Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

— Пашел к ебаной матери, фашистська собако! Підпишеш ще й не те! Зараз опинаєшся з нагоди кожної дрібниці, але прийде час, коли станеш нас благати, аби дозволили зізнатися. А зараз геть, не можу вже тебе бачити. Мені просто бридко. Востаннє попереджую:

якщо не згодишся впродовж 48 годин підписати свої всі без винятку злочини, то пожалкуєш.

Ошелешений, я покинув кабінет. Не розумів, яка муха вкусила Рєзнікова? Я приписав той вибух його особистій нервовості. Тоді я ще не знав, що всі слідчі проходили акторську виучку і вміли регулювати вибухи своїх почуттів. Через якусь хвилину він без найменшого знервування міг весело і ввічливо розмовляти з колегою чи іншим підслідним.

Рожанський зустрів мене доброзичливо:

— Алексе, ще воюєте за честь мундира? Те, що ви робите, є не лише антипартійним, але й зовсім безглуздим. Пожалійте самі себе.

Те, чого слідчий жадає від вас, є лише смішною дрібницею. В основі тільки антирадянська агітація і боротьба проти військової тематики в інституті. Кожен із нас був би радий відбутися такою дешевою ціною.

— Я не зробив нічого проти радянської влади й не маю наміру вносити до протоколу фальшиві зізнання.

— Олександре Семеновичу, ви знаєте, що я іншої думки, але не хочу з вами сперечатись. Бачу, що ви знервовані. Я тільки закликаю вас припинити таку лінію поведінки. Якщо ви визнаєте незначні провини, що їх слідство вимагатиме від вас, то полегшите свою долю. Натомість чинячи опір, Ви наразите себе на велику небезпеку.

Слідчий вимагатиме тоді від Вас все більше й більше. Саботаж, диверсії, шпигунство, а можливо, навіть і зрада держави. Ви не повинні до цього доводити.

— Може вимагати, що хоче. Сумління не дозволяє мені складати фальшиві зізнання.

— Знов честь мундира.

— Не підпишу ніякої неправди. Що вони мені зроблять?

— Ви кажете як дитина. Є засоби тиску, яким ви не зможете противитись. Найсильніші ламалися і підписували все, чого від них вимагали.

— Їх катували, били?

— Навіщо так кажете? Бити у нас заборонено законом. Є інші засоби, щоб вас примусити.

— Які?

— Наприклад, можна не давати вам спати впродовж тижня.

— Як можна це зробити?

— Вас, попросту, будуть допитувати безперервно.

— У такому разі й Рєзніков не буде спати.

— Не так, Олександре Семеновичу. Приставлять до вас чотирьох слідчих і вони візьмуться за вас. Слідчі будуть змінюватись, а ви ні.

— Витримаю й це.

— Тоді вас замкнуть до карцеру № 3.

— А що це за карцер № 3?

— Тісний льох з десятками щурів. Замкнуть там, і ви будете безперервно відбиватися від них києм, бо вони будуть лазити по вас і не дадуть спати.

— О Боже, хіба це можливо в нас, у Радянському Союзі? Як можна у нас так поводитися з людьми?

— Люди, котрі чинять явний опір радянській владі, не є для НКВС людьми. То вороги, яких належить знищувати.

— Але ж я не є ворогом лише з тієї причини, що не хочу підписувати брехню. Складання фальшивих зізнань я вважаю провокацією. То не піде на добро ні мені, ні державі.

— Слідчий репрезентує тут державу, він за це несе відповідальність, а зовсім не ви. Ви маєте йому допомагати. Він для вас тут є командиром у тяжкій війні, котру радянська влада веде за свою безпеку. Ви повинні слухатися його наказів.

— Рожанський, усе це дурниці. Як у такому разі радянська влада зможе розібратися, чи я дійсний терорист, шпигун та контрреволюційний агітатор, чи фальшивий? У протоколах же не буде жодної помітки про те, щоб не брали цих зізнань усерйоз.

— То вже не ваше діло. Чи гадаєте, що ви такий один? Ви маєте невірне уявлення про стан справ, оскільки місяцями сиділи в одиночці, а зараз сидите лише з нами двома. Коли вас переведуть із внутрішньої в’язниці до великої тюрми на Холодній Горі, то побачите там сотні й тисячі таких, як ви. Всі вони спочатку боронились, але вже через місяць скорилися. А тих, що опиралися, було фізично знищено. Ніхто не питається про сенс цього всього, то не наша справа. Ми всі знаходимося в руках радянської влади, і вона веде нас вірним шляхом. У цілій країні є сотні тисяч людей, яких спіткала така ж сама доля, як мене та вас. Між ними є люди, що мають значно більші заслуги перед революцією і соціалістичним будівництвом, ніж ви. Сидять між ними також товариші з-за кордону, котрі відзначилися в повстаннях у Європі та Азії. Ніхто не борониться, всі йдуть однією дорогою.

Його слова вкрай пригнітили мене. Я зовсім не вважав себе слабкою людиною. Але якщо еліта найзавзятіших борців революції зламалися, то як я можу сподіватись, що дам собі раду? Мабуть, Рожанський мав рацію, адже у великих процесах виступали такі люди, як Муралов і Мрачковський, яких фізична відвага була знана далеко за межами країни. Але й вони капітулювали.

Скільки разів я не повертався з допитів, завжди бачив глибоку турботу мого друга про мене. Кожного разу він з надією випитував мене, чи зробив я щось, щоб залагодити стосунки з Рєзніковим.