Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей
РОЗДІЛ СОРОК ДРУГИЙ
Поки Пабло повертався в печеру і поки загін сходив униз схилом, туди, де стояли коні, Андрес під'їздив усе ближче до штабу Гольца. Вони виїхали на головну Навасеррадську автостраду, якою з гір спускалися вантажні машини. Там містився контрольний пункт, та, коли Гомес показав вартовому перепустку, одержану від підполковника Міранди, той посвітив на папірець кишеньковим ліхтариком, показав його іншому вартовому, потім повернув Гомесові й козирнув йому.
— Siga, — сказав він. — їдьте далі. Але фару вимкніть.
Мотоцикл знову заревів. Андрес учепився за переднє сидіння, і вони поїхали далі, обережно пробираючись серед машин, що з вимкнутими фарами спускалися вниз довгою колоною. Зустрічалися й навантажені, що їхали вгору, і всі вони здіймали куряву. Андрес не бачив її в пітьмі, але відчував, як вона б'є йому в обличчя і рипить на зубах.
Вони під'їхали впритул до заднього борту однієї машини, мотоцикл тріскотів, врешті Гомес додав газу й випередив машину, потім другу, третю, четверту, а зустрічні, гуркочучи, котилися повз них лівим боком автостради. Тепер позаду ішла легкова машина і її клаксон безугавно вривався у гуркіт оповитих пилом ваговозів; нараз вона блиснула фарами, що освітили жовту хмару куряви, і промчала мимо, скрегочучи — бо водій перемкнув швидкість — і настійно, грізно, моторошно завиваючи клаксоном.
Потім вони натрапили на затор — весь рух попереду зупинився, і, лавіруючи між санітарними каретами, штабними машинами, панцирниками, ще й ще панцирниками, схожими на неповоротких, важких, металевих черепах із задертими в ще не осілій куряві дулами кулеметів, вони виїхали до другого контрольного пункту, де, видно, трапилася аварія. Одна з вантажних машин зупинилася, а водій другої, не помітивши цього, врізався в неї і розтрощив задній борт, і на дорогу вивалились ящики з патронами. Один із ящиків розбився, і, коли Гомес і Андрес зійшли з мотоцикла й покотили його поперед себе, пробираючись серед машин до контрольного пункту, де треба було показати перепустку, Андрес відчував під ногами мідні гільзи, що тисячами лежали в пилюзі. У вантажної машини, що наїхала на передню, був зім'ятий радіатор. Ще одна машина уткнулася передом їй у задній борт. Десятки інших уже вишикувалися за ними, і якийсь офіцер у важких чоботях біг до хвоста колони і кричав шоферам від'їхати назад, щоб можна було стягти з шосе розбиту машину.
Але вантажних машин було надто багато, і дати задній хід вони могли б лише тоді, якби офіцер, діставшись до хвоста колони, яка все зростала й зростала, зупинив той ріст. Андрес побачив, як він біжить, спотикаючись, із кишеньковим ліхтариком у руці, галасує й лається, а машини все під'їздили в темряві.
Вартовий на контрольному пункті не повернув їм перепустки. Вартових було двоє, вони ходили з гвинтівками за плечима, й ліхтариками в руках і теж галасували. Той, що взяв перепустку, підбіг до ваговоза із зустрічного потоку й звелів шоферові сказати на наступному контрольному пункті, щоб затримували всі машини, поки не розсотається затор. Потім, усе тримаючи перепустку в руці, вартовий вернувся назад і загорлав на шофера тієї машини, з якої випали ящики.
— Кидай усе і рушай далі, бога ради, бо ми ніколи тут не розплутаємося! — кричав він шоферові.
— У мене диференціал розбитий, — сказав шофер, нахилившись до задніх коліс.
— В бога і в душу твій диференціал. Кажу тобі — рушай!
— 3 розбитим диференціалом нікуди не рушиш, — сказав шофер і знову нахилився.
— Тоді нехай хто-небудь візьме тебе на буксир: адже ж треба врешті прибрати звідси все це лайно.
Шофер дивився спідлоба на вартового, що освітив ліхтариком пом'ятий задок машини.
— Рушай! Рушай! — кричав вартовий, тримаючи перепустку в руді.
— Давай документи, — нагадав йому Гомес. — Мою перепустку. Ми квапимося.
— Забирай свою перепустку до бісової матері,— сказав вартовий і, тицьнувши йому папірця, побіг через дорогу затримувати зустрічну машину.
— Розвернись на перехресті, під'їдь до цієї машини, потягнеш її за собою, — сказав він шоферові.
— Мені наказано…
— На… я на те, що тобі наказано. Роби, що я кажу.
Шофер дав газу, машина поїхала вперед, нікуди не звертаючи, і зникла в куряві.
Гомес звернув позад розбитої машини на вільний тепер правий бік дороги, і Андрес, знову вчепившись у переднє сидіння, побачив, як солдат із контрольного пункту затримує інший ваговоз і каже щось шоферові, який, висунувшись із кабіни, слухає його.
Тепер вони мчали шляхом, підіймаючись усе вище й вище в гори. Колону машин, що рухалася вгору, затримали біля контрольного пункту, і тільки зустрічні машини пролітали й пролітали лівим боком автостради повз їхній мотоцикл, що рівно й швидко виїздив на гору і незабаром наздогнав ту частину колони, яка відірвалася від решти після аварії поблизу контрольного пункту.
Не вмикаючи фари, вони випередили ще чотири панцирники, потім низку вантажних машин із солдатами. Солдати їхали в темряві мовчки, і спочатку АнДрес лише відчував, що вони десь тут, у нього над головою, суцільною масою височать у куряві над бортами машин. Потім їх наздогнала ще одна штабна машина, вона безнастанно сигналила, і фари її то спалахували, то гасли, і, спалахуючи, освітлювали ваговози. Андрес побачив солдатів у сталевих касках, із гвинтівками між коліньми, дула кулеметів дивились угору, в небо, на мить чітко вирізняючись серед нічної пітьми, що знов поглинала їх, тільки-но фари легкової машини гасли. Порівнявшися з одним ваговозом у ту мить, коли фари спалахнули, він побачив у короткому зблиску світла солдатські обличчя, напружені й сумні. Солдати були в сталевих касках, і вони їхали на ваговозах по темній дорозі туди, звідки вони знали це — мав розпочатися наступ, і в темряві солдатські обличчя відбивали потаємні думки, і в коротких зблисках світла солдати були такі, якими їх не побачиш вдень, бо вдень кожному соромно перед іншими — доти, доки почнеться бомбування чи атака, а тоді ніхто вже не
