Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Це ви, товаришу Карков! — відказав він.

— Готуєте наступ? — глузливо спитав Карков, кивнувши головою в бік карти.

— Тільки вивчаю його, — відповів Марті.

— Хто наступає? Ви чи Гольц? — спокійно запитав Карков.

— Як вам відомо, я тільки політичний комісар, — відповів йому Марті.

— Та що ви, — сказав Карков. — Не будьте такі скромні. Ви ж справжній генерал. У вас карта, польовий бінокль. Ви ж, здається, були колись адміралом, товаришу Марті? — Я був каноніром, — сказав Марті. Це була брехня. Насправді під час повстання він був старшим писарем. Але тепер він завжди думав, що був каноніром.

— Он як? А я гадав, що ви були просто писарем, — сказав Карков. — Я завжди плутаю факти. Характерна риса журналіста.

Двоє інших росіян не брали участі в розмові. Вони дивилися через плече Марті на карту і час від часу перемовлялися по-своєму. Марті й Карков після привітання перейшли на французьку.

— Для «Правды» факти краще не плутати, — сказав Марті.

Сказав різко, щоб якось повернути собі втрачену самовпевненість. Карков завжди «випускав із нього дух» (по-французькому dégonfler), і Марті, зустрічаючись з ним, нервував і боявся сказати зайве слово. Коли Карков розмовляв з ним, важко було повірити, що його, Андре Марті, послав сюди Центральний Комітет Французької комуністичної партії з важливими повноваженнями. І важко було повірити, що його особа недоторканна. Карков міг легко дозволити собі порушити цю недоторканність, дошкуливши до живого. Тепер Карков казав:

— Звичайно я перевіряю факти, перше ніж відіслати повідомлення в «Правду». В «Правде» я абсолютно точний. Скажіть, товаришу Марті, ви нічого не чули про якийсь там пакет, посланий Гольцові одним з наших партизанських загонів, що діють у районі Сеговії? Там перебуває один американський товариш, на прізвище Джордан, і від нього мають надійти відомості. У нас є дані про сутички в фашистському тилу. Він мав прислати донесення Гольцові.

— Американець? — запитав Марті. Той сказав — Ingles. То ось у чім річ. Отже, він помилився. І навіщо ті дурні до нього звернулися?

— Атож, — Карков глянув на нього зневажливо. — Молодий американець, він не дуже розвинутий політично, але чудово знає іспанців і дуже досвідчений у партизанських справах. Віддайте мені те донесення, товаришу Марті. Воно й так дуже затрималося.

— Яке донесення? — запитав Марті. Запитання було дурне, і він сам зрозумів це. Але він не міг відразу визнати своєї помилки і сказав так тільки для того, щоб відтягти принизливу хвилину.

— Те, що лежить у вашій кишені. Донесення Джордана Гольцові,— крізь зуби сказав Карков.

Андре Марті вийняв з кишені пакет і поклав його на стіл. Він глянув Каркову просто в очі. Ну, гаразд. Він помилився, і тепер уже нічого не вдієш, але принижуватися до визнання власної поразки він не хотів.

— І перепустку, — тихо сказав Карков.

Марті поклав перепустку поряд із пакетом.

— Товаришу капрале! — гукнув Карков по-іспанському.

Капрал відчинив двері й увійшов до кімнати. Він скинув оком на Андре Марті, що дивився на нього, як старий кабан, зацькований собаками. На його обличчі не було ні страху, ні приниження. Він був злий, і якщо й зацькований, то ненадовго. Він знав, що цим собакам з ним не впоратися.

— Віддайте це тим двом товаришам, що у вашій вартівні, і скажіть їм, як проїхати до штабу генерала Гольца, — мовив Карков. — Їх і так задовго тримали тут.

Капрал вийшов, і Марті провів його поглядом, а потім подивився на Каркова.

— Товаришу Марті,— сказав Карков. — Я ще з'ясую, наскільки ваша особа недоторканна.

Марті дивився йому в очі й мовчав.

— І проти капрала теж нічого не затівайте, — вів далі Карков — Капрал тут ні до чого. Я побачив цих людей у вартівні, й вони звернулися до мене (це була брехня). Я сподіваюся, що до мене завжди всі будуть звертатися (це була правда, хоч звернувся до нього саме капрал).

Карков вірив, що його присутність завжди приносить добро, і вірив у силу свого доброзичливого втручання.

—Знаєте, в СРСР мені пишуть на адресу «Правды» навіть з якого-небудь азербайджанського містечка, коли там чиняться неподобства. Вам це відомо? Люди кажуть: «Карков нам поможе».

Андре Марті дивився на Каркова, і на його обличчі була написана лише злість і неприязнь. Він думав одне: Карков пішов проти мене. Ну, гаразд, Карков, хоч ви людина й впливова, але начувайтеся.

— Тут, щоправда, трохи інше, — вів далі Карков, — але принцип той самий. Я ще з'ясую, наскільки ваша особа недоторканна, товаришу Марті.

Андре Марті відвернувся від нього й утупився в карту.

— Що пише Джордан? — запитав Карков.

— Я не читав, — відповів Андре Марті.— Et maintenant fichu moi la paix [137], товаришу Карков!

— Добре, — сказав Карков. — Не буду більше відривати вас від ваших воєнних вправ.

Він вийшов з кімнати й подався до вартівні. Андреса й Гомеса там уже не було, і він постояв хвилинку в порожній вартівні, дивлячись на дорогу і на далекі верхів'я гір, що видніли звідти в сірій імлі досвітку. Ми повинні пробитися туди, думав він. Чекати вже недовго.

Андрес і Гомес знову їхали дорогою на мотоциклі, але тепер уже світало. Як і раніше, держачись за переднє сидіння мотоцикла, який минав поворот за поворотом у сірому тумані, що огортав верхів'я гір, Андрес відчував швидку їзду; потім Гомес загальмував, і вони злізли з мотоцикла й стали поряд нього посеред дороги, що вилася вниз, і в лісі по ліву руку від них були танки, замасковані віттям. Ліс був зайнятий військом. Андрес побачив довгі ручки нош на плечах солдатів, що проходили мимо. Праворуч, під деревами, неподалік дороги, стояли три штабні машини, замасковані сосновим гіллям.

Гомес підкотив мотоцикл до однієї з цих машин, поставив ного під сосною і заговорив із шофером, що сидів тут-таки, біля машин, прихилившись спиною до дерева.

— Я проведу вас до нього, — сказав шофер. — Заховай свого мотоцикла і вкрий його ось цим. — Він показав на купу нарубаного віття.

Сонце щойно з'явилося над вершечками сосон, коли Гомес і Андрес пішли за шофером — його звали Вісенте — стежкою між соснами і вгору схилом до входу в бліндаж, з даху якого і далі, вгору, між деревами, тяглися дроти. Він зупинився біля входу, а шофер зайшов усередину. Андрес захоплено оглядав будову бліндажа, вхід до якого здалека скидався на звичайну яму на схилі горба; викопаної землі поблизу не було, і, стоячи біля входу, він бачив, що бліндаж глибокий, просторий і