкою та акредитив на ще більшу суму, про всяк випадок, щоб я не опинився в скрутному становищі.
Я швидко і з великим зиском продав свій товар і купив кілька гарних діамантів, що в моєму теперішньому становищі було для мене дуже зручно, бо я мусив завжди носити з собою все своє добро.
Після довгого перебування там і після багатьох пропозицій перевезти мене в Англію, з яких я жодної не прийняв, англійський купець, який мешкав укупі зі мною і з яким я близько познайомився, прийшов якось уранці до мене й сказав:
— Я хочу, земляче, поділитися з вами планом, який мені дуже до серця і який, скільки я вас знаю, буде й вам до вподоби, коли ви його добре обміркуєте. Нас висадили — вас випадково, а мене з власного бажання — в частині світу, дуже далекій від нашої рідної країни. Але це місцевість, де ми, що вміємо торгувати й вести справи, можемо заробити багато грошей: якщо ви додасте свою тисячу фунтів до моєї тисячі, ми зможемо найняти тут перший-ліпший, який нам сподобається, корабель. Ви будете капітаном, я купцем, і ми поїдемо торгувати в Китай, бо чого ж нам тут сидіти? Весь світ рухається, безупинно обертаючись навколо себе; всі Божі створіння на небі й на землі роблять, працюють, чому ж ми повинні лишатись без діла? У цілому світі нема таких трутнів, як люди; але чому ж і ми мусимо бути в їх числі?
Його пропозиція дуже сподобалась мені, тим більше, що вона була висловлена дуже доброзичливо й дружньо, і в моєму становищі я мусив прийняти її, дарма що торгівля не була моєю стихією. Зате моєю стихією були подорожі, і я не міг обминути жодної пропозиції поглянути на яку-небудь частину світу, де я ніколи ще не був.
Проте минув деякий час, поки ми знайшли підхожий корабель, а коли знайшли корабель, то виявилось, що не дуже-то легко знайти потрібну кількість англійських моряків для подорожі і для керування найнятими тут матросами. Через деякий час ми знайшли помічника капітана, боцмана та каноніра з англійців, тесляра-голландця і трьох матросів-португальців. Цими людьми можна було обійтись, навіть досить добре, а решта складалася з індійців, знайти яких було легко.
Багато мандрівників описували свої подорожі в цих країнах, і тому не цікаво буде оповідати тут про місця, якими ми проїздили, та про людей, що там живуть. Все це я залишаю іншим і відсилаю читача до щоденників та подорожей англійців; із них, як я знаю, вже багато опубліковано, а ще більше готується до публікації щодня. Досить буде сказати, що ми передусім поїхали в Акін на острові Суматрі; звідти в Сіам[106], де проміняли частину свого товару на опіум та трохи араку; перший має велику цінність у китайців, і саме на той час там була в ньому велика потреба. Одне слово, ми відбули дуже велику восьмимісячну подорож до Сушама і вернулися в Бенгалію. Я був дуже задоволений цією пригодою.
Жителі Англії, як я помітив, часто дивуються, що службовці, яких Компанія посилає в Індію, і купці, що звичайно перебувають там, наживають великі достатки і вертаються додому власниками шістдесяти, сімдесяти і навіть ста тисяч фунтів стерлінгів. Але це не дивуватиме нікого, коли зважити справу як слід і взяти до уваги незліченні порти та місця, де їм дозволено торгувати. Це не дивуватиме, коли зважити, що по всіх тамтешніх містах та портах, куди заходять англійські кораблі, є такий великий і такий постійний попит на вироби інших країн, що там завжди є можливість наживи і завжди є ринок для закордонного товару.
Одне слово, я відбув дуже гарну подорож і на цій першій непевній спекуляції нажив стільки грошей і так добре навчився наживати їх іще більше, що якби я був на двадцять років молодший, то, напевне, спробував би залишитись тут і не шукав би іншого способу набути собі добра. Але що все це значило для людини понад шістдесят років, уже досить заможної, що покинула свій дім не з зажерливості та жадоби успіху, а з ненаситної потреби побачити світ? Я гадаю, що справедливо називаю це тепер невгамовним бажанням, бо так воно й було: коли я був дома, то поривався їхати, а тепер, бувши далеко від батьківщини, так само хотів бути дома. І яку мав я з цього користь? Я був досить багатий і не хотів набувати більше грошей; значить, зиск для мене надто мало важив, щоб штовхати мене на дальші пригоди. Ця подорож не дала мені ніякої користі, бо я вернувся
